Наймичка читать онлайн - Тарас Григорович Шевченко

Наймичка

Тарас Григорович Шевченко

Тарас Григорович Шевченко

НАЙМИЧКА

Пролог

У недiлю вранцi — рано

Поле крилося туманом;

У туманi, на могилi,

Як тополя, похилилась

Молодиця молодая.

Щось до лона пригортае

Та з туманом розмовляе:

«Ой тумане, тумане —

Мiй латаний талане!

Чому мене не сховаеш

Отут серед лану?

Чому мене не задавиш,

У землю не вдавиш?

Чому менi злоi долi,

Чом вiку не збавиш?

Нi, не дави, туманочку!

Сховай тiлько в полi,

Щоб нiхто не знав, не бачив

Моеi недолi!..

Я не одна, есть у мене

І батько, i мати…

Єсть у мене… туманочку,

Туманочку, брате!..

Дитя мое! мiй синочку,

Нехрещений сину!

Не я тебе хреститиму

На лиху годину.

Чужi люде хреститимуть,

Я не буду знати,

Як i зовуть… Дитя мое!

Я була багата…

Не лай мене; молитимусь,

Із самого неба

Долю виплачу сльозами

І пошлю до тебе».

Пiшла полем, ридаючи,

В туманi ховалась

Та крiзь сльози тихесенько

Про вдову спiвала,

Як удова в Дунаевi

Синiв поховала:

«Ой у полi могила;

Там удова ходила,

Там ходила — гуляла,

Трути — зiлля шукала.

Трути — зiлля не найшла,

Та синiв двох привела,

В китаечку повила

І на Дунай однесла:

«Тихий, тихий Дунай!

Моiх дiток забавляй.

Ти, жовтенький пiсок,

Нагодуй моiх дiток;

І скупай, i сповий,

І собою укрий!»

І

Був собi дiд та баба.

З давнього давна, у гаi над ставом,

Удвох собi на хуторi жили.

Як дiточок двое, —

Усюди обое.

Ще змалечку удвох ягнята пасли.

А потiм побралися,

Худоби дiждалися, —

Придбали хутiр, став i млин,

Садок у гаi розвели

І пасiку чималу —

Всього надбали.

Та дiточок у iх бiгма,

А смерть з косою за плечима.

Хто ж iх старiсть привiтае,

За дитину стане?

Хто заплаче, поховае?

Хто душу спом’яне?

Хто поживе добро чесно,

В добрую годину,

І згадае, дякуючи,

Як своя дитина?..

Тяжко дiтей годувати

У безверхiй хатi,

А ще гiрше старiтися

У бiлих палатах, —

Старiтися, умирати,

Добро покидати

Чужим людям, чужим дiтям

На смiх, на розтрату!

II

І дiд, i баба у недiлю

На призьбi вдвох собi сидiли

Гарненько, в бiлих сорочках.

Сiяло сонце, в небесах

Анi хмариночки, та тихо,

Та любо, як у раi.

Сховалося у серцi лихо,

Як звiр у темнiм гаi.

В такiм раi, чого б, бачся,

Старим сумувати?

Чи то давне яке лихо

Прокинулось в хатi?

Чи вчорашне, задавлене

Знов поворушилось,

Чи ще тiлько заклюнулось

І рай запалило?

Не знаю, що i пiсля чого

Старi сумують. Може, вже

Оце збираються до бога,

Та хто в далекую дорогу

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=21114838&lfrom=931425718) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.