Режим чтения
Скачать книгу

1000 фактів про Україну читать онлайн - Владимир Сядро, Валентина Скляренко

1000 фактiв про Украiну

Владимир Владимирович Сядро

Валентина Марковна Скляренко

Історiя та полiтика, наука i технiка, мистецтво i спорт – ось далеко не повний перелiк тем, що висвiтлюються в нашому виданнi. Ви дiзнаетесь про видатнi археологiчнi пам’ятки – Кам’яну Могилу i Херсонес Таврiйський, що увiйшли до Списку всесвiтньоi культурноi спадщини ЮНЕСКО; про природнi багатства Украiни – мiнеральнi води та цiлющi грязi, заповiдний ковиловий степ i карпатськi лiси, поклади вугiлля та нафти, урановоi руди та золота; про визначнi науковi вiдкриття i технiчнi досягнення i, насамперед, про надзвичайних людей, якi жили в нашiй краiнi в рiзнi часи.

1000 фактiв про Украiну

упорядники В.М. Скляренко, В.В. Сядро

1. Історiя та полiтика

Люди населяли значну частину нинiшньоi територii Украiни ще в епоху середнього палеолiту – близько 100-35 тисяч рокiв тому. І досi археологи знаходять по всiй краiнi стiйбища та поселення, де збереглися рiзноманiтнi кам’янi знаряддя та кiстки давнiх тварин. Серед них бiльше нiж 50 стоянок неандертальцiв, якi жили переважно в Криму, в печерах Кiiк-Коба та Старосiлля, а також поблизу сучасного Бiлогорська. Знайдено такi стоянки i на територii Донбасу, пiд Одесою, на Волинi та в Закарпаттi.

* * *

Найцiкавiшою археологiчною пам’яткою про життя стародавнiх мешканцiв Украiни е Кам’яна Могила, яка знаходиться неподалiк вiд села Терпiння Мелiтопольського району Запорiзькоi областi. Вона являе собою пiщаний пагорб, вкритий великими кам’яними брилами, в яких е безлiч гротiв, печер та трiщин.

Заповiдник «Кам’яна Могила»

* * *

На каменях та стiнах печер Кам’яноi Могили зосереджено бiльше трьох тисяч наскельних малюнкiв та символiв – вiд кам’яного вiку до епохи бронзи та бiльш пiзнiх часiв. Деiнде iх вкрито червоними та чорними мiнеральними барвниками. Є тут i Печера Кози, гроти Бика (або Мамонта) та Дракона, двометрова фiгура людини-риби. І скрiзь – зображення Дерева життя, символу родючостi та вiчностi.

* * *

Першi вiдомостi про Кам’яну Могилу датуються 1889 роком, коли археолог М. Веселовський вперше знайшов в одному з ii гротiв таемничi знаки, однак анi вiн, анi iншi вченi довгий час не могли iх зрозумiти.

* * *

Тiльки коли через 100 рокiв за iх розшифровку взявся сходознавець А. Г. Кифiшин, було висловлено припущення, що цi пiктограми е протошумерськими, а сама Кам’яна Могила протягом тисячолiть грала роль сакрального центру. На однiй з брил учений прочитав напис «Шу-Нун», накреслений великими, до метра висотою, знаками. В перекладi з шумерськоi це означае «Рука Царицi» або «Закон Володарки» i може бути розтлумачено як назва святилища.

* * *

А.Г. Кифiшин також розшифрував календар Кам’яноi Могили, якому бiльше 14 тисяч рокiв. За його словами, «Кам’яна Могила – це грандiозний стародавнiй архiв, який дозволить висвiтлити iсторiю цивiлiзацii Шумеру».

* * *

На територii Украiни було вiдкрито одну з найдавнiших землеробських культур, яка iснувала ще в IV–III тисячолiттi до н. е. За мiсцем археологiчних розкопок, якi проводилися бiля села Трипiлля на Киiвщинi, ii було названо трипiльською, або «Кукутень-Трипiлля».

* * *

Знахiдки, виявленi бiля села Трипiлля, свiдчать про те, що трипiльцi користувалися знаряддями з каменю, але вже вмiли обробляти мiдь, знали та вирощували бiльше десяти злакових культур, використовуючи для цього дерев’яний плуг; будували двоповерховi помешкання, користувалися календарем та володiли гончарним мистецтвом. Завдяки глиняним печам та розфарбованiй керамiцi трипiльська культура вiдома в усьому свiтi. Їi орнаменти, що дiйшли до нас через тисячолiття, значною мiрою збереглися i вважаються сьогоднi традицiйно украiнськими.

* * *

Трипiльцi лишили нам дуже багато загадок. Дослiдники i досi не можуть пояснити, чому кожнi 50–60 рокiв вони спалювали своi помешкання та переходили на iнше мiсце. Можливо, це був ритуал, що вiдповiдав iх космогонiчному уявленню про життевий цикл, а можливо, просто з часом землi виснажувалися i час було шукати новi, бiльш родючi? Так чи iнакше, та тепер залишки трипiльських городищ знаходять по всiй Украiнi. Деякi вченi висловлюють припущення, що саме трипiльськiй культурi ми зобов’язанi появою землеробства.

Трипiльська керамiка

* * *

При в’iздi у славетне село Трипiлля Киiвськоi областi височiе Дiвич-гора, на якiй було розкопано жертовник богинi-дiви зарубинецькоi культури (ІІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е.) та рештки давньоруського городища Трипiлля, згадуваного в лiтописi за 1093 рiк. Цiлком можливо, що його було побудовано приблизно у 1032 роцi, коли Ярослав Мудрий, що укрiплював кордони, ставив мiста по рiчцi Стугнi.

* * *

Влiтку 2008 року на островi Хортиця археологами знайдено культову споруду бронзовоi доби, якiй, за оцiнками спецiалiстiв, бiльше п’яти тисяч рокiв.

* * *

Приблизно у 1000 роцi до н. е. в украiнських степах з’явилися кочiвники кiммерiйцi, якi стали першим народом на цiй територii, чию назву було зафiксовано у писемних джерелах. Вони заселили усе степове Причорномор’я вiд Дону до Днiстра i лишалися там приблизно до VII ст. до н. е.

* * *

Греки називали кiммерiйцiв «споживачами коров’ячого молока». Шодо походження кiммерiйцiв iснують рiзнi точки зору: однi вченi вважають, що вони прийшли з районiв Нижнього Поволжя, iншi стверджують, що цей народ е корiнним населенням украiнських земель.

* * *

На початку VII столiття до н. е. на змiну кiммерiйцям прийшли скiфи. Про iх походження iснуе чимало легенд. Одна з них говорить, що вони походять вiд самого Зевса, i першим скiфським царем був його онук Колоксай. Іншi легенди розповiдають, що iх першим царем був Скiф, що народився вiд наймогутнiшого з грецьких героiв – Геракла та напiвжiнки-напiвзмii Єхидни.

* * *

За Геродотом, скiфськi племена вiдрiзнялися одне вiд одного за родом занять: мiж Пiвденним Бугом та Днiстром жили скiфи-землероби, на лiвому березi Днiпра i далi на схiд оселилися кочiвники-скотарi, а на пiвдень та схiд вiд них влаштувалися так званi царськi скiфи, яким пiдкорювалися усi iншi.

* * *

Царськi скiфи були хоробрим та войовничим народом, що створив на територii Украiни першу державу – Велику Скiфiю – iз столицею, яка знаходилася на Днiпрi. Пiзнiше у кримських степах на рiчцi Салгiр скiфи побудували мiсто Неаполь Скiфський, куди у ІІ сторiччi до н. е. цар Скiлур перенiс столицю скiфськоi держави. Велика Скiфiя проiснувала до ІІІ сторiччя н. е., коли пiд ударами готiв пали ii останнi мiста.

* * *

Вiд скiфського перiоду в Украiнi лишилися лише численнi кургани. Найвiдомiшими серед них вважаються Солоха, Чортомликський, Куль-Оба, Царський, Золотий та Мелек-Чесменський.

* * *

Найбiльшим iз скiфських курганiв е Царський, розташований на околицях нинiшньоi Керчi: його висота сягае 17 м, довжина окружностi 260 м, а дiаметр 80 м. Дивовижною е будова його склепiння, що являе собою iдеально правильнi кола, складенi з кам’яних брил.

* * *

Найунiкальнiшим можна вважати Золотий курган, оскiльки вiн единий з усiх мае не звичайну, конусоподiбну, а сферичну форму. До того ж його насипано не iз землi, а з бутового камiння та облицьовано величезними кам’яними блоками. Для його створення знадобилося на менше 20 тисяч м

буту.

* * *

На жаль, бiльшiсть скiфських курганiв давно пограбовано. Натомiсть у Куль-Обi та Мелек-Чесменському було знайдено дуже багатi поховання IV–III сторiч до н. е. Саме в них знайдено вiдомi скiфськi золотi прикраси та
Страница 2 из 15

посудини, створенi у «звiриному стилi». На них iз дивовижним художнiм чуттям зображено оленiв, птахiв, барсiв та коней, яких цей народ особливо поважав.

* * *

Найвiдомiша золота прикраса, що створена у «звiриному стилi», це, звiсно, золота пектораль, знайдена у 1971 роцi археологом Б. Н. Модзалевським в Товстiй Могилi, скiфському курганi IV ст. до н. е. поблизу мiста Орджонiкiдзе Днiпропетровськоi областi.

* * *

Пiсля падiння Великоi Скiфii на украiнськi землi з берегiв Волги прийшли племена войовничих сарматiв. Як писав батько iсторii Геродот, вони начебто походили вiд союзу амазонок iз скiфами. Вочевидь, основою для такого повiр’я слугували звичаi сарматiв. Їхнi жiнки нарiвнi з чоловiками полювали та брали участь у вiйськових сутичках. Навiть ховали сарматок зi зброею.

Золота пектораль iз скiфського кургану Товста Могила.

Фрагмент пекторалi

* * *

До наших днiв збереглися рештки незвичайного рукотворного земляного укрiплення, яке тягнеться майже через усю територiю Украiни: вiд Полтавщини та надднiпрянського Трипiлля до Дунаю. Як каже легенда, колись на жителiв Поднiпров’я постiйно нападав Змiй. Але одного разу богатир Кирило Кожум’яка перемiг його та запряг у плуг. Земля, вивернута з борозни Змiем, i створила величезнi насипи. Дотягнувши плуг до рiчки, Змiй вiд утоми та спраги випив забагато води та здох, а вали з тих пiр стали називатися Змiевими.

* * *

Походження цих земляних укрiплень, якi сягають 10-15-метровоi висоти, досi лишаеться загадкою. Однi вченi вважають, що цей вал звели у VII ст. до н. е. племена фракiйцiв для захисту вiд скiфiв. Іншi стверджують, що ними користувалися i скiфи, i даки, i готи, i слов’яни. Третi схильнi датувати iх епохою Киiвськоi Русi, оскiльки зведення таких гiгантських споруд потребувало великоi кiлькостi людей, титанiчноi працi протягом кiлькох десятилiть i було можливе лише за умови iснування держави.

* * *

Ще на початку VI столiття до н. е. в Причорномор’i з’явилися численнi грецькi поселення – мiста-полiси Ольвiя, Херсонес, Феодосiя, Тир, Нiмфей, Кiммерик, Мiрмекiй, Тирiтака, Манаiс. Головним серед них був Пантикапей (нинi – Керч).

* * *

До наших днiв найкраще збереглися руiни Херсонесу, що знаходиться на околицi Севастополя. В IV–III ст. до н. е. територiя цього мiста складала 33 га, а населення – близько 15 тисяч жителiв. Тут були широкi вулицi (4–6,5 м), торгiвельна площа, багато споруд суспiльного та культурного призначення, зокрема театр. Сьогоднi в музеi пiд вiдкритим небом «Херсонес Таврiйський» можна побачити залишки житлових будiвель, винарень, гончарних печей, цистерн для солiння риби, бань (терм), монетного двору, порту. Все це було характерно для грецьких поселень Криму.

Руiни Херсонесу

* * *

Нещодавно на Волинi на берегах Хриницького водосховища украiнськi археологи розкопали культову споруду готського племенi – жертовник, який був центром великого поселення готiв. Як стверджують iсторики, германськi племена готiв з’явилися на територii нинiшньоi Волинi в III ст. н. е. Вони перейшли безкраi полiськi болота i пiдкорили праслов’ян – венедiв. На мiсцi готського поселення було знайдено гарпун з костi у виглядi тризубця, амфора iз зображенням найдревнiшого на територii Європи рала та невеличка скульптурка египетського бога Сарапiса.

* * *

А у Закарпатськiй областi археологи дослiдили Малокопанський могильник i виявили там немало цiнних знахiдок – ритуальних посудин, знарядь працi, зброi, прикрас та начиння iз золота. Вони датуються І ст. н. е., коли на цьому мiсцi (бiля села Мала Копань) заснувало свое поселення плем’я дакiв. В цiлому, за словами вчених, на територii Украiни iснуе близько 150–200 тисяч археологiчних пам’яток – це бiльше, нiж у рештi Європи.

* * *

Найдревнiшою слов’янською культурою на украiнських землях вважаеться зарубинецька (ІІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е.). Їi слiди вперше було виявлено бiля села Зарубинцi пiд Киевом. Розповсюдження цiеi культури сягало меж сучасних Харкова, Луганська i басейну Днiстра. Їi городища складалися з 10–15 поселень, що належали одному племенi.

* * *

Походження термiну «слов’яни» i досi остаточно не з’ясоване. Деякi iсторики вважають, що в його основi лежать поняття «слава» або «слово». Небезпiдставним е i припущення, що «слов’яни» – «сли», тобто «посли», «представники» народу «вене». А вiзантiйський iсторик Іордан писав, що слов’яни були вiдомi пiд трьома назвами: венети (венеди), анти та склавини.

* * *

У другiй половинi І тисячолiття слов’янське суспiльство, яке вже мало бiльше 15 великих племiнних об’еднань, роздiлилося на три гiлки: захiдну, пiвденну та схiдну. Найсильнiшим племенем серед них були поляни, якi врештi i створили Древньоруську державу – Киiвську Русь, що виникла на украiнських землях в ІХ сторiччi.

* * *

За переказами, столицю Древньоруськоi держави – Киiв – заснували три брати з племенi полян: Кий, Щек i Хорив, а також iхня сестра Либiдь. Кий став його першим правителем. Сучасна наука вважае цю розповiдь легендою, однак археологiчнi данi вказують на те, що засновниками Киева дiйсно були поляни i що мiсто виникло приблизно у V сторiччi як центр iхнього племенi.

Заснування Киева. Мiнiатюра з Радзивiлiвського лiтопису

* * *

Згiдно з найдавнiшим схiднослов’янським лiтописом «Повiсть минулих лiт», першими правителями Киева були варяги Аскольд i Дiр, якi у 862 роцi покинули дружину князя Рюрика, спустилися вниз по Днiпру i захопили це багате мiсто. В 882 роцi родич Рюрика Олег хитрiстю виманив iх за стiни фортецi i, звинувативши в узурпацii влади, вбив, пiсля чого сам почав княжити у Киевi.

* * *

За час свого правлiння войовничий та мудрий князь Олег (помер в 912-му чи 922 р.) розповсюдив свою владу на схiд та захiд вiд Днiпра. Але свiй найвiдомiший военний похiд вiн здiйснив 907 року в столицю Вiзантii – Царгород (Константинополь). Щоб дiстатися туди iз численною армiею, Олегу, як стверджують лiтописи, знадобилося двi тисячi кораблiв. Але вiзантiйцi закрили доступ до мiськоi гаванi, i тодi Олег вирiшив дiстатися Царгорода суходолом. Вiн звелiв поставити кораблi на колеса i при ходовому вiтрi швидко досяг мети. Переляканi вiзантiйцi вимушенi були почати з ним переговори, в результатi яких погодилися виплатити Олеговi данину. А князь на знак своеi перемоги над ними повiсив на воротах Царгорода свiй щит.

Похiд Олега на Царгород. Мiнiатюра з Радзивiлiвського лiтопису, ХІІІ ст.

* * *

За легендою, князя Олега поховали у величезному курганi, який знаходиться на околицi сучасного мiста Овруч Житомирськоi областi. В 1961 роцi тут було встановлено пам’ятний знак, який свiдчить, що це мiсце дiйсно е мiсцем його поховання.

* * *

Правлiння наступного киiвського князя Ігоря (?-945) було не таким успiшним, як Олегове, i завершилося трагiчно. За переказами, зiбравши встановлену данину з древлян, князь одразу ж вирiшив повернутися за додатковою. Це викликало повстання пiдданих. Непокiрнi древляни прив’язали князя до верхiвок двох зiгнутих дерев, а потiм вiдпустили iх.

* * *

Дружина Ігоря, княгиня Ольга (?-969), наслiдуючи звичаi того часу, жорстоко помстилася за чоловiка. У «Повiстi минулих лiт» розповiдаеться про те, як iй вдалося взяти неприступну столицю древлян Ікоростень. Коли ii вiйська пiдступили до стiн мiста, вона замiсть звичайноi данини попросила по два голуби з подвiр’я. Потiм княгиня велiла прив’язати до лапок голубiв клоччя та пiдпалити його. Птахи
Страница 3 из 15

повернулися до своiх домiвок, i дерев’янi будiвлi спалахнули, як порох. Древляни вимушенi були здатися. Вiдомо також, що Ольга стала першою киiвською княгинею, що прийняла християнство.

Пам’ятник княгинi Ользi

* * *

Син княгинi Ольги, Святослав (?-972), був найвойовничiшим з киiвських князiв. За хоробрiсть, виявлену на полi битви, вiдомий iсторик М. Грушевський називав його «козаком на престолi». Загинув Святослав у бою з печенiгами. За легендою, печенiзький князь Куря велiв зробити з черепа Святослава чашу i пив з неi на бенкетах. Вiн вважав, що завдяки цьому до нього перейде вiйськова хоробрiсть та полководницька майстернiсть князя.

Князь Святослав

* * *

Правлiння князя Володимира (близько 960-1015), якого називають Великим, вiдкрило нову епоху розвитку Древньоруськоi держави. Вiн був сином князя Святослава та ключницi княгинi Ольги Малушi. Але деякi iсторики вважають, що дiвчина була донькою древлянського князя Мала, що потрапила в полон пiсля походу Ольги на древлян. Зробивши ii наложницею сина, мудра Ольга, вочевидь, мала намiр закрiпити положення Святослава серед корiнного населення Русi i зробити древлян його союзниками.

* * *

На початку свого правлiння Володимир був затятим язичником. Однак у 988 роцi вiн прийняв християнство i змусив охреститися своiх пiдданих. З того часу його стали вважати взiрцем християнського правителя. І дiйсно, вiдомо, що «боячись грiха», вiн перестав страчувати навiть убивць, замiнивши смертну кару вирою – штрафом на користь князя за убивство вiльноi людини. Володимир охоче роздавав милостиню, пожертвував грошi на будiвництво Десятинноi церкви – першого кам’яного храму Киiвськоi Русi. Прийняття християнства та встановлення його як державноi релiгii на Русi стало найвизначнiшим кроком у полiтицi Володимира.

Володимир Великий

* * *

Однiею з найдраматичнiших сторiнок iсторii Киiвськоi Русi стало сходження на престол князя Ярослава Мудрого (978-1054). Через мiжусобну боротьбу за владу мученицьки загинули його брати Борис та Глiб. Довгий час вважалося, що у загибелi княжичiв винен iхнiй зведений брат, туровський князь Святополк, названий за цей злочин Окаянним. Сьогоднi вченi висувають версiю про те, що винуватцем цiеi трагедii був зовсiм не Святополк, а Ярослав. Вона пiдтверджуеться i кiлькома захiдноевропейськими джерелами та аналiзом документальних матерiалiв того часу. Невинно убитих князiв Бориса та Глiба було долучено до лику святих, на iхню честь названо багато украiнських храмiв та монастирiв.

* * *

За князя Ярослава Киiвська Русь досягла найвищого розквiту. При ньому було складений перший звiд законiв держави – «Руська правда». Ярослав намагався зробити Киiв центром православ’я, тому i звелiв звести на киiвськiй землi храм Св. Софii за зразком та подобою ерусалимського. А ще, будучи книголюбом, вiн створив першу в Киiвськiй Русi бiблiотеку. Саме за його велику просвiтницьку дiяльнiсть князя назвали Мудрим, але зробили це не сучасники князя, а iсторiографи другоi половини ХІХ столiття.

* * *

Не менш високо оцiнили дiяльнiсть Ярослава Мудрого украiнцi в ХХІ столiттi: 40 % учасникiв голосування за фiнальну десятку в проектi «Великi украiнцi» (2008) на телеканалi «Інтер» вiддали йому перше мiсце.

* * *

Ярослава Мудрого також небезпiдставно вважають видатним дипломатом. Основним засобом, що використовувався ним для укрiплення авторитету Киiвськоi Русi i встановлення мiцних зв’язкiв з державами Захiдноi Європи, було укладення династичних шлюбiв. Сам вiн вступив у шлюб з донькою шведського конунга Олафа – Інгигердою, яка при хрещеннi отримала iм’я Ірина. Свою сестру Добронегу князь видав за польського короля Казимира, старший син Ізяслав одружився з сестрою Казимира. Доньку Єлизавету Ярослав вiддав за норвезького королевича Геральда, донька Анастасiя стала дружиною короля Угорщини, син Всеволод одружився з вiзантiйською принцесою Марiею, а Святослав – з онучкою германського iмператора. Через таку велику кiлькiсть родинних зв’язкiв iз зарубiжними монархами Ярослава називали «тестем Європи». Та з усiх його дiтей найбiльшу повагу i шану заслужила Анна Ярославна, що стала королевою Францii.

Ярослав Мудрий

* * *

Анна Ярославна стала королевою Францii в 1051 роцi пiсля вiнчання з Генрiхом І. Їй було тодi 22 роки вiд народження, i, на вiдмiну вiд свого царственого чоловiка та його придворних, вона вмiла читати, писати, знала грецьку мову та латину, вивчала iсторiю, правила етикету i взагалi була «старанна до книг». Одну з них – Євангелiе, написане слов’янською мовою, вона привезла iз собою з Киева. На ньому вона присягала при возведеннi ii на французький трон. Тепер воно як безцiнний раритет зберiгаеться в Нацiональнiй бiблiотецi Парижа, i його називають Реймським. До речi, саме це Євангелiе стало невiд’емним атрибутом коронацii правителiв Францii. Якщо неписьменний Генрiх ставив пiд державним наказом хрестик, то донька Ярослава писала латиною: «Королева Анна».

* * *

Пiсля смертi свого чоловiка Анна Ярославна стала регенткою при своему малолiтньому синовi Фiлiпi І. Нинi туристи, вiдвiдуючи Санлiс, улюблену резиденцiю королеви, можуть помилуватися статуею, створеною в XVIII столiттi. Це едине скульптурне зображення Анни Ярославни, що збереглося до наших днiв. На постаментi слова, що визначили ii мiсце в iсторii: «Анна з Киева – королева Францii».

Анна Ярославна. Пам’ятник у Санлiсi, Францiя

* * *

Гiдним наступником Ярослава Мудрого став його онук, князь Володимир Мономах (1053–1125). Свое прiзвисько вiн отримав тому, що був онуком вiзантiйського iмператора Костянтина Мономаха. Однак е iнша версiя пояснення цього прiзвиська. Пiд час походу на генуезцiв при взяттi Кафи Володимир у поединку начебто вбив генуезького князя. За це його i назвали Мономахом, тобто единоборцем.

Володимир Мономах

* * *

Слiд зазначити, що битися Володимиру доводилося дуже часто. Десятки разiв вирушав Володимир у походи проти кочiвникiв та перемагав iх. Дiйшло до того, що половцi бiгли, ледве зачувши, що наближаеться вiйсько Мономаха.

* * *

Однак не тiльки вiйськовими подвигами прославлене iм’я Мономаха. Час його правлiння характеризуеться розквiтом держави в цiлому. Було пiдготовано нову редакцiю «Руськоi правди», будувалося багато нових церков. Сам Володимир, безсумнiвно, мав неабиякий письменницький талант: його вiдоме «Повчання» вважаеться видатною лiтературною пам’яткою того часу.

* * *

Назва «Украiна» вперше згадуеться в Киiвському лiтописi пiд 1187 роком. Потiм вона з’являеться в iнших лiтописах ХІІ-ХІV столiть, але щоразу означае рiзнi частини украiнськоi територii. Існуе велика кiлькiсть версiй тлумачення цiеi назви. Багатьма iсториками було прийняте визначення Украiни як «окраiни», тобто «прикордонного краю», дане М. Грушевським. Постае питання: окраiни чого, якоi держави? Росii чи Польщi? Адже назва «Украiна» з’явилася значно ранiше, нiж самi цi держави. А ось професор Шелухiн ще у 1936 роцi стверджував, що цим термiном називалася земля, «укроена (тобто вiдрiзана, викроена) нашими пращурами силою меча».

* * *

Деякi сучаснi дослiдники вважають, що назва «Украiна» не слов’янська, а дослов’янська, i ii таемниця ховаеться в загадковому словi «укритяни», що згадуеться у «Повiстi минулих лiт». Є i такi, якi тлумачать термiн «Украiна», посилаючись на «укрiв» або «укранiв» – деяке напiвмiфiчне
Страница 4 из 15

плем’я полабських слов’ян, яке начебто мешкало на територii Пiвденноi Нiмеччини, що прилягала до Балтiйського моря. Так чи iнакше, але загадка походження назви краiни так i лишаеться нерозгаданою.

* * *

Одним з перших князiвств, яке вiд’едналося вiд единоi Киiвськоi держави, була Галицьке (Галичина). Це сталося в кiнцi ХІ ст. Найбiльшого розквiту Галицьке князiвство досягло при Ярославi Осмомислi. Це був надзвичайний полiтик, який недарма отримав вiд сучасникiв свое прiзвисько, яке означало «людина, яка мае вiсiм чуттiв». Та i говорив вiн вiсьмома мовами: украiнською, польською, болгарською, грецькою, нiмецькою, угорською, арабською та латиною.

* * *

Об’еднання Галичини та Волинi в едине Галицько-Волинське князiвство вiдбулося в 1199 роцi за князя Романа Мстиславича. Йому вдалося створити нову сильну державу, що включала украiнськi землi вiд Карпат до Днiпра.

* * *

Першим королем на украiнських землях став Данило Галицький (близько 1201–1264). Його коронували в 1253 роцi в Дорогочинi короною, надiсланою Папою Римським. Основою його полiтики було вмiле маневрування, пошуки компромiсiв мiж католицьким Заходом та монголами, що захопили бiльшу частину украiнських земель.

Данило Галицький

* * *

Пiсля Данила королiвський титул успадкували його син Лев та онук Юрiй, який став останнiм з украiнських правителiв, який пiдписував своi накази як «король Руський, Великий князь Киiвський, Володимир-Волинський, Галицький, Луцький та Дорогочинський».

* * *

З середини XIV столiття Украiна опинилася пiд владою Великого князiвства Литовського. Однак це мало що змiнило в управлiннi державою. Не втручалися литовцi i в духовне життя украiнського народу. Бiльше того, вони самi багато перейняли вiд украiнцiв: звичаi, вiрування, навiть мову, якою був написаний основний закон краiни – «Статут литовський». Проявляючи повагу до мiсцевих традицiй, литовцi пiдкреслювали: «Старого ми не змiнюемо, а нового не вводимо».

* * *

Положення Украiни рiзко змiнилося пiсля об’еднання у 1569 роцi Литви та Польщi в одну державу – Рiч Посполиту. Опинившись пiд владою польськоi шляхти, украiнцi вiдчули не тiльки полiтичний, але й економiчний, релiгiйний та культурний тиск. Саме у цей перiод вперше було поставлено пiд сумнiв iснування украiнського народу як окремого етнiчного угруповання. З цього перiоду у життя украiнського селянства майже на 300 рокiв увiйшла панщина – обов’язковi роботи селян на пана. Вони перетворилися на безправних крiпосних, якi повнiстю залежали вiд помiщика.

* * *

Ступiнь закрiпачення селян в рiзних регiонах Украiни був неоднаковий. Особливо жорстокий характер вiн мав на захiдноукраiнських землях – в Галичинi та на Волинi. Якщо на Киiвщинi селянин працював два-три днi на тиждень на пана, то в Галичинi – чотири-п’ять днiв. А ось у малонаселених Карпатах та Приднiстров’i, де не вистачало робочих рук, крiпацтва майже не знали.

* * *

Найвидатнiшою подiею украiнського життя XV–XVI ст. стало зародження козацтва. Існуе безлiч версiй про походження козакiв, але жодноi з них повнiстю не доведено. Однi дослiдники шукали iхнiх предкiв серед скiфiв, половцiв, хазар, татар, гiрських черкесiв та iнших народiв. Іншi вiдносили козакiв до особливого вiйськового товариства, що утворилося внаслiдок змiшування кiлькох народностей. Існуе також теорiя iсторика Гордеева, який вважав предками козакiв слов’ян, розселених золотоординськими ханами на майбутнiх козачих територiях.

* * *

А от iз самим словом «козак» усе бiльш-менш зрозумiло. Воно, вочевидь, мае тюркське походження. В серединi XV ст. татари так називали легко озброених кiнних воiнiв, якi несли охоронну службу в генуезьких мiстах Причорномор’я. В бiльш пiзнi часи це слово у туркiв стало означати незалежну вiльну людину. А в росiйських лiтописах XV ст. козаки – це вiльнi люди, якi, проте, не мали власноi землi. Їх наймали на службу для виконання вiйськових обов’язкiв.

Запорозький козак

* * *

Першим вiдомим в iсторii козацьким отаманом був украiнський магнат з роду Гедиминовичiв – князь Дмитро Вишневецький (1516–1563), названий Байдою. В 1550 роцi вiн успадкував Черкаське та Канiвське староства i вже за два роки зумiв об’еднати розрiзненi козацькi загони пiд своiм керiвництвом.

* * *

Влiтку 1556 року на островi Мала Хортиця за днiпровськими порогами Байда побудував укрiплене мiстечко – Запорозьку Сiч, що стала колискою украiнського козацтва. Площа цiеi козацькоi фортецi складала близько 500 га, навколо неi було насипано землянi вали висотою 12 м та встановлено мiцний дерев’яний частокiл, або «засiку» (звiдки й пiшло слово «сiч»). Захищали це укрiплення гармати, захопленi у турок.

Байда Вишневецький

* * *

Острiв Хортиця в Запорiжжi – справжне джерело iсторii. Прославився вiн не тiльки як колиска Запорозькоi Сiчi. Тут було знайдено слiди стоянок первiсноi людини, прадавнiх слов’янських племен, скiфiв та кiммерiйцiв, сарматiв та половцiв. Хортицю вiдвiдували славнi киiвськi князi Олег та Ігор, княгиня Ольга та Володимир Мономах. За легендою, саме тут, на Чорнiй скелi острова, навеснi 972 року загинув киiвський князь Святослав.

* * *

Вiдоме своiми археологiчними скарбами мiстечко Кам’янка-Днiпровська в Запорiзькiй областi засновано в серединi XVIII ст. На початку IV ст. до н. е. на його територii водночас з’явилося бiльше 100 скiфських поселень. Сьогоднi найбiльш дослiдженими е Кам’янське та Лiсогорське городища. Неподалiк вiд мiста знаходяться й iншi скiфськi пам’ятники – курганнi могильники Солоха та Мамай.

* * *

Найвищим знаком влади в козацькому вiйську була булава, яку мали право носити тiльки гетьмани та кошовi отамани. Козацькi полковники носили перначi – ребристi булави меншого розмiру, якi тримали за поясом. Пiсля обрання гетьманом Богдан Хмельницький носив срiбну позолочену булаву, прикрашену перлинами та коштовним камiнням.

Герб Вiйська Запорозького

Козацькi клейноди

* * *

Запорозька Сiч зiграла величезну роль у формуваннi нацiональноi свiдомостi украiнцiв. Вона стала своерiдною республiкою, що нагадувала лицарський орден i включала у рiзнi часи вiд 40 до 50 тисяч людей. Жiнки та дiти туди не допускалися. Всi козаки мали рiвнi права та брали участь у радах (нарадах), де зазвичай перемагала та сторона, яка кричала голоснiше. Меншiсть, не згодну iз рiшенням ради, змушували поступитися бiльшостi. На таких радах обирали козацьких провiдникiв (гетьманiв, отаманiв, писаря, осавулiв, обозного та суддю), вирiшували, коли i у який похiд iти. Незважаючи на усi недолiки такоi системи самоуправлiння, вона, безумовно, мала певнi демократичнi елементи, якi дають пiдстави вважати Запорозьку Сiч козацькою республiкою.

* * *

Жили козаки на Сiчi у куренях – великих наметах, сплетених з хмизу та укритих кiнськими шкурами. Куренем називався i вiйськовий пiдроздiл. Всього у Запорозькiй Сiчi в рiзнi часи нараховувалося 38 куренiв. А територiально козацьке вiйсько дiлилося на вiсiм паланок. В буквальному перекладi з турецькоi слово «паланка» означало невелику фортецю, а запорожцi називали так центр управлiння певною частиною територii.

* * *

Усi козаки дiлилися на двi групи – реестровi та нереестровi. Реестровi козаки – це наймане вiйсько з числа запорожцiв, яке мало охороняти пiвденнi межi держави. Його було створено в 1572 роцi королем Речi Посполитоi Сигiзмундом ІІ Августом. Спочатку до козацького реестру було внесено лише 300
Страница 5 из 15

осiб. Але у 1576 роцi польський король Стефан Баторiй збiльшив число реестрових козакiв до 600 осiб, дав iм гетьмана, клейноди та печатку з гербом. А у 1630-х роках iх кiлькiсть вже досягала 6–8 тисяч. Це були професiйнi воiни, якi отримували вiд уряду грошi, спорядження та одяг, право на самоуправлiння та судовий iмунiтет i повнiстю звiльнялися вiд крiпосноi залежностi.

* * *

Козаки часто вирушали у морськi походи на легких човнах, якi вмiщали до 60 осiб. Їх називали «чайками». Історики вiдзначають, що число таких кораблiв у козацькiй флотилii могло коливатися вiд 16 до 400, а в окремих випадках на Чорному морi дiяло одночасно до 1500 «чайок». Вони безстрашно атакували навiть турецькi галери. Ось що писав на початку XVII cт. iталiйський посол д’Асколi: «Козаки такi вiдважнi, що не тiльки за рiвних сил, але i 20 „чайок“ не бояться 30 галер падишаха, як це щороку видно у бою». А у турецьких документах зустрiчаються вiдомостi про те, як козаки з’являлися просто з-пiд води. Так, у 1595 роцi зафiксовано появу бiля турецькоi фортецi Синоп козацьких пiдводних «чайок», за допомогою яких запорожцям вдалося неочiкувано захопити мiсто. Це стало потрясiнням для турецького султана та усiеi Європи. Детальнiше про наявнiсть у запорожцiв нiбито «пiдводних» човнiв повiдомив у 1827 роцi французький iнженер Фурнье, який писав: «Запорозькi козаки користувалися гребними човнами, якi здатнi були занурюватися пiд воду, долати у зануреному станi значнi вiдстанi i вирушати назад пiд вiтрилами».

Козацькi «чайки» штурмують Кафу

* * *

Незаперечним фактом е те, що перша морська битва за участi козакiв, згiдно з iсторичними документами, вiдбулася у 1492 роцi бiля мiста Тягиня (Бендери). Тодi козаки взяли на абордаж турецьку галеру i звiльнили усiх невiльникiв. А закiнчилася iхня морська епопея в 1696 роцi при взяттi Азова.

* * *

Найвищоi активностi морськi походи досягли в 1600–1620 роках за гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (1578(?)-1622). Пiд його керiвництвом козаки у 1605 роцi взяли турецьку фортецю Варну, а наступного року – Кафу. До 1616 року вiн здiйснив ще кiлька успiшних походiв проти султанськоi Туреччини та Кримського ханства, захопив Очакiв, Перекоп, Синоп, Трапезунд та знову Кафу. Особливо успiшним було взяття Кафи: козаки захопили фортецю, знищили 14-тисячний турецький гарнiзон, спалили флот та звiльнили тисячi украiнських невiльникiв, адже в мiстi знаходився головний невiльничий ринок Криму.

Петро Сагайдачний

* * *

Вiдзначився гетьман Сагайдачний i у сухопутних битвах. В 1620–1621 роках вiн очолив 40-тисячне вiйсько, яке разом iз польською армiею завдало поразки турецько-татарському вiйську пiд Хотином. Але у ходi цiеi битви визначного полководця було поранено отруйною стрiлою, i 20 квiтня 1622 року вiн помер. Сьогоднi неподалiк вiд колись неприступних стiн Хотинськоi фортецi на високих днiстрових кручах йому встановлено пам’ятник.

* * *

В Донецькiй областi, на кордонi з Росiею, е незвичайний археологiчний пам’ятник – Савур-Могила (Саур-Могила). Як розповiдае легенда, це могила козака Савура (Сави, Савки), який загинув у цих мiсцях у нерiвному бою з ординцями.

* * *

Козаки були чудовими зброярами, умiли навiть виготовляти порох. З 1511 року вони користувалися рушницями, а окрiм того – пiстолями, списами, шаблями, самопалами, бойовими молотами, пищалями та гарматами.

Козацька зброя

* * *

Француз Гiйом де Боплан, який побував в Украiнi i бачив козакiв, писав про них: «Вони кмiтливi та щирi, вимогливi та щедрi, не жадiбнi до багатства, але надзвичайно цiнують волю. Мiцнi тiлом – легко переносять спеку та холод, голод та спрагу. На вiйнi стiйкi, вiдчайдушнi, смiливi i навiть легковажнi, бо не цiнують свого життя… В бiльшостi випадкiв закiнчують життя на ложi слави – убитими на вiйнi».

* * *

Козацтво нерiдко брало участь у селянських повстаннях, спрямованих проти гнiту польськоi шляхти. Перше з них, яким керував украiнський шляхтич та гетьман реестрових козакiв Криштоф Косинський, спалахнуло в 1591 роцi, але не увiнчалося успiхом – в травнi 1593 року Косинський загинув у битвi з вiйськами князя Олександра Вишневецького. Бiльш потужним було повстання 1596 року пiд керiвництвом сина ремiсника Северина Наливайка. Поляки вважали його своiм найстрашнiшим ворогом, а украiнська бiднота – нацiональним героем. Вiн розправився з магнатами i шляхтою на Волинi та рушив на об’еднання з бiлоруськими повстанцями. Наливайко провiв двi значнi битви проти армii Речi Посполитоi – пiд Бiлою Церквою i в урочищi Гострий Камiнь – i побудував пiд Лубнами укрiплений табiр. Але верхiвка реестрового козацтва зрадила вождя та його соратникiв: поляки увiрвались до табору та вирiзали майже усiх повстанцiв, а самого Наливайка пiсля полону i тортур стратили у квiтнi 1597 року на майданi у Варшавi.

Криштоф Косинський

Северин Наливайко

* * *

Польська шляхта найжорстокiшим чином розправлялася не тiльки iз очiльниками повстань, але й з усiма, хто так чи iнакше пiдтримував козакiв. Особливо лютував князь Іеремiя (Ярема Михайло) Вишневецький – один з найбагатших магнатiв Украiни. Вiн володiв тисячами садиб по обидва боки Днiпра. Однiею з них був Вишневець (нинi Тернопiльськоi областi). Жителi його й досi розповiдають про «шаленi шахи», в якi полюбляв грати господар садиби. Гра вiдбувалася на велетенськiй, вимощенiй чорним та бiлим камiнням шаховiй дошцi. В ролi фiгур виступали крiпаки Вишневецького. «Вигранi» фiгури одразу ставали власнiстю того з вельможних шахiстiв, хто iх «вигравав». Так знатний шляхтич розважався в мирний час, а дiзнавшись про погроми та розорення польських садиб, скоенi повстанцями, вiн зi своею 6-тисячною армiею пройшов «вогнем i мечем» з Лiвобережноi Украiни на захiд, лишаючи на своему шляху гори трупiв.

* * *

В 30-тi роки XVII столiття практично усю Украiну було охоплено численними козацько-селянськими повстаннями. Ними керували козацькi гетьмани та кошовi отамани Тарас Федорович (Трясило), Павло Бут, Якiв Острянин, Дмитро Гуня, Іван Сулима. Останньому навiть вдалося у 1635 роцi знищити польську фортецю Кодак, побудовану на пiвнiч вiд Запорозькоi Сiчi спецiально для протидii запорожцям. Але щоразу мужнi повстанцi наражалися на зраду козацькоi старшини. Польська влада не тiльки придушила усi повстання, але i ввела з 1638 року бiльш суворi умови органiзацii козацького вiйська: було вiдмiнено козацькi привiлеi та самоуправлiння, козакiв позбавлено права обирати старшину, а замiсть гетьмана уряд призначав польського старосту. Такий стан речей зберiгався до 1648 року – часу, коли почалася Нацiонально-визвольна вiйна украiнського народу пiд керiвництвом Богдана Хмельницького.

* * *

Цiкавим фактом бiографii Б. Хмельницького стала його домовленiсть у 1646 роцi з французьким послом де Бержi про вiдправку козацького вiйська до Дюнкерка. В штурмi цього мiста взяли участь близько 2400 запорожцiв на чолi з полковниками Сiрком та Солтенком.

* * *

Богдана Хмельницького (1595–1657) в 1648 роцi було обрано гетьманом Украiни, пiсля чого вiн одразу ж почав готуватися до вiйськових дiй проти Польщi. Маючи усього лише три тисячi козакiв та три гармати, вiн завчасно заручився пiдтримкою кримського хана, який прислав йому 6-тисячне татарське вiйсько (за iншими даними, навiть 20-тисячне) на чолi з видатним полководцем Тугай-беем. Гетьман також умовив перейти на свiй бiк полки реестрових козакiв пiд керiвництвом Ф. Джалалiя, який вiдтодi
Страница 6 из 15

став його вiрним соратником. А от польський коронний гетьман Н. Потоцький недооцiнював сили та боездатнiсть украiнського вiйська. Вiдправляючи в похiд проти козакiв свого сина Станiслава, вiн зверхньо заявив: «Соромно вiдправляти велике вiйсько проти мерзенноi зграi пiдступних холопiв». Цей прорахунок дорого обiйшовся полякам: у першiй же битвi, яка вiдбулася в кiнцi квiтня 1648 року неподалiк вiд села Григорiвка (Днiпропетровська область) на березi рiки Жовтi Води, польське вiйсько було повнiстю розбите. За переказом, у живих лишився лише один жовнiр, який, перевдягнувшись селянином, принiс коронному гетьману сумну звiстку про те, що його син у полонi.

Богдан Хмельницький

* * *

Битва пiд Корсунем, що вiдбулася 15–16 травня того ж року, стала ще одним проявом полководницького таланту Б. Хмельницького. Дезорiентувавши супротивника перебiльшеними даними про чисельнiсть свого вiйська, вiн змусив його вiдступати. В результатi поляки потрапили пiд мушкетний обстрiл украiнських пiхотинцiв, а щойно дiсталися урочища Горохова Дiброва, опинилися у пастцi мiж болотом та високими кручами. Вийти з цiеi глибокоi балки було неможливо, оскiльки украiнцi заздалегiдь перекопали дорогу. Поляки вимушенi були зупинитися та перейти до оборони. Однак усi спроби розвернути артилерiю виявилися марними – вози з гарматами застрягли у болотi. Тиснява у балцi не дозволила кiннотi вступити у бiй. Тим часом бiйцi Максима Кривонiса вiдкрили iз засiдки вогонь з гармат та самопалiв, а з тилу полякiв атакували козаки Хмельницького i татари Тугай-бея. За чотири години польське вiйсько було повнiстю розгромлене.

* * *

В битвi пiд Пилявцями (11–13 вересня) поляки кинули проти вiйська Богдана Хмельницького величезну армiю. Вона складалася з 32 тисяч шляхтичiв, при яких було вiд 40 до 50 тисяч обозноi челядi, а також 8 тисяч нiмецьких найманцiв. Вона мала значний артилерiйський потенцiал – близько 90 гармат. Єдиним недолiком цiеi армii було…ii командування. Для керiвництва вибрали трьох полководцiв: Домiнiка Заславського, коронного пiдчашого Миколу Остророга та коронного хорунжого Олександра Конецпольського. Перший з них, найстарший за вiком, був людиною без власноi думки, в’ялою та нерiшучою, другий – освiченим латинiстом, але поганим военачальником, третiй – 19-рiчним юнаком, гордим та запальним, але без жодного вiйськового досвiду. Недарма Б. Хмельницький насмiшкувато охрестив iх «периною», «латиною» та «дитиною». Вони не мали авторитету у вiйську, в якому до того ж не було едностi та дисциплiни. Це i зумовило завершення битви на користь украiнцiв.

Битва пiд Пилявцями

* * *

Богдан Хмельницький, безсумнiвно, був видатним полководцем та органiзатором. Саме вiн видiлив кавалерiю у окремий рiд вiйськ (до того головною силою у козакiв була пiхота), значно збiльшив артилерiйський корпус, закрiпив за кожною гарматою власну обслугу, а також наказав встановити малокалiбернi гармати на двоколiснi вози, якi стали своерiдним прообразом тачанки. Використовуючи свiй досвiд та знання европейських вiйськових доктрин, гетьман розробив власну стратегiю i тактику ведення бою. Так, характерну для того часу пристрасть полководцiв до тривалих облог вiн замiнив активним i рiшучим наступальним ударом. Йому завжди вдавалося знайти найуразливiше мiсце в оборонi супротивника i саме туди нанести головний удар. Інiцiйованi ним славетнi козацькi засади, демонстративнi атаки, удаванi вiдступи та iншi тактичнi прийоми стали причиною поразки багатьох польських полководцiв.

* * *

25 грудня 1648 року весь Киiв вийшов на Софiйську площу, щоб привiтати гетьмана Богдана Хмельницького та його вiйсько. В його обличчi кияни бачили «украiнського Мойсея», який «визволив свiй народ вiд польського рабства». Але до справжнього визволення Украiни вiд польського гноблення лишалося ще близько шести рокiв, наповнених не тiльки перемогами, але й поразками.

* * *

Генеральний осавул Ф. Джалалiй, у якого були неабиякi вiйськовi здiбностi та високий авторитет серед козацтва, був правою рукою Б. Хмельницького. Особливо вiн вiдзначився у битвi при Жовтих Водах та пiд Зборовом, де очолював бойове забезпечення розвiдки. Саме йому належав план Берестейськоi битви, а у подальшому вiн розробив оперативно-тактичнi заходи з розгрому польського вiйська пiд Бiлою Церквою.

* * *

Одним iз найвiдомiших козацьких полководцiв, неперевершеним майстром спорудження неприступних валiв та фортець був Іван Богун (близько 1618–1664). Його iм’я звучало грiзно для усiх ворогiв, навiть король Речi Посполитоi Ян Казимир пiд час перемовин з Б. Хмельницьким не раз висував однiею з умов перемир’я видачу Богуна. Усi його чудовi вiйськовi таланти яскраво проявилися в боях пiд Вiнницею у лютому-березнi 1651 року. Тодi численна польська кiннота С. Лянцкоронського рухалася до мiста, i Богун, у якого було тiльки 3 тисячi козакiв, наказав робити лунки на рiцi Пiвденний Буг. Коли вода у них вкрилася тонкою крижаною кiрочкою, вiн звелiв накидати згори соломи та присипати ii снiгом. Украiнцi, вийшовши вороговi назустрiч, пiсля першоi ж атаки органiзували демонстративний вiдступ. Польськi драгуни, намагаючись вiдрiзати iм шлях до фортецi, кинулися через рiчку i потрапили в замаскованi лунки. В iншому бою поляки спробували взяти Богуна у полон, але, маючи надзвичайну фiзичну силу, вiн скинув з себе нападникiв та поскакав на правий берег. Дорогою козак перестрибнув через лунку, а його переслiдувачi потрапили у крижану пастку.

Іван Богун на переправi. Худ. Н. Івасюк

* * *

18 червня 1651 року польськi та украiнсько-татарськi вiйська зiйшлися для черговоi битви бiля села Берестечко на Волинi. Та незабаром кримський хан Іслам-Гiрей ІІІ раптово забрав своi загони з поля бою, захопивши у полон Б. Хмельницького. Протягом десяти днiв козаки чекали на повернення гетьмана та тримали оборону. За цей час поляки винищили близько 30 тисяч украiнцiв. Рештки украiнськоi армii вимушенi були вiдступити до болотистоi рiки Пляшевоi. Там вони, з трьох бокiв оточенi ворогами, а з четвертоi – болотом, опинилися у пастцi. Тодi Іван Богун звелiв побудувати на рiчцi три греблi з возiв, бочок, лози та усього, що було пiд рукою. Це дозволило вивести з оточення бiльшу частину вiйська. Але переправитися вдалося не всiм. На островi Журавлиха 300 украiнських воiнiв цiлий день билися iз поляками, що переважали кiлькiсно. На пропозицii здатися вони вiдповiли вiдмовою, вивернули кишенi та викинули у воду усi грошi, якi мали, на знак того, що бiльше нiчого не потребують. За народними переказами, останнiй з козакiв, який лишився у живих, мужньо протримався цiлi три години проти ворожого вiйська.

* * *

Реванш за поразку пiд Берестечком Б. Хмельницький узяв у битвi бiля гори Батiг на Вiнничинi, яка вiдбулася 1–2 червня 1652 року. Тут украiнцi розбили 20-тисячну польську армiю коронного гетьмана Калиновського.

* * *

Для остаточноi перемоги над поляками потрiбна була пiдтримка ззовнi, i Хмельницький почав серйозно обмiрковувати можливiсть переходу Украiни пiд заступництво однiеi з найсильнiших сусiднiх держав: Оттоманськоi iмперii чи Росii. Та у православних украiнцiв ще надто жива була пам’ять про набiги «бусурман», тому об’еднання з Туреччиною було проблематичним. А от промосковськi настроi були традицiйно розповсюдженi серед народу. Перемовини з Москвою велися довго, i в 1653 роцi на Земському соборi в
Страница 7 из 15

Москвi було прийнято рiшення: «Все Вiйсько Запорозьке з мiстечками та землями прийняти пiд государеву високу руку». 18 сiчня 1654 року в мiстi Переяславi вiдбулася рада, на якiй козацька верхiвка прийняла рiшення iти «пiд владу царя схiдного, православного». Разом з Б. Хмельницьким козацька старшина присягнула на вiрнiсть московському государевi. А невдовзi в 117 мiстах Украiни царськi урядники прийняли таку ж присягу у 127 тисяч украiнцiв.

Переяславська Рада. Худ. М. Дерегус

Сторiнка постанови Земського собору. 1653 р.

* * *

Польща не змирилася iз втратою Украiни. Король Ян Казимир кiлька разiв направляв до Б. Хмельницького послiв з пропозицiею розiрвати союз i знову об’еднатися з Польщею. Але гетьман вiдповiдав вiдмовою. Полякам нiчого не лишалося, як укласти з московським царем мирний договiр (Вiленське перемир’я, 24 жовтня 1656 року), за яким Галичина та Волинь, всупереч очiкуванням Хмельницького, залишилися за Польщею. Украiнську сторону до перемов навiть не допустили. Гетьман та козацькi полковники звинуватили царя у зрадi i порушеннi Переяславськоi угоди. Це був перший, та не единий конфлiкт, що виник мiж союзниками.

* * *

Богдан Хмельницький помер 4 вересня (за iншими даними – 27 липня) 1657 року. Гетьмана поховали в церквi його родового маетку Суботова. Але в 1664 роцi, коли Суботiв захопив загiн полякiв на чолi iз Стефаном Чарнецьким, заклятим ворогом гетьмана, домовина з його рештками зникла з церкви. За однiею з версiй, поляки спалили рештки, а попiл розвiяли, вистреливши з гармати. За iншою – козаки, аби захистити могилу Хмельницького вiд наруги, пiдмiнили домовину та перезаховали останки гетьмана в одному з таемних пiдземель. Так чи iнакше, але мiсце останнього спочинку Богдана Хмельницького досi лишаеться невiдомим.

* * *

Пiсля смертi Б. Хмельницького новим правителем Украiни було вибрано генерального писаря Вiйська Запорозького Івана Виговського (помер у 1664 роцi).

* * *

Вибрання Виговського викликало невдоволення серед низового Вiйська Запорозького, якому не подобалася пропольська орiентацiя нового гетьмана. Сiчовики вважали його нелегiтимним правителем i пiдняли проти нього повстання. Керував ними полтавський полковник М. Пушкар. Щоб придушити повстання, І. Виговський не вигадав нiчого кращого, нiж звернутися за допомогою до кримського хана. Вiйська гетьмана захопили центр повстання – Полтаву – та спалили ii. Іншi мiста, якi пiдтримували повстанцiв (Лубни, Гадяч та Глухiв) було розграбовано, а Миргород вiддано до рук його союзникiв – татар. У цих боях з обох бокiв полягло 15 тисяч украiнцiв. А якщо до цього додати ще невiльникiв, яких татари забрали до Криму, то кiлькiсть жертв громадянського протистояння досягае 50 тисяч осiб!

Іван Виговський

* * *

Ще влiтку 1658 року І. Виговський прийняв рiшення про розрив союзу з Росiею та пiдготовкою новоi союзницькоi угоди з Польщею, яка була ним пiдписана того ж року в Гадячi. У ii основу було покладено проект украiнського полiтичного дiяча Юрiя Немирича про конфедерацiю Польщi, Великого князiвства Литовського та Украiни (Рiч Посполита трьох нацiй). Їi статтi передбачали, що кожна iз держав, що увiйде до конфедерацii, буде незалежною. Та як це часто бувае, вiд висловлювання добрих намiрiв до iх втiлення у життя дуже далеко. Запланованоi конфедерацii не вийшло: Польща знаходилася на межi повноi вiйськовоi поразки, а Росiя навряд чи погодилася б на змiну статусу Украiни. Запорожцi також не схвалили пропольських намiрiв гетьмана. На вiйськовiй радi в мiстi Германiвка на Киiвщинi пiд час читання Гадяцьких статей серед них почалися заворушення.

* * *

Цiкаво вiдзначити, що, ведучи перемовини з Польщею, І. Виговський в той самий час тричi присягав на вiрнiсть московському царю. І тiльки пiсля того, як у Москвi дiзналися про Гадяцький договiр, до Украiни було направлено 100-тисячне росiйське вiйсько пiд командуванням князя А. Трубецького. Гетьманськi сили нараховували 60 тисяч осiб, у тому числi 16 тисяч козакiв, 30 тисяч татар i ногайцiв, а також близько 14 тисяч польських, молдавських, румунських та сербських найманцiв. 29 червня 1658 року загони Виговського атакували росiйський табiр бiля Сосновськоi переправи пiд Конотопом. Пiсля короткого бою гетьман наказав вiдступати, iмiтуючи втечу. Кавалерiя князя Пожарського кинулася наздоганяти козацькi загони i потрапила у заздалегiдь пiдготовану пастку – iз засiдки на них накинулася легка татарська кiннота. Пожарський спробував вiдступити, та його важка кавалерiя i гармати застрягли у «справжнiх конотопах» – болотянiй мiсцевостi бiля рiки. Так московське вiйсько опинилося в оточеннi. В результатi майже усю кавалерiю було знищено. За словами вiдомого iсторика С. Соловйова, «цвiт московськоi кiнноти, що вiдбув щасливi походи 1654 та 1655 рокiв, загинув в один день, i вже нiколи пiсля того цар московський не був у змозi вивести в поле таких блискучих вiйськ».

* * *

Пiсля перемоги пiд Конотопом Виговський разом iз союзниками планував iти на Москву. Однак цьому завадило чергове повстання лiвобережних полковникiв Цюцюри, Золотаренка i Сомка. А напад козакiв Івана Сiрка на татарськi поселення змусив хана з ордою покинути гетьмана i повернутися до Криму. Впоратися iз внутрiшнiми проблемами самому Виговському не вдалося, i на вiйськовiй радi в Германiвцi вiн був вимушений зректися гетьманства.

* * *

Пiсля зречення влади І. Виговський вирушив до Польщi, де якийсь час обiймав високi офiцiйнi посади. Але за п’ять рокiв колишнього гетьмана поляки безпiдставно звинуватили у зрадi та за вироком вiйськово-польового суду розстрiляли.

* * *

Новим гетьманом Украiни в 1659 роцi став син Богдана Хмельницького Юрiй (близько 1640–1685). Пiсля того за допомогою турок його ще двiчi оголошували правителем Украiни, але вiн, на жаль, не здатен був керувати державою, а тому так i не став достойним спадкоемцем свого великого батька. Ось як несхвально казали про нього сучасники: «Вiд природи евнух, змiй по натурi, обмежений розумом, слабкий тiлом». Саме за Юрiя Хмельницького Украiна втратила свою цiлiснiсть. За пiдписаним у 1667 роцi мiж Росiею та Польщею Андрусiвським мирним договором лiвобережна частина краiни, що отримала назву Гетьманщина, опинилася пiд владою Москви, а правобережна – знову увiйшла до складу Речi Посполитоi.

* * *

Протягом 20 рокiв пiсля смертi Б. Хмельницького подii полiтичного життя в Украiнi нагадували калейдоскоп: змiнювалися гетьмани, плелися iнтриги i велася нескiнченна мiжусобна боротьба. Цей перiод iсторики назвали Руiною. Громадянська вiйна, то припиняючись, то розгоряючись з новою силою, палала протягом 1658–1665 та 1668–1689 рокiв. Змальовуючи цi подii у посланнi до короля Яна Казимира, польський магнат А. Потоцький свiдчив: «…украiнцi самi себе поiдають, один населений пункт воюе з iншим, син батька, а батько сина грабуе».

* * *

Одним з гетьманiв епохи Руiни був Петро Дорошенко (1627–1698). В 1665 роцi його було обрано гетьманом Правобережноi Украiни. Будучи проти союзу з Польщею та Росiею, Дорошенко перейшов у пiдданство турецького султана. Це налаштувало проти нього бiльшiсть населення Украiни. В 1676 роцi вiн був вимушений здатися в полон росiйським вiйськам. Цар пробачив Дорошенка i зробив його воеводою у Вятцi. Та Украiни колишнiй гетьман бiльше не побачив. Вiн помер у 1698 роцi в подарованому йому селi Ярополча пiд Москвою.

Петро Дорошенко

* *
Страница 8 из 15

*

Можливо, найвидатнiшим кошовим отаманом Запорозькоi Сiчi часiв Руiни був Іван Сiрко (близько 1610–1680), уродженець слободи Артемiвка пiд Мерефою на Харкiвщинi. Вiн особливо прославився походами проти кримських татар, вiв себе незалежно, претендуючи на гетьманську булаву на Лiвобережжi, зiграв значну роль у зреченнi Дорошенка та прийняв вiд нього присягу на вiрнiсть царю. Сiрко здiйснив бiльше 100 вiйськових походiв, зазнавши поразки лише в одному з них. З його iменем пов’язують легендарний лист запорожцiв до турецького султана Мухамеда IV.

* * *

Важко знайти в украiнськiй iсторii особистiсть бiльш суперечливу та трагiчну, нiж гетьман Іван Мазепа (1639–1709). І якщо в народi говорили: «Вiд Богдана до Івана не було гетьмана», то запорожцi, незадоволенi участю в частих росiйських походах, називали Мазепу «вiтчимом Украiни». І сьогоднi однi вважають його борцем за незалежнiсть Украiни, другi – спритним авантюристом, що прагнув особистоi влади, третi – зрадником. Одне безсумнiвно – вiн був неабияким полiтиком, тонким дипломатом, високоосвiченою й талановитою людиною. Приймаючи рiшення про перехiд на бiк шведського короля Карла ХІІ, Мазепа довго вагався i зважував два варiанти наслiдкiв шведсько-росiйськоi вiйни: якщо переможе Росiя, то украiнськi землi можуть бути подiленi мiж нею та ii союзником – польським королем Августом ІІ, у випадку ж перемоги Швецii Украiна могла б повнiстю увiйти до складу Польщi або перейти пiд верховенство шведiв. Прийнявши рiшення, вiн у жовтнi 1708 року розiслав козацькiй старшинi унiверсал, в якому пояснював причину союзу зi Швецiею i закликав пiдтримати його. Та бiльшiсть козакiв, селянство та мiщани на цей заклик не вiдгукнулися. До загону Мазепи приедналося лише кiлька тисяч запорожцiв, з якими вiн i прибув 24 жовтня 1708 року до ставки шведського короля пiд Полтаву.

Іван Мазепа

* * *

Петро І, обурений поведiнкою Мазепи, назвав його зрадником. Щоб обiцянi гетьманом Карловi ХІІ запаси харчiв та зброi не дiсталися шведам, вiн наказав Меншикову штурмувати гетьманську столицю Батурин. Взяти мiсто виявилося непросто, та пiсля того, як козаки прилуцького полку на чолi з полковником І. Носом вiдкрили солдатам Меншикова таемний хiд, тi увiрвалися до Батурина. Частина мазепинцiв та комендант фортецi Чечель утекли, решта вiдчайдушно билися в очiкуваннi шведiв. В результатi усе населення Батурина було знищено, а саме мiсто та припаси спалено. А духовенство 22 листопада 1708 року в Троiцькiй церквi Глухова пiддало анафемi гетьмана Мазепу. По всiй Украiнi на дверях церков були вивiшенi оголошення про вiдлучення його вiд церкви. Прокляття над iменем гетьмана тяжiло майже два столiття, його було знято лише у 1992 роцi.

* * *

Поразка шведськоi армii 8 липня 1709 року зруйнувала усi надii І. Мазепи. Йому не лишалося нiчого iншого, як вiдступити iз рештками вiйська Карла ХІІ. Дiставшись Молдавii, пригнiчений цими подiями 70-лiтнiй гетьман 22 вересня того ж року помер неподалiк вiд Бендер, як писали його сучасники, – «вiд старостi, втоми та горя». Тiло його перевезли до румунського мiста Галац, де воно i було поховано в Святогорському монастирi.

* * *

Новим гетьманом Лiвобережноi Украiни за рекомендацiею Петра І на радi в Глуховi було вибрано Івана Скоропадського (1646–1722). Вiн майже не чинив опору реформам царя, оскiльки можливостей для цього у нього не було: гетьманську владу було обмежено росiйськими чиновниками, а у 1722 роцi, пiсля створення Малоросiйськоi колегii, вона стала практично номiнальною.

Іван Скоропадський

* * *

Пiсля смертi Мазепи його соратники на козацькiй радi обрали гетьманом у вигнаннi генерального писаря Пилипа Орлика (1672–1742). Вiн пiдписав з Карлом ХІІ угоду, за якою визнав вiчний протекторат Швецii над Украiною. А 5 квiтня 1710 року було прийнято укладену Орликом конституцiю, першу в Украiнi та i в Європi – «Пакти i Конституцiя законiв та вольностей Вiйська Запорозького». В 1711 роцi, сподiваючись повернутися на батькiвщину, вiн брав участь у походi кримських татар на Украiну, а з 1714-го по 1720 рiк жив у Швецii, отримуючи субсидii вiд шведського уряду. Пiсля укладення мирноi угоди мiж Росiею та Швецiею, боячись, що його видадуть царю, Орлик вирушив до Нiмеччини, побував у Польщi та Францii, безрезультатно намагаючись знайти там допомогу для боротьби з Росiею. Врештi-решт гетьман у вигнаннi опинився в Туреччинi, звiдки вiн ще довго писав манiфести рiзноманiтним правителям, змальовуючи страждання украiнцiв пiд росiйським ярмом.

Пилип Орлик

* * *

Павло Полуботок (близько 1660–1724), що прийшов на змiну І. Скоропадському, намагався реформувати судову систему в Украiнi, боровся з хабарами та призначив iнспекторiв для спостереження за виконанням своiх наказiв. Виступав проти обмежень украiнського суверенiтету, за що його було ув’язнено Петром І у Петропавлiвську фортецю, де вiн i помер. Але в iсторii вiн бiльше вiдомий своiм скарбом (величезною сумою в золотi, що складала один мiльйон фунтiв стерлiнгiв), який начебто було переведено до лондонського банку i досi не знайдено. Такою ж легендарною е й iсторiя скарбiв гетьмана Мазепи, якi нiбито було зарито за його наказом чи то в Батуринi, чи то в Гончарiвцi, чи то пiд Бахмачем. Їх теж досi шукають любителi скарбiв.

Павло Полуботок

* * *

Останнiм гетьманом Украiни став Кирило Розумовський (1728–1803). Вiн доклав багато зусиль для покращення життя украiнцiв. Час його правлiння для Гетьманщини став «золотою осiнню» автономii. Розумовський органiзував окрему украiнську систему судочинства, змiнив територiальний подiл краiни, для розвитку торгiвлi скасував митницi на кордонi мiж Росiею та Украiною, а для розповсюдження освiти збирався вiдкрити в Батуринi унiверситет европейського зразка, вiн реорганiзував козацьке вiйсько, звiв у Глуховi палаци, створив парки та театр. Вiн намагався повернути козацтву втраченi вольностi i створити на Лiвобережжi справжнiй европейський парламент. З цими пропозицiями гетьман звернувся до Катерини ІІ. Та замiсть цього вона видала у 1764 роцi наказ про лiквiдацiю гетьманату.

Кирило Розумовський

* * *

Важко склалася доля останнього кошового отамана Запорозькоi Сiчi – Петра Калнишевського – його було заслано до Соловецького монастиря. Чверть сторiччя провiв вiн у нелюдських умовах ув’язнення, живцем замурованим у кам’яному мiшку келii. Тiльки у 1801 роцi Калнишевський отримав «помилування» вiд Олександра І та залишити свою темницю вже не захотiв. В нiй вiн i помер через два роки, доживши до 113 рокiв. Тепер поряд з колишньою келiею отамана встановлено його бюст, який привезли на Соловки запорозькi машинобудiвники.

Петро Калнишевський

* * *

З початку XVIII сторiччя Украiною прокотилася потужна хвиля селянських повстань. Краiну було охоплено рухом гайдамакiв та опришкiв. Найбiльше гайдамацьке повстання спалахнуло у травнi 1768 року. В iсторiю воно увiйшло пiд назвою Колiiвщини, оскiльки його учасники були озброенi холодною зброею та кiлками. На чолi його стояв запорозький козак Максим Залiзняк. Невдовзi на бiк повстанцiв перейшов сотник уманських надвiрних козакiв Іван Гонта. Разом вони захопили Умань – резиденцiю графiв Потоцьких. Приклад Залiзняка надихнув гайдамакiв в iнших частинах польськоi Украiни. Та влада скоро придушила основнi осередки повстання. Близько 200 повстанцiв за рiшенням польського суду було повiшено. Гонту катували та стратили, а
Страница 9 из 15

Залiзняка та 73 його товаришiв було заслано до Сибiру.

Максим Залiзняк

Іван Гонта

* * *

На Правобережжi головними виразниками народного гнiву були опришки. Поляки називали iх розбiйниками, а украiнськi селяни вважали народними месниками – адже опришки нападали на пригноблювачiв, а iхне майно роздавали бiднякам. Найвiдомiшим опришком був Олекса Довбуш (1700–1745) з села Печенiжин (нинi Івано-Франкiвськоi областi). В 1738 роцi вiн органiзував загiн, який нападав на маетки польських, украiнських та угорських шляхтичiв, багатих орендарiв. Вiн дiяв у Галицькому Прикарпаттi, на Буковинi та у Закарпаттi. Вiдiбране майно Довбуш роздавав селянам. Очiльника опришкiв було застрелено у 1745 роцi зрадником в селi Космач.

* * *

Найвiдомiшим провiдником селянського повстання у першiй половинi ХІХ столiття був Устим Кармалюк (1787–1835) з села Головчинцi (нинi село Кармалюкове Вiнницькоi областi). В 1814 роцi вiн очолив повстання, яке тривало понад 20 рокiв i охопило усе Подiлля, а з часом усю Киiвщину та Бессарабiю. Для його придушення було створено спецiальну комiсiю, а у подiльських селах – розквартировано вiйська. Та це не допомагало. Тiльки у 1835 роцi, заманивши Кармалюка до пастки, властi покiнчили iз ним.

Устим Кармалюк

* * *

Украiнцi зробили чималий внесок у перемогу над Наполеоном у Вiтчизнянiй вiйнi 1812 року. Беручи участь у бойових дiях, вони, перш за все, захищали свою Батькiвщину. Адже, готуючись до росiйського походу, французький iмператор та його оточення виношували план створення на територii Лiвобережноi Украiни марiонетковоi «козацькоi» держави Наполеонiди, а Правобережжя, вочевидь, мало повернутися до Польщi. В росiйськiй армii билися чотири козацькi полки, сформованi у Киiвськiй та Кам’янець-Подiльськiй губернiях. Вони склали Украiнську козачу дивiзiю. Пiзнiше у Полтавськiй та Чернiгiвськiй губернiях було сформовано ще 15 кiнних полкiв загальною кiлькiстю 18 тисяч осiб. До речi, формуванням полтавських полкiв займався безпосередньо Іван Котляревський, видатний автор «Енеiди». Украiнськi воiни брали участь у вiдомiй Бородинськiй битвi. Разом iз регулярними частинами тут воювали 10 тисяч украiнських ополченцiв та 7 тисяч вiльних козакiв. Дива героiзму проявили у цiй битвi бiйцi Охтирського гусарського полку та 1-го Бузького козачого полку, якi входили до складу об’еднання Дениса Давидова. Серед героiв вiйни 1812 року особливо вiдзначився генерал-майор Микола Сулима, нащадок козацького роду. Разом iз своiм гренадерським полком вiн пройшов через пекло Вiтебськоi, Смоленськоi та Бородинськоi битв. Вiдзначились украiнськi козаки i в боях за Вiльно, при Фер-Шапенуазе, Бонде та при взяттi Парижа.

* * *

У 1819 роцi центральна площа Чугуева (Харкiвська область) стала мiсцем розправи над мешканцями вiйськових поселень, якi наважилися повстати проти тиранii та тупоi солдатськоi муштри, що насаджувалася графом Аракчеевим, вiйськовим мiнiстром Олександра ІІ. Повстання, як пожежа, охопило територiю, на якiй проживало понад 28 тисяч осiб. Урядовi вiйська жорстоко придушили заколот, було заарештовано бiльше 2 тисяч учасникiв повстання, на 275 осiб було накладено смертельне покарання – 12 тисяч ударiв шпiцрутенами (довга гнучка палиця з деревини для тiлесних покарань). Каральними акцiями керував сам Аракчеев.

* * *

Важливим свiдченням зростання нацiональноi самосвiдомостi украiнцiв стало створення у 1845 роцi в Киевi Кирило-Мефодiiвського товариства (братства), яке ставило собi на метi нацiональне визволення Украiни, лiквiдацiю крiпацтва та створення всеслов’янськоi федеративноi республiки, на зразок грецьких республiк та Сполучених Штатiв Америки. Їi членами було 12 осiб. Інiцiатором створення товариства був Микола Костомаров. Воно проiснувало до березня 1847 року. Усiх його учасникiв було заарештовано та заслано до рiзних мiст iмперii. Найбiльше постраждав Тарас Шевченко. Полiцii не вдалося довести належнiсть поета до товариства, та його гнiвнi вiршi, спрямованi проти самодержавства, послужили причиною жорстокого покарання – поета було вiддано на 10 рокiв у солдати та вiдправлено до далекого Оренбурзького краю без права писати та малювати.

Одна з прокламацiй Кирило-Мефодiiвського братства

* * *

Символом нацiонального вiдродження на захiдноукраiнських землях став альманах «Русалка Днiстровая», який з 1837 року випускав львiвський студентський гурток «Руська Трiйця» на чолi з Маркiяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким. Альманах друкували в Будапештi, та увесь тираж, привезений до Львова, конфiскувала полiцiя, а самi видавцi опинилися пiд слiдство та полiцейським наглядом.

Маркiян Шашкевич

Іван Вагилевич

Якiв Головацький

* * *

Крiпацтво у Галичинi, яка входила до складу Австро-Угорщини, було вiдмiнено ранiше (1848 р.), нiж у рештi регiонiв Украiни (1861 р.), що входили до складу Росiйськоi iмперii. Цiкаво, що у мiстi Дрогобичi в 1948 роцi було зведено единий в Украiнi пам’ятник, присвячений цiй подii.

* * *

В героiчнiй оборонi Севастополя пiд час Кримськоi вiйни 1854–1855 рокiв брали участь 6 кiнно-козацьких полкiв. Найвiдомiшими учасниками цих военних дiй стали матрос Петро Кiшка та рядовий Гнат Шевченко.

* * *

Колишнiй селянин з подiльського села П. Кiшка здiйснив чимало подвигiв. Вiн був неперевершеним розвiдником. Цей худорлявий юнак непомiтно пiдповзав до траншей ворога, влаштовував засiдку та незмiнно повертався з «язиком». Одного разу вiн перевершив самого себе, привiвши одразу трьох полонених французiв. Та найгероiчнiший вчинок вiн здiйснив у сiчнi 1854 року. В однiй iз битв англiйцi вбили росiйського сапера i розiп’яли його тiло на брустверi. Усi спроби росiян забрати тiло товариша, виставлене для наруги, були марними. Тодi Кiшка обгорнув себе брудними мiшками i повiльно поповз до англiйськоi траншеi, де до вбитого сапера було приставлено вартового. Майже добу матрос провiв у засiдцi, доки дочекався влучноi митi й викрав тiло загиблого товариша.

* * *

А Гнат Шевченко в одному з нiчних боiв затулив собою командира, чим врятував йому життя. В пам’ять про мужнiх украiнцiв у Севастополi було встановлено в 1874 роцi пам’ятники.

* * *

Пiд час Росiйсько-турецькоi вiйни 1877–1878 рокiв у боротьбi за свободу Болгарii боролися й украiнцi. Вiдомо, що у росiйськiй армii пiд командуванням генерала М.Д. Скобелева та генерал-фельдмаршала І.В. Гурка воювали харкiв’яни. Вони брали участь у вiдомому штурмi Плевни, а 20 грудня 1877 року вступили у нерiвний бiй бiля села Гiрське Булгарово, вiдбивши атаку 9 тисяч турок. Пробувши на вiйнi 2,5 року, вони повернулися до Харкова.

* * *

У сiчнi 1900 року в Украiнi було органiзовано першу полiтичну партiю – Революцiйну украiнську партiю (РУП). До неi увiйшли Дмитро Антонович, Михайло Русов та iншi вiдомi украiнофiли, що прагнули об’еднання рiзних поколiнь в боротьбi за нацiональнi права та соцiальну революцiю. Основний кiстяк РУПу складали студенти. Невдовзi фiлiали цiеi партii виникли у Киевi, Полтавi, Катеринославi (нинi – Днiпропетровськ), Лубнах, Прилуках, Львовi та Чернiвцях.

* * *

У 1904 роцi вiдомий полiтичний дiяч Микола Мiхновський вийшов з РУПу та заснував Украiнську народну партiю (УНП), а група соцiалiстiв на чолi з Мар’яном Меленевським приедналася до соцiал-демократичноi партii й заснувала там свою фракцiю «Спiлка». Тi, хто лишився у рядах РУПу, перейменували свою органiзацiю в Украiнську соцiал-демократичну робочу
Страница 10 из 15

партiю (УСДРП) i продовжили спроби об’еднати марксизм з нацiоналiзмом.

* * *

Однiею з найяскравiших сторiнок революцii 1905 року на територii Украiни стало повстання екiпажу броненосця «Потьомкiн», що стояв на рейдi Одеси.

Броненосець «Потьомкiн»

* * *

У 1905 роцi в Державну думу Росiйськоi iмперii було обрано 63 украiнських депутати, якi мали намiр вимагати украiнськоi автономii. Однак вже через 72 днi пiсля початку роботи Думу було розпущено.

* * *

Перша свiтова вiйна стала трагедiею для украiнського народу. Адже украiнцям довелося воювати та проливати свою кров за iнтереси двох ворогуючих сторiн – Австро-Угорськоi та Росiйськоi iмперiй: до лав австро-угорськоi армii було мобiлiзовано 250 тисяч украiнцiв, а до росiйськоi – 4,5 мiльйона. Для них це була справжня братовбивча вiйна, коли галичанин стрiляв у надднiпрянця i навпаки. На початку вiйни, в 1914 роцi, в Галичинi було сформовано украiнський легiон сiчових стрiльцiв (УСС) пiд керiвництвом М. Галущинського, Г. Коссака та М. Тарнавського, який увiйшов до складу австро-угорськоi армii. Пiзнiше легiон став ядром Галицькоi армii (1918 р.).

* * *

На фронтах Першоi свiтовоi вiйни сiчовики вiдзначилися у багатьох боях: пiд Болеховом, Галичем, Семикiвцями, на горi Татарiвцi, та найславетнiшим був бiй на горi Макiвка, який стався 29 квiтня – 1 травня 1915 року. Протягом трьох днiв украiнський легiон сiчових стрiльцiв розгромив чотири пiхотнi полки та кавалерiйську дивiзiю росiян.

* * *

Вiдома вiйськова операцiя Першоi свiтовоi вiйни – Брусиловський прорив – здiйснювалася на територii Украiни, i в нiй брали участь, окрiм росiйських пiдроздiлiв, вiйська Киiвського та Одеського округiв. До проведення цiеi операцii генерал О. Брусилов брав участь у Галичинськiй битвi, де об’еднання пiд його командуванням розгромили 3-тю австро-угорську армiю, за що його було нагороджено орденами Св. Георгiя 3-го та 4-го ступеня. Пiд час Брусиловського прориву було розбито вiйська Австро-Угорщини на Волинi, в Галичинi, Буковинi. Супротивник втратив загиблими бiльше 400 тисяч чоловiк, 200 тисяч потрапило в полон.

* * *

У лютому 1917 року в Киевi, окрiм Виконавчого комiтету, що дiяв вiд iменi Тимчасового уряду i Киiвськоi ради робiтничих та солдатських депутатiв, з’явилася i третя сила – Украiнська Центральна Рада (УЦР). До ii складу увiйшли 85 осiб, у тому числi Дмитро Дорошенко, Володимир Винниченко, Симон Петлюра та iншi. Очолив УЦР Михайло Грушевський. Спочатку усi цi полiтичнi лiдери прагнули досягнення автономii Украiни у складi Росii, та пiсля жовтня 1917 року скористалися ситуацiею й проголосили (ІІІ Унiверсал УЦР) створення Украiнськоi Народноi Республiки (УНР). Цей Унiверсал також скасовував приватну власнiсть на землю, встановлював 8-годинний робочий день, проголошував та гарантував демократичнi свободи: слова, друку, вiросповiдання, зборiв, союзiв, страйкiв; недоторканнiсть особи та помешкання, а також право на вживання рiдноi мови. Окрiм того, керiвництво УНР не визнало нового росiйського уряду – Раднаркому, закрило кордон iз Радянською Росiею, припинило ввезення туди хлiба та не пропускало через своi територii вiйськовi частини бiльшовицькоi Червоноi гвардii.

* * *

У сiчнi 1918 року було видано IV Унiверсал, який оголосив УНР незалежною державою. Першим ii головою став у квiтнi того ж року Михайло Грушевський.

Демонстрацiя на пiдтримку ІІІ Унiверсалу

* * *

А напередоднi в груднi 1917 року в Харковi делегати ІІІ Надзвичайного з’iзду рад Донецько-Криворiзького басейну проголосили в Украiнi бiльшовицьку владу. Таким чином, з початку 1918 року краiна опинилася на порозi Громадянськоi вiйни.

* * *

Один з перших боiв Громадянськоi вiйни вiдбувся 29 сiчня 1918 року пiд Крутами, неподалiк вiд станцii Бахмач. У ньому проти бiльшовицького загону, що складався iз 6 тисяч бiйцiв пiд командуванням полковника М. Муравйова, воювало трохи бiльше 300 студентiв та курсантiв Першоi Юнацькоi вiйськовоi школи iм. Б. Хмельницького. Всю нiч з 28-го на 29-те сiчня захисники Крут довбали промерзлу землю, риючи окопи, а вранцi, 29-го, вiдкрили вогонь по бiльшовицьких формуваннях з рушниць, 16 кулеметiв та однiеi гармати. Вони протрималися до другоi години дня, а потiм вiдступили. Кiльком бiйцям вдалося вийти з оточення. Вночi вони розiбрали залiзничнi колii, затримавши тим самим на кiлька дiб наступ Червоноi гвардii на Киiв. 35 бiйцiв потрапили до полону, i майже усiх iх було розстрiляно. Загальноi кiлькостi загиблих захисникiв Крут достеменно не вiдомо, та деякi iсторики наводять цифру у 300 осiб. Останки 17 з них було поховано в березнi 1918 року бiля Аскольдовоi могили.

Пам’ятник загиблим пiд Крутами

* * *

Пiд час Громадянськоi вiйни в Украiнi з’явилися сотнi партизанських загонiв, якi бiльше нагадували банди. Найбiльшi вiйськовi угруповання дiяли в пiвденних степах Украiни. Зокрема на Херсонщинi хазяйнував 12-тисячний загiн колишнього царського офiцера, отамана Матвiя Григор’ева. А в Гуляйполi знаходилася 35-50-тисячна армiя анархiстiв батька Н. Махна. Вона успiшно билася проти петлюрiвцiв, денiкiнцiв та нiмецьких iнтервентiв, захищаючи iдеалiзованi уявлення селян про можливе щасливе життя, яке не залежало б вiд жодноi влади, нерiдко стаючи вирiшальною силою в боротьбi за Пiвдень краiни. Цi подii не забуто. Щорiк 24 серпня на батькiвщинi вiдомого анархiста в Гуляйполi проводиться Всеукраiнський фестиваль «День незалежностi з Махном».

* * *

Гетьмановi Павлу Скоропадському (1873–1945), обраному у квiтнi 1918 року, керувати Украiною випало лише 7,5 мiсяця. Та за цей час йому вдалося встановити дипломатичнi стосунки iз багатьма европейськими державами, пiдписати мирний договiр iз Радянською Росiею, сформувати запорозький корпус та сердюцьку дивiзiю з вiйськовополонених, синьожупанну та козацько-стрiлецьку дивiзii, а також полк сiчових стрiльцiв пiд командуванням Є. Коновальця. Було вiдновлено будiвництво Чорноморського флоту. Уряд гетьмана прийняв близько 400 законiв, у тому числi про вiдновлення права приватноi власностi на землю та про покращення правового положення i умов працi робiтничого класу. За короткий час було складено та ухвалено державний бюджет, забезпечено стабiльнiсть нацiональноi валюти, впорядковано фiнансову систему, вiдновлено нормальне залiзничне сполучення. Гетьман багато зробив для розвитку освiти, культури й науки краiни: вiдкрив 150 гiмназiй, два унiверситети, створив Академiю наук, державну бiблiотеку. В той же час вiн обмежив полiтичнi свободи та вважав, що Украiна у майбутньому мае об’еднатися з Росiею без бiльшовицькоi влади.

Павло Скоропадський

* * *

Противники гетьмана П. Скоропадського, i перш за все С. Петлюра, органiзували проти нього повстання, в результатi якого до влади прийшла так звана Директорiя.

* * *

Один з лiдерiв Украiнськоi Центральноi Ради та Директорii, Головний отаман армii УНР Симон Петлюра (1879–1926) вважаеться органiзатором украiнських збройних сил. На початку 1918 року вiн сформував перше вiйськове з’еднання – гайдамацький кiш Слобiдськоi Украiни. Перший бiй це з’еднання прийняло на заводi «Арсенал», а потiм билося проти вiйськ Муравйова, що вступили до Киева 8 лютого 1918 року.

Симон Петлюра

* * *

А у груднi 1918 року петлюрiвцям в бою пiд селом Мотовилiвкою вдалося розбити гетьманськi частини. Пiсля цього краiною стала керувати Директорiя – найвищий державний орган Украiни до 1920 року. Окрiм С. Петлюри, до нього входили В. Винниченко, Ф.
Страница 11 из 15

Швець, П. Андрiевський, А. Макаренко.

* * *

Зарубiжнi журналiсти нерiдко називали С. Петлюру «украiнським Гарибальдi», а ось характеристика, яку дав його палкий прихильник та соратник Є. Коновалець, бiльш точна: вiн називав Петлюру людиною чесною, безкомпромiсною, енергiйною, але такою, що не мае «необхiдноi пiдготовки для керiвництва вiйськовими та полiтичними справами украiнськоi держави».

* * *

Через вiйськовi поразки Директорii рештки ii армii навеснi 1919 року зосередилися на станцii Богданiвка (нинi Тернопiльська область) – на територii завширшки 10–20 кiлометрiв. Вони опинилися мiж польськими вiйськами, якi захопили Тернопiль, та бiльшовиками, якi контролювали Волочиськ. Саме в тi часи в народi народилося вiдоме присляв’я: «У вагонi Директорiя, пiд вагоном – територiя».

* * *

13 листопада 1918 року у Львовi вiдбулося офiцiйне проголошення Захiдно-Украiнськоi Народноi Республiки (ЗУНР). Президентом ii став юрист та колишнiй член вiденського парламенту Євген Петрушевич. 22 сiчня 1919 року Директорiя урочисто проголосила возз’еднання (злуку) iз ЗУНР. Цей день став Днем соборностi Украiни – об’еднання усiх етнiчних украiнських земель в едину державу.

* * *

Опинившись в серединi 1919 року пiсля вiдступу на Правобережжя в Кам’янець-Подiльському, Головний отаман вiйськ УНР Петлюра вже не мiг контролювати ситуацiю на фронтi та впливати на бiльшiсть своiх отаманiв (Ангел, Тютюнник, Зелений, Булат-Булахович), що вiдкрито займалися бандитизмом та еврейськими погромами, в яких загинуло бiльше 80 тисяч осiб. Затиснутий з усiх бокiв частинами Червоноi армii, денiкiнцями та бiлополяками, Петлюра втратив армiю та вимушений був втекти до Польщi. Тут вiн пiдписав таемну угоду з поляками, в якiй в обмiн на допомогу у боротьбi з бiльшовиками обiцяв вiддати Польщi Галичину, Захiдну Волинь та частину Полiсся. Однак Польща вимушена була пiдписати у березнi 1921 року мирний договiр з Радянською Росiею.

* * *

30 грудня 1922 року Украiна увiйшла до складу СРСР. Їi столицею стало мiсто Харкiв. З 1934 року столицею УРСР став Киiв.

* * *

У 1923 роцi в УРСР почалася украiнiзацiя. Тепер на усi керiвнi посади висувалися представники виключно титульноi нацii. До 1929 року бiльше 80 % шкiл та 30 % вищих навчальних закладiв викладали матерiал украiнською мовою.

* * *

У 1931 роцi частка Украiни в складi хлiбозаготiвлi по Союзу складала 33 %, а у 1932 роцi ii було пiдвищено до 44 %. Щоб забезпечити цей показник, за наказом партiйного керiвництва у селян забирали навiть посiвне зерно, нiчого не лишаючи на прожиття. Навеснi 1932 року смерть вiд голоду в украiнських селах стала масовим явищем. Лишившись без хлiба, селяни iли котiв, собак, щурiв, кору та листя дерев. Нерiдко траплялися випадки канiбалiзму. Украiнськi села помирали мовчки – випадкiв соцiального протесту майже не було. За пiдрахунками вчених, кiлькiсть жертв Голодомору в Украiнi склала 3,5 мiльйона осiб, а в деяких iсторичних джерелах називають цифру в 6–9 мiльйонiв. Лише через 65 рокiв, у листопадi 1998 року, уже в незалежнiй Украiнi було призначено День пам’ятi жертв Голодомору. А у листопадi 2006 року Верховна Рада Украiни визнала Голодомор 1932–1933 рокiв геноцидом проти украiнського народу.

Жертви Голодомору 1932–1933 рр.

Пам’ятник жертвам Голодомору

* * *

Ще наприкiнцi 1920-х рокiв в Украiнi почався сталiнський терор, апогей якого припав на 1937–1938 роки. Одним з перших вiдчув жорстоке переслiдування влади комiсар освiти О. Шумський. За сфабрикованими обвинуваченнями його засудили на 10-рiчне ув’язнення у виправно-трудових таборах.

* * *

Одним з перших гучних процесiв над «ворогами народу» стала «Шахтинська справа» (1929), пiд час якоi було засуджено велику групу керiвникiв вугiльноi промисловостi Донбасу.

* * *

Яскравим прикладом репресiй проти iнтелiгенцii став сфабрикований процес «сорока п’яти» (1929–1930), пiд час якого вiдомих учених та письменникiв Украiни безпiдставно звинуватили у належностi до таемноi нацiоналiстичноi органiзацii «Союз визволення Украiни», у зв’язках з iноземними державами, у пiдбуреннi селян з метою вiддiлення Украiни вiд СРСР, а також у «намiрi» убити Сталiна та його соратникiв.

* * *

У груднi 1932 року пiд Харковом було розстрiляно бiльше 200 слiпих кобзарiв та iх поводирiв як розповсюджувачiв нацiональноi пiсенноi творчостi, яких радянська влада оголосила «контрреволюцiонерами».

* * *

У 1933 роцi на тлi посилення сталiнських репресiй покiнчили життя самогубством заступник голови Раднаркому М. Скрипник i талановитий письменник М. Хвильовий.

* * *

У 1937 роцi тiльки на Подiллi кiлькiсть репресованих за звинуваченням у «троцькiстськiй» дiяльностi збiльшилася у порiвняннi з 1934 роком у 60 разiв, а за звинуваченням в «украiнському буржуазному нацiоналiзмi» – у 500 разiв! Усього в 1937 роцi в Украiнi було розстрiляно бiльше 120 тисяч осiб.

* * *

Жахливi результати сталiнського терору красномовно показав перепис населення Украiни 1939 року. Кiлькiсть ii мешканцiв склала 31 мiльйон людей проти 51,7 мiльйона в 1913 роцi. Вiдомо, що Сталiн, роздратований такими результатами перепису, наказав розстрiляти тих, хто керував його проведенням.

* * *

Однак iз 1930–1940 роками ХХ столiття в Украiнi пов’язане також велике промислове будiвництво та значний пiдйом економiки. У цей перiод було збудовано Днiпрогес – найбiльшу на той час гiдроелектростанцiю в Європi, Харкiвський тракторний та Новокраматорський машинобудiвний заводи, «Запорiжсталь», «Азовсталь», Криворiзький металургiйний завод, Горлiвський та Днiпродзержинський хiмiчнi комбiнати.

* * *

Органiзацiю украiнських нацiоналiстiв (ОУН) було створено в 1929 роцi на Захiднiй Украiнi для боротьби проти польського панування. Керiвником ii став лiдер Украiнськоi вiйськовоi органiзацii (УВО) Євген Коновалець, колишнiй командир корпусу украiнських сiчових стрiльцiв. ОУНiвцi органiзували ряд полiтичних убивств та кiлька акцiй експропрiацii коштiв для своеi дiяльностi.

* * *

Пiсля убивства в 1938 роцi Є. Коновальця ОУН очолив Андрiй Мельник. Через суперечки у стратегii розвитку нацiонально-визвольного руху мiж ним та одним з лiдерiв ОУН Степаном Бандерою виникли розбiжностi, що переросли в антагонiзм, який часом досягав такого рiвня, що вони навiть змагалися один з одним iз такою ж затятiстю, як проти ворогiв Украiни.

Степан Бандера

* * *

Першого вересня 1939 року почалась Друга свiтова вiйна. В той же день нiмецька авiацiя завдала ударiв по захiдноукраiнських мiстах – Львову, Тернополю, Луцьку, якi входили до складу Польщi.

* * *

17 вересня 1939 року вiйська Украiнського захiдного фронту пiд командуванням С. Тимошенка ввiйшли на захiдноукраiнськi землi. В кiнцi жовтня у Львовi вiдбулося засiдання Народного зiбрання Захiдноi Украiни, яке проголосило в нiй радянську владу i висловилось за возз’еднання з УРСР.

* * *

У 1940 роцi Румунiя погодилася на передачу СРСР Пiвденноi Буковини та Бессарабii, якi також були зайнятi радянськими вiйськами. Таким чином, усi украiнськi землi було об’еднано в однiй державi.

* * *

Невдовзi захiднi регiони вiдчули на собi iдеологiчний тиск новоi радянськоi влади. Було розпущено усi полiтичнi партii, ОУН вимушена була пiти в пiдпiлля, припинилася дiяльнiсть товариства «Просвiта», почалися гонiння на церкву та переслiдування iнакодумства. Тiльки восени 1939 – навеснi 1941 рокiв з Захiдноi Украiни було депортовано до Сибiру та Казахстану близько 1,2 мiльйона осiб.

* * *

Пiсля нападу Нiмеччини
Страница 12 из 15

на СРСР на територiю Украiни почали наступ 57 нiмецьких дивiзiй та 13 корпусiв групи армiй «Пiвдень». Вже за чотири мiсяцi пiсля вторгнення нiмцi окупували майже всю Украiну.

* * *

Гiтлер готував Украiнi незавидну участь. Украiнцiв, як i iншi слов’янськi народи, вiн вважав людьми «другого сорту». За планом «Ост» протягом 30 рокiв населення краiни мало стати рабами, звiльнивши украiнську територiю для «надлюдей» – нiмецьких колонiстiв.

* * *

У вереснi 1941 року неподалiк вiд Вiнницi в лiсi поблизу с. Стрижавки нiмцями було створено потужну бетонну споруду – гiтлерiвську ставку «Верфольф». До ii складу входило 81 примiщення (зокрема особистий будинок для Гiтлера) та три залiзобетоннi бомбосховища. «Вервольф» було оснащено першокласними системами водо- та електропостачання, каналiзацiею з очисткою стокiв, якi скидалися до Пiвденного Бугу, зв’язком (броньований кабель з’еднував його навiть iз Берлiном). Гiтлер вiдвiдав ставку лише двiчi – в 1942-му та 1943 роцi.

* * *

У роки окупацii нiмцi створили на територii Украiни 150 концентрацiйних таборiв, в яких загинуло 1,3 мiльйона вiйськовополонених; 50 еврейських гетто; 252,3 тисячi осiб було вiдiслано до Нiмеччини на примусову працю; 250 сiл спалено разом iз жителями.

* * *

30 сiчня 1941 року, одразу ж пiсля вiдступу Червоноi армii, Нацiональне зiбрання у Львовi проголосило Акт вiдновлення Украiнськоi державностi. Було створено украiнський уряд у складi 15 мiнiстрiв на чолi з Ярославом Стецьком. Услiд за фронтом на схiд було вiдiслано загони ОУН по 7-12 осiб (всього близько двох тисяч людей), якi мали сформувати украiнськi органи самоуправлiння на захоплених нiмцями територiях. Прибiчники Бандери створили Легiон украiнських нацiоналiстiв, що складався з двох батальйонiв – «Нахтiгаль» та «Роланд», якi планувалося зробити ядром украiнськоi армii.

* * *

Восени 1942 року з партизанських загонiв бандерiвцiв, мельникiвцiв та «Полiськоi сiчi» було сформовано Украiнську повстанську армiю (УПА) на чолi з Романом Шухевичем. Вона вела боротьбу iз радянськими вiйськами, червоними партизанами, польською Армiею Крайовою та фашистами, воюючи на територiях Полiсся, Волинi та Галичини. Однiею з цiлей УПА було витiснення полякiв з тих земель, де украiнцi складали бiльшiсть. У 1943–1944 роках мiж УПА та польською Армiею Крайовою почалася кривава рiзанина. Особливо трагiчними були подii на Волинi, де служба безпеки ОУН знищила близько 80 тисяч полякiв. В свою чергу, поляки вбивали тисячi украiнцiв на Холмщинi та на захiд вiд рiки Сян.

Роман Шухевич

* * *

З радянською владою УПА продовжувала вести боротьбу i пiсля вiйни. Тiльки у 1954 роцi ii спротив було зламано i вона припинила iснування в Украiнi як органiзацiя.

* * *

У 1943 роцi було створено украiнське з’еднання в складi нiмецькоi армii – дивiзiя СС «Галичина» пiд командуванням нiмецького генерала Ф. Фрайтинга. Вона нараховувала 18 тисяч бiйцiв. Дивiзiя билася проти частин Радянськоi Армii та була ними практично знищена у 1944 роцi пiд Бродами. Про те, якi цiлi вона переслiдувала, свiдчить обiцянка, дана Гiтлеру одним iз засновникiв дивiзii В. Кубiйовичем: «Ви нам дозволили органiзувати дивiзiю СС „Галичина“ для боротьби з бiльшовиками, i ми не пошкодуемо життiв бiйцiв нашоi дивiзii заради спiльних iнтересiв Нiмеччини». В 1945 роцi, пiсля поповнення своiх рядiв, СС «Галичина» воювала у Словаччинi та Югославii, переслiдувала партизанськi загони в Бiлорусii.

* * *

Фашисти по-звiрячому розправлялися з мирним населенням Украiни. Бiльше 250 (за iншими даними – близько 1400) сiл було спалено разом iз мешканцями. Украiнськими «хатинями» стали села Корюкiвка (тут було спалено 6700 жителiв), Козари (спалено 4800 жителiв), Молоткiв, Баранiвка та багато iнших. В селi Пiски (Чернiгiвська область) бiльше 300 дiтей та жiнок було спалено у церквi, а чоловiкiв – розстрiляно на майданi перед нею.

* * *

Величезна кiлькiсть украiнцiв загинула пiд час вiйни вiд голоду. Тiльки Киiв втратив пiд час окупацii близько 60 % своiх жителiв, бiльш нiж на третину зменшилося населення Харкова. А усього за роки окупацii та военних дiй Украiна втратила 14,5 мiльйона осiб. Бiльше 700 великих та малих мiст та 25 тисяч сiл було зруйновано, в результатi чого бездомними стали бiльше 50 мiльйонiв людей, понад 16 тисяч промислових пiдприемств було повнiстю або частково зруйновано.

* * *

За роки окупацii фашисти знищили близько 850 тисяч евреiв. Тiльки за 29–30 вересня 1941 року в Киевi у Бабиному Яру розстрiляли до 150 тисяч евреiв та циган.

* * *

За свiдченнями iсторикiв, в Украiнi був наймасовiший партизанський рух на територii СРСР – в серединi 1943 року вiн нараховував близько 50 тисяч чоловiк. Найбiльше партизанських загонiв було у Чернiгiвськiй, Житомирськiй, Сумськiй та Рiвненськiй областях, де фашисти особливо лютували. Найбiльшi партизанськi загони на чолi iз С. Ковпаком, О. Сабуровим та П. Вершигорою дiяли на Полiссi, Волинi та у Карпатах. В той же час, за приблизними пiдрахунками iсторикiв, близько 100 тисяч людей з числа мiсцевих жителiв служили на окупованих територiях у полiцii.

Одеса. Катакомби, де переховувалися партизани

Украiнськi села пiд час нiмецько-фашистськоi окупацii

* * *

У груднi 1942 року радянськi вiйська, що перейшли у наступ, вступили на територiю Украiни. Їi визволення почалося 18 грудня з села Панiвки Луганськоi областi.

* * *

Протягом 1943 року було звiльнено вiд ворога Харкiв, Суми, Полтаву, Сталiно (нинi – Донецьк), Запорiжжя та Днiпропетровськ. А 6 листопада радянськi вiйська взяли Киiв. Протягом 1944 року було звiльнено i всю Правобережну Украiну, останнiй населений пункт якоi – село Лавочне Львiвськоi областi – було взято радянськими вiйськами 8 жовтня.

* * *

Важливим наслiдком Великоi Вiтчизняноi вiйни для Украiни стало об’еднання усiх ii земель в единiй державi. На додачу до вже включених до ii складу Схiдноi Галичини, Волинi, частини Бессарабii та Буковини, в червнi 1945 року до УРСР було приеднано Закарпатську Украiну.

* * *

У 1945 роцi Украiна стала одним iз членiв-засновникiв Органiзацii Об’еднаних Нацiй (ООН), а потiм i ЮНЕСКО.

* * *

Вiдновлення зруйнованого вiйною народного господарства Украiни здiйснювалося у важких умовах голоду 1946–1947 рокiв (тiльки у 1946 роцi вiд голоду померло 101,6 тисячi осiб), з використанням переважно командних та директивних методiв управлiння. Але вже у 1950 роцi промислове виробництво Украiни перевищувало довоенний рiвень на 15 %, було вiдновлено заводи у Приднiпров’i та Донбасi, вугiльнi шахти та Днiпрогес. А у Захiднiй Украiнi кiлькiсть об’ектiв важкоi промисловостi виросла на 230 %. У краiнi тiльки в 1946 роцi було вiдбудовано близько 1,5 тисячi житлових об’ектiв.

Хрещатик пiсля визволення Киева вiд нiмецько-фашистських загарбникiв

* * *

У 1954 роцi рiшенням радянського уряду iз складу РРФСР було видiлено Кримську область та приеднано до Украiни.

* * *

У 50-тi роки минулого столiття в СРСР почалася чергова iдеологiчна кампанiя, спрямована проти творчоi iнтелiгенцii. Багато украiнських письменникiв та дiячiв мистецтва, зокрема М. Рильського, В. Сосюру, О. Довженка, О. Вишню, Б. Лятошинського, К. Данькевича, було звинувачено у розповсюдженнi iдей буржуазного нацiоналiзму. Однак пiсля смертi Сталiна та публiчного розвiнчання культу його особистостi краiна зiтхнула iз полегшенням. Почався перегляд кримiнальних та полiтичних справ довоенного перiоду. До початку 1960-х рокiв кiлькiсть реабiлiтованих зросла до 250 тисяч. Серед тих, чие добре iм’я
Страница 13 из 15

посмертно було вiдновлено з-помiж перших, були М. Скрипник, М. Хвильовий, Лесь Курбас, М. Кулiш, а також О. Вишня (пiсля термiну ув’язнення).

* * *

У життi Украiни у 50-тi роки ХХ столiття вiдбулося чимало визначних подiй: в 1951 роцi вiдкрили перший телевiзiйний центр у Киевi, у 1953-му – здали в експлуатацiю единий на той час суцiльнозварний мiст через Днiпро, а у 1960 роцi введено у дiю перший украiнський атомний реактор та Киiвський метрополiтен.

* * *

Подiею мiжнародного значення став космiчний полiт за участi першого украiнського космонавта Павла Поповича, який було здiйснено 11–15 серпня 1962 року на кораблi «Схiд-4». А з 3-го по 19 липня 1974 року пiд час другого космiчного польоту вiн працював на орбiтальнiй станцii «Салют-3».

Павло Попович

* * *

Павло Попович був першим, але не единим украiнським космонавтом. Тричi лiтав у космос (у 1979, 1983 та 1988 роках) уродженець невеликого шахтарського мiстечка Антрацит Володимир Ляхов. Усього вiн провiв у космосi 333 днi 7 годин, 17 хвилин 37 секунд.

* * *

Ще один представник шахтарського краю, горлiвець Олександр Волков не тiльки тричi побував на космiчнiй орбiтi (у 1985, 1988, 1991 роках), але й виростив першого в свiтi космонавта у другому поколiннi – сина Сергiя, який у 2007 роцi став командиром космiчного корабля «Союз ТМА-12».

* * *

У 1970-1980-тi роки в Украiнi значно посилився дисидентський рух. Учасниками його були письменники, поети та представники рiзних шарiв iнтелiгенцii: В. Симоненко, В. Стус, Л. Костенко, І. Драч, М. Вiнграновський, М. Осадчий, І. Гель та брати Горинi. Вони органiзовували рiзноманiтнi таемнi групи, однiею з яких була «Група юристiв», очолювана адвокатом Левком Лук’яненком. У 1976 роцi дисидентами було органiзовано правозахисну органiзацiю Украiнська Гельсiнкська спiлка, яка вiдстоювала демократичнi засади державного устрою та наполягала на реалiзацii конституцiйного права на вихiд республiки iз складу СРСР. У 1980 роцi три чвертi ii членiв було заарештовано за звинуваченням в антирадянськiй дiяльностi.

Левко Лук’яненко

* * *

Одним з найвiдомiших украiнських дисидентiв був журналiст, полiтик та державний дiяч В’ячеслав Чорновiл (1937–1999). За вiдстоювання своiх переконань йому довелося провести 17 рокiв у таборах. Повернувшись пiсля ув’язнення в Украiну, вiн створив партiю Народний Рух, до лав якоi вступило близько 250 тисяч осiб. В 1990 роцi Чорновола обрали головою Львiвськоi обласноi ради та депутатом Верховноi Ради Украiни. У 1999-му вiн висунув свою кандидатуру на посаду президента краiни та опинився за результатами голосування на другому мiсцi пiсля дiючого президента Леонiда Кучми. Та невдовзi полiтик загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофi неподалiк Киева. Сьогоднi Генеральною прокуратурою здiйснюеться нове розслiдування загибелi В. Чорновола.

В’ячеслав Чорновiл

* * *

Народних Рух став першою ластiвкою на шляху нового партiйного будiвництва в Украiнi. В краiнi почалося широкомасштабне створення рiзноманiтних партiй та партiйних блокiв. Їх кiлькiсть сьогоднi перевищуе сотню.

* * *

Сьогоднi наймасовiшими полiтичними партiями в краiнi е: Партiя регiонiв, «Батькiвщина», Комунiстична партiя Украiни, Народна партiя, Украiнська народна партiя, Прогресивна соцiалiстична партiя, партiя «Свобода», «Удар».

* * *

У липнi 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацiю про суверенiтет УРСР. А 24 серпня 1991 року було проголошено незалежнiсть Украiни.

* * *

1 грудня 1991 року вiдбувся референдум, на якому 76 % населення висловилося за незалежнiсть краiни. Водночас вiдбулися i першi президентськi вибори, на яких 62 % виборцiв проголосували за тодiшнього голову Верховноi Ради УРСР Леонiда Кравчука. Саме вiн i став першим Президентом молодоi держави.

Леонiд Кравчук

* * *

Уже в першi роки iснування незалежноi Республiки Украiни ii суверенiтет визнали 150 краiн свiту. 6 грудня 1991 року було укладено Першу мiжнародну угоду з Угорщиною, а першим захiдноевропейським посольством, вiдкритим в Украiнi, стало посольство Нiмеччини.

* * *

Одразу пiсля проголошення незалежностi Украiна першою iз свiтових держав добровiльно вiдмовилася вiд ядерноi зброi та заявила про свiй позаблоковий статус. Вiдмову вiд ядерноi зброi було розцiнено свiтовою спiльнотою як одну з найзначнiших iсторичних подiй ХХ столiття. Уже на 1 червня 1996 року на територii краiни не лишилося жодного ядерного боезаряду, а армiю було скорочено майже вдвiчi.

* * *

У 1996 роцi – 28 червня – було прийнято Конституцiю Украiни.

* * *

За Конституцiею Украiна е президентсько-парламентською республiкою. Державну владу в нiй представляють три гiлки: законодавча, виконавча та судова.

* * *

Найвищою посадовою особою краiни е Президент, який здiйснюе своi повноваження через уряд – Кабiнет Мiнiстрiв – та систему центральних i мiсцевих органiв державноi виконавчоi влади. Вiн виступае вiд iменi держави та е гарантом суверенiтету краiни, ii територiальноi цiлiсностi, дотримання Конституцii, прав i свобод людини та громадянина. Як Верховний головнокомандуючий Президент очолюе вiйськовi сили держави. Термiн його повноважень – п’ять рокiв. Одна й та сама людина не може бути президентом краiни бiльше нiж два термiни поспiль.

* * *

Єдиним органом законодавчоi влади в Украiнi е парламент – Верховна Рада. До нього входить 450 народних депутатiв, якi обираються термiном на п’ять рокiв.

* * *

Уряд очолюе систему органiв виконавчоi влади в краiнi. Прем’ер-мiнiстр, що ним керуе, призначаеться президентом за згодою Верховноi Ради. Уряд розробляе державний бюджет та здiйснюе роботу з його виконання.

* * *

У регiонах краiни виконавчу владу здiйснюють державна адмiнiстрацiя та органи мiсцевого самоврядування.

* * *

Судова влада в Украiнi належить виключно судам. Новим iнститутом в системi судових органiв став Конституцiйний суд, який було створено в 1992 роцi.

* * *

Другим президентом краiни став Леонiд Кучма, вперше обраний в 1994 роцi (вiн пробув на цiй посадi два термiни). Взимку 2000 року в краiнi зчинився так званий касетний скандал, в ходi якого Л. Кучму звинуватили у фiзичному усуненнi небажаного для влади журналiста Г. Гонгадзе. Це спричинило початок акцii «Украiна без Кучми».

Леонiд Кучма

* * *

Опозицiйнi настроi в украiнському суспiльствi призвели до виникнення «Майдану» – масового органiзованого протесту проти фальсифiкацii результатiв президентських виборiв 2004 року, що отримав назву «помаранчевоi революцii». В результатi проведення третього туру голосування президентом краiни став Вiктор Ющенко.

Вiктор Ющенко

* * *

У 2004 роцi парламент прийняв рiшення про проведення конституцiйноi реформи, за якою з сiчня 2006 року[1 - Рiшенням Конституцiйного суду вiд 30 вересня 2010 року конституцiйну реформу 2006 року було скасовано] краiна стала парламентсько-президентською республiкою.

* * *

За результатами президентських виборiв 2010 року перемогу одержав кандидат вiд Партii регiонiв Вiктор Янукович, який став Президентом Украiни.

Вiктор Янукович

* * *

За останнiм Всеукраiнським переписом населення, проведеним у 2001 роцi, в краiнi проживало 49,5 мiльйонiв людей. А за даними Держкомстату на 1 жовтня 2006 року кiлькiсть населення скоротилася до 46,6 мiльйона осiб.

* * *

Незважаючи на тенденцiю до скорочення кiлькостi мешканцiв, Украiна займае п’яте мiсце в Європi (пiсля ФРН, Італii, Великобританii та Францii) та 21-е мiсце у свiтi за кiлькiстю громадян. На ii долю
Страница 14 из 15

припадае 7,3 % населення Європи.

* * *

За середньою щiльнiстю населення – 77 осiб на 1 км2 – Украiна випереджае багато европейських краiн.

* * *

Найбiльша щiльнiсть населення – в Донецькiй областi (196 осiб на 1 км2), найменша у Чернiгiвськiй областi (42 особи на 1 км2).

2. Символiка

Один з головних символiв незалежноi Украiни – тризуб золотого кольору на синьому щитi – мае дуже давне походження. Цей символ, що був вiдзнакою родових старiйшин, було знайдено пiд час археологiчних розкопок на Перещепинському та Мартинiвському городищах VI–VIII столiть. А перше згадування про нього в лiтописах вiдноситься до Х столiття. В тi часи тризуб слугував i своерiдним оберегом. В Киiвськiй Русi вiн став великокнязiвським знаком. Його зображували на монетах, печатках, посудi, в настiнному живопису. Так, киiвський князь Володимир Святославович (?-1015) звелiв вибити на монетах на одному боцi свiй портрет, а на iншому – тризуб iз написом «Володимир на столi, а це – його срiбло». Цей знак було знайдено на монетах Ярослава Мудрого i у гербi його доньки Анни, королеви Францii. Вiдродження ж його як головного украiнського символу вiдбулося тiльки у 1992 роцi, коли тризуб було затверджено постановою Верховноi Ради як малий герб Украiни.

Герб Украiни

Давньоруська монета iз зображенням тризуба

* * *

Є ще два iсторичнi символи украiнських земель, що iснували у рiзнi роки. Перший з них – «козак iз мушкетом» – слугував емблемою Вiйська Запорозького. За лiтописом Г. Граб’янки, цей герб було подаровано запорозькому гетьману польським королем Стефаном Баторiем у 1576 роцi. До 1764 року його використовували як емблему влади на печатках двадцяти гетьманiв.

* * *

Другим символом е зображення коронованого лева. Вперше воно з’явилося на печатках галицьких князiв i спочатку слугувало територiально-династичним знаком. У XIV столiттi зображення лева стало державним гербом. Водночас воно е i гербом мiста Львова. Цiкаво вiдзначити, що пiд прапором саме iз цим гербом львiвське ополчення у 1410 роцi брало участь у славетнiй Грюнвальдськiй битвi. В нашi днi обидва символи включено до проекту Великого герба Украiни.

Проект Великого Герба Украiни

* * *

З 28 сiчня 1992 року державним прапором Украiни визнано прямокутний стяг, що складаеться з двох рiвновеликих прямокутних смуг: верхня – синього, а нижня – жовтого кольору. Цi кольори були символiчними для Русi ще до прийняття християнства, а пiсля хрещення держави iх було освячено образом Животворного Хреста. Синiй колiр прапора символiзував яскраве сине небо над краiною, а жовтий – безкраi поля пшеницi, якими завжди славилася Украiна. В перiод монгольсько-татарськоi навали цю символiку було забуто. Та з часом вона вiдродилася у церковних прикрасах та гербах украiнських мiст. З XVIII столiття iз синього полотнища виготовлялися усi полковi та сотеннi козацькi прапори Вiйська Запорозького. Жовтим кольором на них наносили хрест, зорi, зброю та фiгури святих. Прикладом може слугувати прапор, пiд яким билися полки Б. Хмельницького пiд час Нацiонально-визвольноi вiйни 1648–1654 рокiв. Ця ж древня символiка украiнцiв вiдродилася у 1918 роцi в гербi та прапорi Украiнськоi Народноi Республiки (УНР).

* * *

У роки радянськоi влади нацiональними кольорами Украiнськоi РСР стали червоний та блакитний. І тiльки пiсля проголошення Украiною незалежностi синьо-жовтий прапор знов став символом держави.

* * *

В основу Державного гiмну Украiни покладено нацiональний гiмн, створений у 1803 роцi на музику захiдноукраiнського композитора та диригента Михайла Вербицького. Текстом до нього став вiдомий вiрш поета та етнографа Павла Чубинського, написаний у 1862 роцi. До речi, вiрш так подобався патрiотично налаштованiй студентськiй молодi та iнтелiгенцii, що його авторство навiть приписували Т. Шевченку.

Михайло Вербицький

Павло Чубинський

* * *

У рiзнi часи нацiональними гiмнами вважалися також «Заповiт» Тараса Шевченка та «Вiчний революцiонер» Івана Франка, покладенi на музику композитором Д. Сичинським. Були своi гiмни i в Галичинi: «Мир вам, браття» та церковний гiмн «Боже великий, единий, нам Украiну храни» на слова О. Кониського та музику М. Лисенка.

* * *

Нацiональну валюту незалежноi Украiни – гривню – було введено в обiг 25 серпня 1996 року.

* * *

Окрiм державноi символiки, iснуе також чимало украiнських народних символiв. Одними з таких е верба та калина. Недарма в народi здавна казали: «Без верби та калини нема Украiни». Вербу украiнцi споконвiку вважали священним деревом, що мае величезну життеву силу та надiляе нею усе навкруги. Тому й не було в Украiнi жодного села чи хутора, де не росла б верба i не передавалися б з уст в уста повiр’я про ii дивовижнi властивостi. А у Вербну недiлю (перед Великоднем) жмутики ii пухнастих гiлочок освячували у церквi i ставили на почесне мiсце у будинку – за переказами, вони захищали дiм вiд пожежi та усiляких бiд.

* * *

На вiдмiну вiд верби, калина була символом краси та кохання. Їi гронами прикрашали (i досi прикрашають) весiльний вiнок нареченоi, коровай та житло, аби вони оберiгали молоду родину та дарували iй щасливе життя. Про цю рослину складено величезну кiлькiсть легенд. За однiею з них, калиновий кущ начебто вирiс на тому мiсцi, де розiрвалося червоне намисто полоненоi украiнки, яка тiкала вiд ворогiв. За iншою – смiлива дiвчина, яку звали Килина, сама завела бусурманiв у непролазнi хащi. За це вони вбили ii, а на мiсцi страти з кровi дiвчини вирiс калиновий кущ.

* * *

Є й iнше, менш героiчне повiр’я про просту дiвчину Килину, яка полюбила вродливого парубка. Але, боячись гнiву своiх заможних батькiв, якi не хотiли, аби вiн одружувався iз бiдною, коханий зрадив ii перед самим весiллям. Нещасна дiвчина стала просити допомоги у Бога, i той перетворив ii на кущ калини. Бiлий колiр квiтiв – це весiльне вбрання, яке Килина так i не вдягла, а насiння, яке за формою нагадуе сердечка, – ii серце, сповнене любов’ю та туги за коханим.

* * *

Найрозповсюдженiшим нацiональним символом, оберегом для украiнцiв слугувала сорочка-вишиванка. Здавна вони вважали, що вишивка на одязi захищае людину вiд хвороб, темних сил та усiляких життевих негараздiв. Перше згадування про вишиту украiнську сорочку можна знайти у вiзантiйських письменникiв ХІ-ХІІ столiть. Вiдомо також, що Анна, сестра Володимира Мономаха, поклала початок навчанню мистецтву вишивки в монастирських школах. Орнаментальнi мотиви украiнськоi народноi вишивки надзвичайно багатi: в них використовуються образи Берегинi, Дерева життя, улюблених рослин, коней, птахiв i т. д. Найчастiшими сполученнями кольорiв е чорний та червоний або ж чорний, червоногарячий та теплий жовтий, i лише зрiдка до них додають зелений i синiй. Незважаючи на единий стиль, украiнська вишивка мае чимало регiональних вiдмiнностей. Так, примiром, для Полтавщини характернi вiзерунки, вишитi бiлим шовком по бiлiй тканинi.

Жiноче святкове вбрання

Традицiйнi вiзерунки для вишиванок

* * *

Символом рiдноi домiвки, родинного щастя та благополуччя украiнцi вважали вишитий рушник. Вiн був присутнiй пiд час усiх доленосних подiй у життi: ним перев’язували наречену та нареченого пiд час заручин, накривали весiльний коровай, стелили пiд ноги молодятам. У народi рушник символiзував долоню Бога, i тому ним прикрашали образи, накривали хлiб, давали його тим, хто вирушав у дорогу, щоб оберiгав
Страница 15 из 15

iхне тiло та душу вдалинi вiд рiдноi домiвки. Не випадково в популярнiй украiнськiй пiснi е такi слова: «І в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала, i рушник вишиваний на щастя, на долю дала». Шанобливе ставлення до рушника, особливо материнського, лишаеться незмiнним i у нашi днi.

* * *

Символiчне релiгiйно-обрядове значення мають для украiнцiв також i писанки – майстерно розписанi курячi яйця. Кам’янi та глинянi прототипи таких писанок, знайдених археологами, вiдносяться до епохи неолiту. В дохристиянський перiод в украiнцiв, як i у багатьох iнших слов’янських народiв, iснував звичай навеснi, у квiтнi – на початку травня, дарувати одне одному «червонi яйця». Звичай був пов’язаний iз народними уявленнями про яйце як про символ вiчного оновлення природи, весни, перемоги життя над смертю.

* * *

Украiнськi писанки – це не просто пофарбованi у рiзнi кольори яйця (так званi крашанки), а справжнi шедеври мiнiатюрного живопису, в яких народ вповнi утiлив свою художню обдарованiсть, схильнiсть до художнього сприйняття довкiлля. Вiддаючи належне красi цього своерiдного витвору мистецтва, в Канадi навiть звели йому пам’ятник. І далеко не випадково Т. Шевченко порiвнював з писанкою красу рiдного краю: «Село на нашiй Украiнi – /Неначе писанка, село…» А багато украiнських емiгрантiв, якi назавжди полишали краiну, брали iз собою писанки, як пам’ять про рiдну землю.

Сучаснi писанки

* * *

Украiнцi споконвiку славилися своею музикальнiстю, тому не дивно, що iще одним символом краiни е старовинний музичний iнструмент бандура, а також кобза. В Украiнi вiн отримав розповсюдження з 80-х рокiв XVI столiття. На кобзах грали мандрiвнi музики – кобзарi, якi йшли вiд села до села, вiд мiста до мiста i у найлюдянiших мiсцях виконували старовиннi народнi пiснi та думи, в яких вiдображувалися не тiльки iсторичнi подii, але й лунала душа народу. Кобзарське мистецтво живе i у нашi днi: йому навчають у спецiальних кобзарських школах, а сучаснi кобзарi грають в оркестрах народних iнструментiв або виступають iз сольними концертами.

* * *

Ще одним музичним символом Украiни став гопак. Цей танок характеризуеться великою кiлькiстю високих та широких стрибкiв, рухами, що виконуються навприсядки i т. д. Вважаеться, що гопак вперше з’явився на Запорозькiй Сiчi та являв собою комплекс воiнських вправ.

Гопак

* * *

Обов’язковим елементом одягу запорозьких козакiв до кiнця ХІХ столiття були шаровари – штани широкого вiльного крою iз брижами на поясi, переважно – синього або червоного кольору. Деякi iсторики вважають, що такi предмети одягу носили ще древнi таври та скiфи.

* * *

Найбiльш розповсюдженими видами взуття були чоботи – шите шкiряне взуття, вiдоме на територii Украiни ще з часiв Киiвськоi Русi, а також черевики – жiночi шкiрянi туфлi на невисоких пiдборах, прикрашенi шнурiвкою, гудзиками або орнаментом.

* * *

Дуже символiчним для украiнцiв був i такий своерiдний рiзновид чоловiчоi зачiски, як «оселедець» на поголенiй головi у поеднаннi з довгими вусами. Це довге пасмо волосся частiше закручували за вухо. З лiтописiв вiдомо, що оселедець був у киiвського князя Святослава. Така ж зачiска була розповсюджена серед запорозьких козакiв, ii носило багато украiнських гетьманiв, зокрема Богдан Хмельницький. Інший рiзновид чоловiчоi зачiски – «пiд макiтру» – був вiдомий з XVII столiття. На Подiллi вiн зберiгся до початку ХХ столiття.

Традицiйна зачiска украiнських козакiв – оселедець

* * *

Ще одним символом Украiни цiлком можна вважати… сало. На тему любовi украiнцiв до сала складено чимало анекдотiв та жартiвливих пiсень, а в мiстi Ромни навiть встановлено пам’ятника Свинi. Свою пристрасть до цього продукту украiнцi висловили у вiдомiй приказцi: «Живу добре: сало iм, на салi сплю, салом укриваюсь!» І дiйсно, сало посiдае на столi украiнцiв почесне мiсце. Сало iдять у посоленому виглядi сирим, а ще – варене, копчене та смажене, готують на ньому, шпигують ним м’ясо i навiть використовують для приготування солодощiв. Однак з такоi любовi украiнцiв до сала не варто глузувати. Адже украiнцi завжди вважали свиняче м’ясо не тiльки нiжним та соковитим, але i бiльш чистим у порiвняннi iз яловичим – адже волiв вони здавна використовували як робочу тяглову тварину, а тому iхне м’ясо вiдгонило потом.

* * *

Та особливо активно стало культивуватися вживання свинини i сала серед украiнського козацтва у XVI–XVIII столiттях, як противага мусульманським традицiям. Втiм, iснуе ще одне пояснення такоi пристрастi до сала: турки (як мусульмани) не iли свинини, тому не забирали свиней пiд час своiх набiгiв, на вiдмiну вiд iншоi худоби. Символами украiнськоi кухнi у всьому свiтi також вважаються борщ з пампушками, галушки та вареники. Прототипом украiнського борщу е так зване «вариво iз зiллям», яке отримало розповсюдження ще у часи Киiвськоi Русi. Готувалося воно з рiзноманiтних овочiв iз додаванням багатьох ароматичних трав. Сучасний украiнський борщ нараховуе бiльше 30 рiзновидiв. Вiн мае чудовий смаковий букет, адже складаеться бiльше нiж з 20 рiзних продуктiв та приправ i доповнюеться апетитними пампушками iз часником.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/v-m-sklyarenko/v-syadro/1000-fakt-v-pro-ukra-nu/?lfrom=279785000) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

notes

Примiтки

1

Рiшенням Конституцiйного суду вiд 30 вересня 2010 року конституцiйну реформу 2006 року було скасовано

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Здесь представлен ознакомительный фрагмент книги.

Для бесплатного чтения открыта только часть текста (ограничение правообладателя). Если книга вам понравилась, полный текст можно получить на сайте нашего партнера.