Режим чтения
Скачать книгу

П’ятнадцятирічний капітан читать онлайн - Жуль Верн

П'ятнадцятирiчний капiтан

Жуль Верн

Одним з найвiдомiших творiв великого французького письменника Жуля Верна, пригодницькi твори якого принесли йому свiтову славу, став захоплюючий роман «П'ятнадцятирiчний капiтан». Молодший матрос Дiк Сенд через нещасний випадок з екiпажем змушений стати капiтаном китобiйноi шхуни «Пiлiгрим». Трагiчна та нелегка доля спiткае ii пасажирiв, яким доведеться зiткнутися зi зрадою, обманом, стати жертвами стихii та неодноразово подивитись в очi смертi.

Жуль Верн

П’ятнадцятирiчний капiтан

Частина перша

Роздiл перший. Шхуна «Пiлiгрим»

Другого лютого 1873 року топсельна шхуна «Пiлiгрим» перебувала на 43?57’ пiвденноi широти та 165?19’ схiдноi довготи вiд Гринвiча. Це судно водотоннажнiстю чотириста тон споряджене у Сан-Франциско для полювання на китiв в пiвденних водах, належало заможному калiфорнiйському судновласнику Джемсу Уелдону; керував судном вже багато рокiв капiтан Халл.

Джемс Уелдон щорiчно вiдправляв до пiвнiчних морiв цiлу флотилiю суден – за Берингову протоку, а також до морiв Пiвденноi пiвкулi, острова Тасманii та мису Горн. «Пiлiгрим», хоча й найменший з усiх суден флотилii, вважався одним з найкращих з-помiж них. Хiд в нього був чудовий. Завдяки вiдмiнному, вельми зручному оснащенню вiн з невеликою за кiлькiстю командою досягав кордону суцiльноi криги Пiвденноi пiвкулi. Капiтан Халл вмiв маневрувати, як говорять моряки, серед плавучих крижин, що дрейфують влiтку на пiвдень вiд Новоi Зеландii та мису Доброi Надii, тобто набагато нижче пiвнiчних морiв. Щоправда, це лише всього на всього невеликi за розмiром айсберги, потрiсканi та розмитi теплою водою, бiльша частина яких тане у водах Атлантичного або Тихого океанiв.

На «Пiлiгримi» пiд керiвництвом капiтана Халла, чудового моряка та одного з найкращих гарпунникiв пiвденноi флотилii, перебував екiпаж iз п’яти матросiв та одного молодшого матроса. Цього було недостатньо, оскiльки полювання на китiв вимагае достатньо великого екiпажу для обслуговування шлюпок та розбирання впольованих туш. Проте мiстер Джемс Уелдон, як i iншi судновласники, вважав, що набагато вигiднiше винайняти в Сан-Франциско лише матросiв для керування човном. В Новiй Зеландii було бiльш нiж достатньо вправних гарпунникiв та матросiв рiзноманiтних нацiональностей, безробiтних або просто покинувших свiй корабель, завжди готових найнятися на один сезон. По закiнченню промислового рейсу вони отримували розрахунок и залишалися чекати на березi наступного року, коли iхнi послуги знову могли знадобитися китобiйникам. За такоi системи судновласники економили чималi суми на платнi судновiй командi та збiльшували своi доходи вiд промислу.

Саме так дiяв i Джемс Уелдон, споряджаючи в плавання «Пiлiгрим».

Шхуна щойно закiнчила китобiйну кампанiю поблизу Пiвденного Полярного кола, але в ii трюмах залищалося ще багато мiсця для китового вуса та чимало бочок ще не заповнених ворванню. Китовий промисел був нелегкою справою. Кити стали рiдкiстю: далося взнаки iх нещадного винищення. Справжнi кити, яких на пiвночi називають гренландськими, а на пiвднi – австралiйськими, почали зникати i мисливцi змушенi промишляти смугачами[1 - Зi справжнiх китiв мисливцi отримують ворвань (китовий жир) – коштовну промислову сировину – та китовий вус. Китовий вус (роговi пластини) використовуеться при виготовленнi рiзноманiтних виробiв. Зi смугачiв отримують лише ворвань; пластини китового вуса розвиненi в них слабко.], полювати на яких було достатньо небезпечно.

Так само вчинити цього разу змушений був i капiтан Халл, хоча вiн розраховував наступного плавання перейти вище за широтою: якщо знадобиться аж до Землi Клерi та Землi Аделi, вiдкритих, за точно встановленими даними, французом Дюмоном-Дюрвiлем на «Астролябii» та «Зеле», хоча це й пiддае сумнiву американець Уiлкс.

Загалом, «Пiлiгриму» не щастило цього року. На початку сiчня, у розпалi лiта в Пiвденнiй пiвкулi, тобто задовго до закiнчення промислового сезону, капiтан Халл змушений був покинути мiсце полюванння. Допомiжна команда – збiговисько доволi темнi суб’екти – поводила себе зухвало, найнятi матроси ухилялися вiд своiх обов’язкiв, через що капiтан Халл змушений був розпрощатися з нею.

«Пiлiгрим» взяв курс на пiвнiчний захiд, в напрямку Новоi Зеландii, i вже 15 сiчня прибув до Вайтемати, порт Окленду, розташований вглиб затоки Хауракi на схiдному березi пiвнiчного острова. Тут капiтан висадив китобiiв, найнятих на сезон.

Постiйна команда «Пiлiгрима» була невдоволена: шхуна недобрала щонайменше двiстi бочок ворванi. Нiколи ще результати промислу не були настiльки жалюгiдними.

Найбiльше був незадоволений капiтан Халл. Самолюбство прославленого китобоя зазнало глибокоi невдачi: вперше вiн повертався з такою мiзерною здобиччю; вiн кляв ледацюг, непокора яких зiрвала промисел.

Марно вiн намагався найняти в Оклендi новий екiпаж: усi моряки були вже зайнятi на iнших китобiйниках. Таким чином довелося вiдмовитися вiд надii наповнити вантаж «Пiлiгриму» i капiтан Халл збирався вже пiти iз Окленду як отримав прохання прийняти на борт пасажирiв – прохання, в якому вiн не мiг вiдмовити. В цей час в Оклендi перебувала мiсiс Уелдон, дружна власника «Пiлiгриму», ii п’ятирiчний син та родич, якого всi кликали «кузен Бенедикт». Джем Уелдон, який зрiдка вiдвiдував Нову Зеландiю у торгових справах та привiз туди всiх трьох, мав намiр особисто вивезти iх до Сан-Франциско. Проте, перед самiсiньким вiд’iздом малюк Джек серйозно захворiв i його батько, на якого в Америцi чекали невiдкладнi справи, поiхав, залишивши в Оклендi дружину, хвору дитину та кузена Бенедикта.

Минуло три мiсяцi – три важких мiсяцi розлуки, що здалися нещаснiй мiсiс Уелдон безкiнечними. Поступово малюк Джек видужав i мiсiс Уелдон могла поiхати. Як раз в цей час в Оклендськiй порт прийшов «Пiлiгрим».

Справа в тiм, що, для того, щоб повернутися до Сан-Франциско, мiсiс Уелдон мусила поiхати спочатку до Австралii, аби там пересiсти на один iз трансокеанських пароплавiв компанii «Золоте столiття», якi вiдправлялися iз Мельбурна через Папеете до Панамського перешийку. Досягнувши Панами, вона мусила дочекатися американський пароплав, що курсував мiж перешийком та Калiфорнiею. Подiбний маршрут означав тривалi затримки та пересадки, що е особливо неприемним для жiнки, яка подорожуе з дитиною. Тому, дiзнавшися про прибуття «Пiлiгриму», мiсiс Уелдон звернулася до капiтана Халла з проханням доставити ii в Сан-Франциско разом з Джеком, кузеном Бенедиктом та Нен – старою негритянкою, яка доглядала ще саму мiсiс Уелдон. Витримати подорож на вiдстань трьох тисяч лье[2 - Лье – французька мiра довжини, яка на морi становить 5557 м.] на вiтрильному човнi! Проте, судно капiтана Халла завжди пiдтримувалося в бездоганному станi, до того ж пора року була ще прийнятною для плавання з обох сторiн екватору. Капiтан Халл одразу погодився i поступився каютою своiй пасажирцi. Вiн бажав, аби пiд час плавання, яке мало тривати дiб 40–50, мiсiс Уелдон на китобiйнику оточували затишок та комфорт.

Таким чином, мiсiс Уелдон мала деякi переваги пiд час подорожi «Пiлiгримом». Щоправда плавання мусило трохи затягнутися, оскiльки шхунi необхiдно було спочатку зайти для розгрузки в порт Вальпараiсо, Чилi. Проте, одразу потому, човен йтиме до самого Сан-Франциско вздовж американського узбережжя.

Неодноразово
Страница 2 из 10

подорожуючи зi своiм чоловiком, мiсiс Уелдон була хороброю жiнкою i не лякалася моря; iй було близько тридцяти рокiв, мала мiцне здоров’я i не боялася тягарiв та небезпек плавання на суднi невеликого тоннажу. Вона знала, що капiтан Халл – вправний моряк, якому Джем Уелдон достатньо довiряе, а «Пiлiгрим» – надiйний швидкий корабель i мае чудову репутацiю серед американських бистрохiдних суден. Треба скористатися шансом. І мiсiс Уелдон iм скористалася.

Звичайно кузен Бенедикт мусив супроводжувати ii.

Кузен мав рокiв п’ятдесят. Проте, незважаючи на доволi солiдний вiк, було справжнiм безглуздям випускати його самого з дому. Швидше сухорлявий нiж худий, не те, щоб високий, але задовгий, з величезною копицею скуйовдженого волосся, з золотими окулярами на носi – таким був кузен Бенедикт. В цьому довготелесому чоловiковi з першого погляду вгадувався один iз тих поважних вчених, невинних та добрих, якi приреченi на все життя залишатися дорослими дiтьми, жити до ста рокiв та померти з душею немовляти.

«Кузен Бенедикт» – так до нього зверталися не лише члени родини, а й стороннi. І, дiйсно, вiн був одним iз тих простодушних добрякiв, якi здаються загальними родичами: кузен Бенедикт нiколи не знав, куди йому подiти своi довгi руки та ноги, важко було знайти людину бiльш безпорадну та несамостiйну навiть в повсякденних, рутинних питаннях. Не можна сказати, що вiн був тягарем для оточуючих, але вiн якось змушував нiяковiти кожного i сам нiяковiв через власну незграбнiсть. Втiм, вiн був невибагливим, поступливим, невибагливим, байдужим до спеки та холоду, мiг не iсти та не пити цiлими днями, якщо його забували нагодувати. Здавалося, вiн належить до царства рослин, а не тварин. Уявiть неродюче, майже лисе дерево, що не здатне анi прихистити, анi нагодувати подорожнього, однак яке мае чудову серцевину.

Таким був кузен Бенедикт. Вiн iз радiстю надавав би людям послуги, якби був спроможнiм до цього.

І його всi любили, не зважаючи на його слабкостi, а може саме завдяки ним. Мiсiс Уелдон вважала його своiм сином, старшим братом малого Джека.

Варто, однак, зауважити, що кузен Бенедикт не був анi ледарем, анi неробою. Навпаки, це був невтомний працiвник. Єдине захоплення – природнича iсторiя – поглинало його цiлком.

Згадати «природничу iсторiю» означае згадати дуже багато.

Вiдомо, що ця наука включае в себе зоологiю, ботанiку, мiнералогiю та геологiю.

Однак, кузен Бенедикт не був нi ботанiком, нi мiнералогом, нi геологом.

Чи був вiн, в такому випадку, справжнiм зоологом, кимось на зразок Кюв’е[3 - Кюв’е Жорж (1769–1832) – вiдомий французький натуралiст, визнання якому принесли дослiдження в областi палеонтологii. Запропонував класифiкацiю тваринного свiту, виокремивши в ньому чотири основнi типи; наразi класифiкацiя, якою послуговуеться Жуль Верн, застарiла.] Нового Свiту, що здатен до аналiтичного розподiлу або синтетичного вiдтворення будь-якоi тварини, одним iз тих прославлених мудрецiв, якi все свое життя присвячують вивченню чотирьох типiв – хребетних, м’якунiв, членистих та променевих, – на якi сучасне природознавство подiляе весь тваринний свiт? Чи вивчав цей наiвний, проте старанний вчений рiзноманiтнi ряди, пiдряди, родини та пiдродини, родини та види цих чотирьох типiв?

Нi!

Чи присвятив кузен Бенедикт свое життя вивченню хребтових: ссавцiв, птахiв, плазунiв та риб?

Нi i нi!

Можливо, вiн цiкавився молюсками? Можливо, головоногi та мохуватки вiдкрили йому своi таемницi?

Теж нi!

Отже, саме заради вивчення медуз, полiпiв, голкошкiрiв, губок, найпростiших та iнших представникiв променевих вiн до глибокоi ночi спалював керосин?

Вiдверто кажучи, не променевi заволодiли увагою кузена Бенедикта.

А, оскiльки, з усьiеi зоологii зостаеться лише роздiл членистих, то, властиво, що саме цей роздiл i був об’ектом всепоглинаючоi пристрастi кузена Бенедикта.

Проте, i тут варто уточнити.

Членистi подiляються на шiсть рядiв: комахи, багатоноги, павукоподiбнi, ракоподiбнi, вусоноги, кiльчастi черви.

Так от, кузен Бенедикт, послуговуючись мовою науки, не змiг би вiдрiзнити дощового черв’яка вiд медичноi п’явки, домашнього павука вiд псевдоскорпiона, балянуса вiд креветки, кiвсяка вiд сколопендри.

Ким все ж таки був кузен Бенедикт?

Ентомологом i тiльки ентомологом!

На це можна заперечити, що власне ентомологiя[4 - Термiн «ентомологiя» походить вiд грецьких «ентомос» – комаха та «логос» – наука.] е складовою природничою iсторii i вивчае усiх членистих. Загалом, це вiрно. Проте, зазвичай, поняття «ентомологiя» мiстить бiльш вузьке значення. Цей термiн вживають виключно на позначення науки про комах, тобто членистоногих безхребетних, тiло яких складаеться з трьох частин – голова, груди, черевце – i трьох пар нiг, через що вони i отримала назву шестиногi.

Отже, кузен Бенедикт був ентомологом, який присвятив все свое життя вивченню виключно класу Комахи.

Не варто сумнiватися в тому, що кузену Бенедикту було чим зайнятися. Цей клас нараховував не менше десятка рядiв:

Прямокрилi (представники: коники, цвiркуни);

Сiтчастокрилi (представники: мурашины леви, мошки);

Перетинчастокрилi (представники: бджоли, оси, мурахи);

Лускокрилi (представники: метелики);

Напiвтвердокрилi (представники: цикади, блохи);

Твердокрилi (представники: хрущi, бронзiвки);

Двокрилi (представники: комарi, москiти, мухи);

Вiялокрилi (представники: стилопси або вiялокрилi);

Паразити (представники: клiщi);

Нижчi комахи: (представники: лусочницi).

Лише серед твердокрилих нараховуеться не менше тридцяти тисяч рiзноманiтних видiв, а серед двокрилих – шiстдесят тисяч[5 - Нинi вiдомо бiльше мiльйона видiв комах, подiлених на бiльш нiж 30 рядiв, в яких налiчуеться бiльше двохсот тисяч рiзновидiв.], тому неможливо не визнати, що роботи для однiеi людини тут бiльш нiж достатньо.

Таким чином, життя кузена Бенедикта було цiлком i повнiстю присвячене виключно ентомологii.

Цiй науцi вiн присвячував весь свiй вiльний час, а також години сну, тому що навiть увi снi йому постiйно снилися комахи. Неможливо порахувати кiлькiсть булавок, що стирчали з його вилог, лацканiв i подолу жакета, з його жилета, з крисiв капелюха. Коли кузен Бенедикт повертався додому з прогулянки, що завжди здiйснювалася з науковою метою, його капелюх був схожий на вiтрину з колекцiею найрiзноманiтнiших комах. Насадженi на булавки, вони стирчали як ззовнi, так i з середини капелюха.

Щоб остаточно сформувати образ цього дивака, зауважимо, що вiн вирiшив супроводжувати мiстера i мiсi Уелдон до Новоi Зеландii виключно заради задоволення власноi жаги до нових вiдкриттiв в ентомологii. В Новiй Зеландii йому вдалося збагатити свою колекцiю декiлькома рiдкiсними екземплярами i тепер кузен Бенедикт зi зрозумiлою нетерплячкою поривався назад, в Сан-Франциско, бажаючи якомога скорiше розкласти дорогоцiннi надбання в шухляди свого робочого кабiнету.

І, оскiльки, мiсiс Уелдон з сином поверталися «Пiлiгримом» до Америки, зрозумiло, що кузен Бенедикт iхав з ними. Однак, у випадку будь-якоi небезпеки, мiсiс Уелдон найменше могла розраховувати на кузена Бенедикта. На щастя, на неi очiкувало всього на всього приемна подорож морем, спокiйним цiеi пори року, на борту човна пiд керуванням капiтана, який цiлковито заслуговував на довiру.

Протягом трьох днiв зупинки «Пiлiгрима» у Вайтаматi мiсiс Уелдон встигла повнiстю пiдготуватися до вiд’iзду.
Страница 3 из 10

Вона дуже поспiшала, оскiльки не хотiла затримувати вiдправки судна. Розрахувавши мiсцеву прислугу, яку найняла в Оклендi, вона 22-ого сiчня перебралася на «Пiлiгрим» разом з Джеком, кузеном Бенедиктом та старою негритянкою Нен.

Кузен Бенедикт носив з собою в особливiй скринцi усю свою дорогоцiнну колекцiю. В тiй колекцii, мiж iншим, зберiгалося декiлька екземплярiв жука стафiлiна: твердокрилого хижака, очi якого розташовано в верхнiй частинi голови, що до недавнього часу вважалося ознакою представникiв новокаледонськоi фауни. Кузену Бенедикту пропонували прихопити з собою отруйного павука «катiпо», як його називають маорi[6 - Маорi – туземцi Новоi Зеландii.], укус якого часто бувае смертельним для людини. Проте, павук не належав до комах, його мiсце серед павукоподiбних, а, отже, вiн не мав нiякоi цiнностi для кузена Бенедикта. Тому наш ентомолог з вiдразою вiдмовився вiд павука i, як i ранiше, вважав найцiннiшим екземпляром своеi колекцii новозеландського жука-стафiлiна.

Звичайно ж кузен Бенедикт застрахував свою колекцiю, не жалкуючи грошей на сплату страхового внеску. Ця колекцiя, на його погляд, була дорожчою за всi ворвань та китовий вус з трюмiв «Пiлiгриму».

Коли мiсiс Уелдон та ii супутники пiднялися на борт шхуни и прийшла пора знiматися з якоря, капiтан Халл наблизився до своеi пасажирки i промовив:

– Зрозумiло, мiсiс Уелдон, що вiдповiдальнiсть за рiшення вирушити «Пiлiгримом» лежить повнiстю на Вас.

– Чому Ви про це згадали, капiтане Халл? – запитала мiсiс Уелдон.

– Тому що я не отримував будь-яких розпоряджень з цього приводу вiд Вашого чоловiка, а подорож шхуною не може бути настiльки легкою та приемною, на вiдмiну вiд пакетбота[7 - Пакетбот – застарiла назва поштово-пасажирського судна.], що призначений спецiально для перевезення пасажирiв.

– Як Ви гадаете, мiстере Халл, – вiдповiла мiсiс Уелдон, – якби мiй чоловiк був присутнiм тут, чи вагався би вiн здiйснити цю подорож «Пiлiгримом» разом зi мною та нашим сином?

– Нi, звичайно! – вiдповiв капiтан. – Вiн вагався б не бiльше за мене. «Пiлiгрим» – неперевершений вiтрильник, не зважаючи на те, що промисловий сезон цього року в нього невдалий. Я впевнений в ньому настiльки, наскiльки може бути впевненим в своему кораблi моряк, який керуе ним багато рокiв. Я сказав Вам це, мiсiс Уелдон, тiльки щоб полегшити свое сумлiння та ще раз наголосити на тому, що тут Ви не знайдете того затишку та комфорту, до якого звикли.

– Якщо вся проблема заключаеться у затишку та комфортi, капiтане Халл, – заперечила мiсiс Уелдон, – то мене це не тривожить. Я не належу до тих вередливих пасажирок, якi постiйно скаржаться на тiсняву в каютi та одноманiтнiсть рацiону.

Мiсiс Уелдон з хвилину дивилася на свого маленького сина, якого тримала за руку, i закiнчила:

– Отже, рушаймо, капiтане!

Тiеi ж митi капiтан Халл наказав пiдняти якiр. Скоро «Пiлiгрим», пiднявши вiтрила, покинув порт Окленду i взяв курс на американське узбережжя. Однак, через три днi подорожi зi сходу пiднявся сильний вiтер i шхуна змушена була тримати курс круто до вiтру.

Тому 2-ого лютого капiтан Халл все ще знаходився вище за широтою, нiж того хотiв – у становищi моряка, який мае намiр обiгнути мис Горн, а не пливти у напрямку захiдного узбережжя Нового Свiту.

Роздiл другий. Дiк Сенд

Погода була чудовою i, якщо не зважати на затримку, подорож вiдбувалася за непоганих умов.

Мiсiс Уелдон влаштувалася на борту якомога зручнiше. Корабель не мав нi юта, нi будь-якоi iншоi надбудови, а, отже, не було i каюти для пасажирiв. Мiсiс Уелдон мусила задовольнятися крихiтною каютою капiтана Халла, розташованою на кормi. Делiкатну жiнку вмовляли зайняти ii. В цiй комiрчинi поряд з нею розмiстилися малюк Джек та стара Нен. Там вони снiдали та обiдали разом з капiтаном та кузеном Бенедиктом, якому запропонували халупку на носi корабля.

Власне, капiтан Халл перемiстився до каюти, призначену для його помiчника. Вiдомо, що екiпаж «Пiлiгрима» заради економii був недоукомплектованим, тому капiтан обходився без помiчника.

Команда «Пiлiгрима» – вправнi та досвiдченi моряки з однаковими поглядами та однаковими звичками, – жила в мирi та злагодi. Вони плавали разом вже четвертий промисловий сезон. Всi матроси були американцями, всi з узбережжя Калiфорнii i знали один одного все життя.

Цi славнi люди поводили себе дуже люб’язно з мiсiс Уелдон, дружиною власника корабля, якому вони були безмежно вiдданими. Варто додати, що всi вони були дуже зацiкавленими в прибутковостi китобiйного промислу i досi отримували чималий прибуток вiд кожного плавання. Щоправда, вони працювали в потi чола, оскiльки команда за кiлькiстю була доволi невеликою. Проте, iхня малочисельнiсть збiльшувала частку для кожного пiд час пiдбиття балансу в кiнцi сезону. Цього разу, правда, доходу нiякого не очiкувалося i тому вони мали повне право проклинати «цих мерзотникiв з Новоi Зеландii».

Лише одна людина на кораблi не була американцем за походженням. Негоро, який виконував обов’язки кока, народився в Португалii. Проте, вiн достатньо добре володiв англiйською.

Пiсля того, як попереднiй кок втiк в Оклендi, Негоро запропонував капiтану Халлу своi послуги. Мовчазний та потайний, вiн тримався осторонь товаришiв, проте справу свою виконував непогано. Капiтан Халл, вочевидь, мав добрий нюх: за час своеi роботи на «Пiлiгримi» Негоро не отримав жодноi догани.

І все ж таки, капiтан Халл жалкував через те, що не встиг довiдатися про минуле нового кока. Зовнiшнiсть португальця, його метушливi очi не дуже подобалися капiтану, а перш нiж допустити незнайомця в крихiтний свiт китобiйника, необхiдно було дiзнатися все про його минуле життя.

На вигляд Негоро мав приблизно рокiв сорок. Середнього зросту, худорлявий, жилавий, смаглявий i з темним волоссям, вiн здавався сильною людиною. Чи мав вiн якусь освiту? З огляду на зауваження, що iх iнодi вiн вставляв, схоже, що так. Втiм, Негоро нiколи не згадував нi про свое минуле, нi про свою сiм’ю, нiхто не знав, де вiн мешкав i чим займався ранiше i що збираеться робити далi. Вiн лише сказав, що плануе зiйти на берег в Вальпараiсо. Загалом, вiн був дуже дивним. І, беззаперечно, не моряк. На морськiй справi вiн розумiвся навiть менше, нiж звичайний кок, бiльша частина життя якого пройшла в морi.

Однак, анi бокова, анi кiльова хитавицi не дiяли на нього, на морську хворобу, до якоi вразливi усi новачки, вiн не страждав, що було вже неабиякою перевагою для корабельного кока.

Попри це, Негоро рiдко виходив на палубу. Цiлими днями вiн сидiв в своему крихiтному камбузi, бiльшу частину якого займала кухонна плита. Поночi, вимкнувши плиту, Негоро зникав в своiй комiрчинi на носi палуби. Там вiн вiдразу лягав у лiжко.

Як вже було зазначено, екiпаж «Пiлiгрима» складався iз п’яти матросiв та одного молодшого матроса.

Невiдомо, хто були батьками цього п’ятнадцятирiчного молодшого матроса. Зовсiм крихiтним його знайшли на чужому ганку, а вирiс вiн в дитячому будинку.

Схоже, Дiк Сенд (таким було його iм’я) народився в штатi Нью-Йорк, можливо, навiть, в самому мiстi Нью-Йорк.

Ім’ям Дiк, скорочено вiд Рiчард, назвали знайду на честь спiвчутливого перехожого, який пiдiбрав малюка i вiдвiз до iнтернату. Прiзвище Сенд нагадувало про мiсце, де його знайшли: пiщана коса Сендi-Хук в гирлi рiчки Гудзон, штат Нью-Йорк.

Дiк Сенд був невисоким i, схоже, в майбутньому не обiцяв стати вищим за середнiй зрiст,
Страница 4 из 10

проте мiцноi статури. В ньому одразу вiдчувався англосакс попри те, що мав темний колiр волосся та темно-синi очi. Важка праця моряка загартувала його. Його розумне лице пашiло енергiею. Це було обличчя людини не лише смiливоi, а й готовоi ризикувати.

Часто цитують три слова незакiнченного вiрща Вергiлiя: «Audaces fortuna juvat…» («Доля смiливим допомагае…»), проте цитують невiрно. Поет сказав: «Audantes fortuna juvant…» («Доля вiдчайдухам допомагае …»). Вiдчайдухам, а не просто смiливцям, майже завжди посмiхаеться доля. Смiливий, iнколи, може дiяти необдумано. Вiдчайдух же спочатку подумае, а потiм дiе.

Дiк Сенд належав до «audens» – вiдчайдухiв. В п’ятнадцять рокiв вiн вже вмiв приймати рiшення та доводити до кiнця все те, на що свiдомо наважився. Його жвавiсть та серйознiсть привертали увагу. На вiдмiну вiд бiльшостi своiх однолiток, Дiк був скупим на слова та жести. У вiцi, коли дiти ще не задумуються про майбутне, Дiк усвiдомив свое жалюгiдне положення i твердо вирiшив «вибитися в люди» власними силами.

І вiн досяг свого: вiн був вже майже чоловiком в той час, як його ровесники все ще залишалися дiтьми.

Спритний, моторний та сильний, Дiк належав до обдарованих людей, про яких можна сказати, що вони народилися в сорочцi: щоб вони не робили, куди не йшли – iм все до снаги.

Як вже зазначалося, Дiк виховувався за благодiйнi вiдрахування суспiльства. З початку його розмiстили в притулку для пiдкидькiв, розповсюджених в Америцi. В чотири року його почали навчати читанню, письму та математицi в однiй iз тих шкiл штату Нью-Йорк, якi iснують на пожертви шляхетних доброчинцiв. У вiсiм рокiв вроджена пристрасть до моря змусила його влаштуватися юнгою на корабель, що виконував рейси в краiни пiвдня. На суднi вiн почав вивчати морську справу, якiй варто навчатися з дитинства. Судовi офiцери добре ставилися до допитливого хлопчини и залюбки викладали для нього. Незабаром юнга мав стати молодшим матросом – безумовно, очiкуючи подальшого росту. Той, хто з дитинства знае, що праця – закон життя, хто рано зрозумiв, що хлiб добуваеться в потi чола (Бiблiйський заповiт, що став правилом для людства), той призначений для великоi справи, бо в потрiбний день та час вiн знайде в собi сили для iх здiйснення.

Завiтавши якось на борт торгового судна, де служив Дiк, капiтан Халл помiтив здiбного юнгу. Бравому моряковi сподобався смiливий юнак i, по поверненню до Сан-Франциско, розповiв про нього своему хазяiновi Джемсу Уелдону. Останнiй зацiкавився долею Дiка, вiддав його до школи в Сан-Франциско i допомiг ii закiнчити, паралельно виховуючи хлопця в католицькiй вiрi, яку сповiдувала сiм’я судновласника.

Дiк жадiбно поглинав знання, особливо цiкавлячись географiею та iсторiею мандрiвок, очiкуючи на вiк, який дозволить йому вивчати той роздiл математики, що присвячено навiгацii. Вiн не нехтував i практичною пiдготовкою. Закiнчивши школу, вiн влаштувався молодшим матросом на китобiйник свого благодiйника Джемса Уелдона. Дiк знав, що «велике полювання» (китобiйний промисел) не менш важливе у вихованнi справжнього моряка, нiж далекi плавання. Це вiдмiнна пiдготовка до професii моряка, де на кожному кроцi пiдстерiгае небезпека. До того ж, цим навчальним судном виявився «Пiлiгрим» пiд командуванням його заступника – капiтана Халла. Таким чином, молодому матросу було забезпечено найкращi умови для навчання.

Чи варто зазначити, що юнак був безмежно вiдданим родинi Уелдон, якмй вiн стiльком завдячував? Нехай промовляють факти. Можна з легкiстю уявити як зрадiв Дiк, коли дiзнався, що мiсiс Уелдон з сином подорожуватимуть «Пiлiгримом». Мiсiс Уелдон протягом декiлькох рокiв замiняла Дiку матiр, а малого Джека вiн обожнював як рiдного брата хоча й розумiв, що становище в нього дещо iнакше, нiж у сина багатого судновласника. Проте, його благодiйники знали, що насiння добра втрапили на родючий грунт. Сирiтське серце повнилося вдячностi i Дiк, не вагаючись, вiддав би життя за тих, хто допомiг йому отримати освiту. Загалом, п’ятнадцятирiчний юнак дiяв i мислив як доросла людина рокiв тридцяти рокiв – ось який вiн, Дiк Сенд.

Мiсiс Уелдон високо цiнувала Дiка. Вона знала, що може без вагань довiрити йому свого маленького Джека. Дiк Сенд обожнював малюка, який линув до нього, вiдчуваючи любов «старшого брата». Тi довгi години, що часто трапляються пiд час хорошоi погоди у вiдкритому морi, коли всi вiтрильники виставленi i не потребують жодного втручання, Дiк з Джеком проводили разом. Юний матрос розважав дитину, показував йому все, що могло б зацiкавити хлопчика в морськiй справi. Мiсiс Уелдон без остраху дивилася як Джек пiдiймався вантами то на грот-марс, то на фор-брам-стеньгу[8 - Грот-марс – майданчик, розташований на заднiй щоглi; фор-брам-стеньга – третя складова частина передньоi щогли.] i зiсковзував снастями донизу, на палубу. Дiк Сенд завжди був поряд з малюком, готовий пiдтримати, пiдхопити його, якщо б рученята п’ятирiчного Джека раптово заслабли. Вправи на свiжому повiтрi йшли на користь дитинi, що тiльки-но оговталася вiд важкоi хвороби; морське повiтря та щоденна гiмнастика швидко повернула рум’янець блiдим щiчкам малюка.

Так проходило життя на «Пiлiгримi». Окрiм схiдного вiтру, нi екiпажу, нi пасажирам не було на що нарiкати.

Проте, тривалiсть схiдного вiтру не подобалася капiтану Халлу. Йому нiяк не вдавалося взяти пiдходящий курс. Тим паче, вiн побоювався у подальшому потрапити в смугу безвiтря поряд з тропiком Козерога, не кажучи вже про те, що екваторiальна течiя могла вiдкинути його далi на захiд. Капiтан непокоiвся головно про мiсiс Уелдон, хоча й розумiв, що його провини в цiй затримцi немае. Якби поблизу «Пiлiгриму» проходив будь-який океанський пароплав, що направляеться в Америку, вiн обов’язково порадив би своiй пасажирцi пересiсти на нього. На жаль, «Пiлiгрим» вiдхилився настiльки далеко на пiвдень, що не варто було сподiватися зустрiти пароплав, що йде до Панами. Тай сполучення мiж Австралiею та Новим Свiтом через Тихий океан в той час не було настiльки жвавим, як воно стало згодом. Капiтану Халлу залишалося лише чекати доки погода змилуеться над ним. Здавалося, нiчого не повинно було порушити одноманiтнiсть цiеi подорожi морем, аж раптом саме цього дня, 2-ого лютого, на широтi та довготi, вказаноi на початку цього оповiдання, вiдбулася перша несподiванка.

Стояла погожа днина. Близько дев’ятоi ранку Дiк Сенд та Джек видерлися на салiнг[9 - Салiнг – горизонтальнi бруси, що з’еднують щоглу.] фок-мачти; звiдти iм вiдкривалася вся палуба корабля та безмежнi океанський простiр. Лише частину горизонту за бортом затуляла грот-мачта, яка пiдтримувала грот i топсель. Попереду, над хвилями височiв гострий бушприт з трьома туго натягнутими клiверами, неначе три крила рiзного розмiру. Пiд iхнiми ногами простягнулося полотнище фока, а над головами – фор-марсель та брамсель. За можливостi шхуна трималася якнайкрутiше до вiтру.

Дiк Сенд пояснював Джеку, чому правильно навантажений «Пiлiгрим» не може перекинутися попри те, що вiн доволi сильно перехилився на штирборт[10 - Штирборт – правий борт судна.], як раптом хлопчик закричав:

– Що це?!

– Ти щось побачив, Джеку? – запитав Дiк Сенд, випроставшись на реi.

– Так, так! Ось там! – вiдповiв Джек, показуючи на якусь цятку, що маячила в отворi мiж клiвером та стакселем.

Придивившись туди, куди вказував Джек, Дiк Сенд заволав на все горло:

– Праворуч по носу,
Страница 5 из 10

пiд вiтром, затонуле судно!

Роздiл третiй. Кораблетроща

Крик Дiка Сенда збурив всю команду. Вiльнi вiд вахти матроси кинулися до палуби. Капiтан Халл, покинувши свою каюту, направився на нiс човна.

Мiсiс Уелдон, Нен i навiть зазвичай байдужий до всього кузен Бенедикт, спершись на поручнi штирботра, намагалися розгледiти затонулий корабель, про який сповiстив Дiк.

Лише Негоро не покинув комiрчини, що слугувала йому камбузом. З усiеi команди схоже його единого не зацiкавила ця несподiвана зустрiч.

Всi уважно слiдкували за предметом, помiченим Дiком Сендом, що погойдувався на хвилях в трьох милях вiд «Пiлiгриму».

– Що б це могло бути? – запитав один iз матросiв.

– Здаеться, покинутий плiт. – вiдповiв iнший.

– Можливо, там якiсь нещаснi потребують допомоги? – сказала мiсiс Уелдон.

– Зараз побачимо. – вiдповiв капiтан Халл. – Проте, це – не плiт. Бiльше схоже на перекинутий на бiк корабель…

– Нi!… Як на мене це велика морська тварина! – заявив кузен Бенедикт.

– Я так не думаю, – сказав Дiк Сенд.

– Дiку, як гадаеш, що це? – запитала мiсiс Уелдон.

– Я погоджуюсь з капiтаном Халлом щодо перекинутого корабля, мiсiс Уелдон. Здаеться, я навiть бачу як вiдблискуе на сонцi його мiдне покриття.

– Так…дiйсно. Тепер i я бачу, – вiдповiв капiтан. І, обернувшись до кермового, вiн скомандував: – Спускайся пiд вiтер, Болтон. Тримай курс на це судно!

– Є, капiтане! – вiдповiв кермовий.

– Я наполягаю на своему, – заявив кузен Бенедикт. – Перед нами, безумовно, морська тварина!

– В такому випадку це мiдний кит, – сказав капiтан Халл. – Подивiться як вiн виблискуе на сонцi!

– Якщо це i кит, кузене Бенедикт, то вiн – мертвий, – зауважила мiсiс Уелдон. – Чiтко видно, що вiн нерухомий.

– Що з того, кузино Уелдон? – наполягав вчений. – Це не вперше, коли корабель зустрiчае сплячого на водi кита!

– Воно дiйсно так, – сказав капiтан Халл, – i тим не менш перед нами не сплячий кит, а судно.

– Подивимося, – вiдповiв упертюх, який з радiстю промiняв би ссавцiв всiх арктичних та антарктичних морiв на одну едину комаху рiдкiсного виду.

– Вiдводь, Болте, вiдводь! – крикнув капiтан Халл. – Не слiд пiдходити до уламкiв ближче нiж на кабельтов[11 - Штирборт – правий борт судна.]. Ми вже нiчим не зашкодимо бiдоласi, проте я не хочу, щоб вiн подряпав бiк «Пiлiгриму». Переводь в бейдвiнд![12 - Кабельтов – одиниця вимiру вiдстанi, що становить 1/10 морськоi милi (185,2 метра).]

Легким помахом керма «Пiлiгрим» повернув трохи лiворуч.

Шхуна все ще знаходилася на вiдстанi милi вiд перевернутого судна. Матроси з великим зацiкавленням вдивлялися в нього. Можливо, його трюми наповнено цiнним вантажем, який пощастить забрати на борт «Пiлiгрима»? Вiдомо, що рятiвникам вантажу затонулого корабля належить третина вiд його вартостi. Якщо вмiст трюмiв не пошкоджено водою, екiпаж «Пiлiгрима» мiг «зiрвати куш» i за один день компенсувати невдачi всього сезону.

За чверть години потому «Пiлiгрим» вже був за пiвмилi вiд предмета, що погойдувався на хвилях. Не залишилося жодних сумнiвiв: це дiйсно корпус перекинутого корабля. Палуба стирчала з води. Щогли знесено. Вiд снастi звисали залишки тросу та розiрванi такелажнi ланцюги. В скулi правого борту виднiлася величезна дiрка. Шпангоути та обшивка загнутi всередину.

– Цей корабель зiштовхнувся з якимось iншим судном! – скрикнув Дiк Сенд.

– Жодного сумнiву, – вiдповiв капiтан Халл. – Дивовижно, що вiн не затонув одразу.

– Сподiватимемося, корабель, що наскочив на це судно, пiдiбрав з нього всю команду, – зауважила мiсiс Уелдон.

– Сподiватимемося, мiсiс Уелдон, – вiдповiв капiтан Халл. – Можливо, пiсля зiткнення, екiпажу вдалося врятуватися на власних шлюпках, навiть якщо той корабель i покинув мiсце пригоди, – нажаль, i таке трапляеться.

– Хiба це можливо! Це було б занадто жорстоко, капiтане Халл!

– На жаль, таке трапляеться, мiсiс Уелдон. Прикладiв вистачае. Власне, я не бачу жодноi шлюпки на цьому кораблi, отже, команда покинула його. Сподiватимемося, бiдолах пiдiбрало якесь зустрiчне судно, адже дiстатися сушi шлюпками звiдси майже неможливо – занадто велика вiдстань до найближчих островiв i тим бiльше до Американського континенту.

– Можливо, ми так нiколи i не дiзнаемося тайну цiеi катастрофи. – сказала мiсiс Уелдон. – Як гадаете, капiтане Халл, чи залишився на кораблi хто-небудь iз команди?

– Навряд чи, мiсiс Уелдон. Нас би вже давно помiтили i подали б який-небудь сигнал. Втiм, зараз перевiримо… Переведи круто до вiтру, Болтон! Бейдевiнд! – крикнув капiтан, вказуючи рукою напрямок.

«Пiлiгрим» знаходився в трьох кабельтових вiд уламкiв корабля. Без сумнiву, команда покинула його.

Раптом, Дiк Сенд жестом наказав всiм замовкнути.

– Слухайте! Слухайте! – сказав вiн.

Всi насторожилися.

– Здаеться, це пес… – сказав Дiк.

Дiйсно, з уламкiв доносився гавкiт. Без сумнiву там був живий собака. Можливо, вiн не мiг вибратися назовнi через герметично закритi люки. В будь-якому випадку, його не було видно.

– Навiть якщо там лише пес, врятуймо його, капiтане! – вигукнула мiсiс Уелдон.

– Так, так! – закричав малюк Джек. – Врятуймо його! Я сам годуватиму його! Вiн нас полюбить… Мамо, я збiгаю за шматочком цукру!

– Не йди, синку, – посмiхаючись вiдповiла мiсiс Уелдон. – Нещасна тварина, либонь, помирае з голоду i, очевидно, надала б перевагу наваристiй юшцi, а не твоему цукру.

– Так вiддай йому мiй суп, – сказав хлопчик. – Я можу обiйтися й без супу!

Гавкотiння ставало чутнiше з кожною хвилиною. Вiдстань мiж кораблями тепер становила лише триста футiв. Раптом над бортом вигулькнула голова великого собаки. Спершись лапами на фальшборт, вiн несамовито лементував.

– Хоуiк! – покликав капiтан боцмана. – Лягайте в дрейф та спустiть шлюпку на воду.

– Тримайся, песику, тримайся! – кричав Джек; неначе у вiдповiдь, собака продовжував гавкати.

Вiтрила «Пiлiгриму» було швидко переведено в положення, при якому корабель застигнув нерухомий в пiвкабельтовi вiд кораблетрощi.

Шлюпка вже погойдувалася на хвилях. Капiтан Халл, Дiк Сенд та два матроси заплигнули до неi.

Пес чiплявся за фальшборт, зривався з нього, падав на палубу, лаючи без перестанку; але, здавалося, вiн гавкав не на шлюпку, що наближалася до нього. Можливо, вiн кликав пасажирiв або матросiв, яких було ув’язнено на цьому суднi?

«Невже там залишився хтось живий?» – питала себе мiсiс Уелдон.

Залишилося не бiльше кiлькох помахiв веслами i шлюпка наблизиться до борту, що стримiв з води.

Собака знов залаяв, але тепер вiн вже не кликав на допомогу. В його голосi вiдчувалася лють. Ця змiна дуже здивувала всiх.

– Що з собакою? – запитав капiтан Халл, коли шлюпка обгинала корму, щоб пристати з затопленого боку корабля.

Нi капiтан Халл, нi тi, хто лишився на борту «Пiлiгрима» не помiтили, що поведiнка собаки змiнилися як раз в хвилину, коли Негоро, покинувши камбуз, вийшов на бак.

Невже пес впiзнав корабельного кока? Мало схоже на правду.

Як би там не було, кинувши оком на несамовитого собаку i анiтрохи не здивувавшись, Негоро, насупивши брови, обернувся i попрямував до себе.

Тим часом шлюпка обiгнула корму судна, на якiй виднiвся напис: «Вальдек».

Жодноi згадки про порт, якому належить вiтрильник. Проте за формою корпусу та деякими особливостями конструкцii, якi моряки впiзнають з першого погляду, капiтан Халл зрозумiв, що корабель – американський. Здогадку пiдтверджувала назва
Страница 6 из 10

човна. Корпус – все що вцiлiло вiд бригантини водотоннажнiстю п’ятсот тон.

Величезна дiра на носi «Вальдека» свiдчила про мiсце фатального зiткнення. Завдяки тому, що човен дав крен, пролам пiднявся на п’ять-шiсть футiв над водою – ось чому «Вальдек» не затонув.

На палубi – жодноi живоi душi.

Собака, полишивши борт, дiстався палубою до вiдчиненого центрального люка i продовжував гавкати, то опускаючи голову в люк, то обертаючись до прибулих морякiв.

– Схоже, цей пес не едина жива iстота на кораблi, – зауважив Дiк Сенд.

– Я теж такоi думки, – вiдповiв капiтан Халл.

Шлюпка пливла тепер вздовж борта, зануреного у воду. Найперша ж сильна хвиля неодмiнно вiдправила б «Вальдек» на дно. На палубi бригантини начисто зметено все. Стирчали лише основи грот-щогли та фок-щогли, не вище двох футiв над палубою. Очевидно, щогли зламалися пiд час зiткнення i впали за борт, потягнувши за собою вiтрила та снастi. Проте у водi навколо човна не було видно жодних уламкiв, що означало едине: катастрофа на «Вальдеку» вiдбулася декiлька днiв назад.

– Якщо люди вцiлiли пiсля кораблетрощi, – сказав капiтан Халл, – то, найiмовiрнiше, вони загинули вiд спраги та голоду, адже камбуз заповнено водою. Напевно, на борту залишилися самi трупи.

– Нi! – вигукнув Дiк Сенд. – Нi! Пес не став би так гавкати. Тут е живi.

І вiн покликав собаку. Розумний пес одразу зiсковзнув в море i, заледве перебираючи лапами вiд слабкостi, поплив до шлюпки. Коли собаку затягнули до неi, вiн жадiбно накинувся, але не на сухар, що йому протяягнув Дiк Сенд, а до цеберка з прiсною водою.

– Бiдолашний пес помирае вiд спраги! – викликнув Дiк Сенд.

В пошуках мiсця для найлегшого причалювання, шлюпка вiдiйшла вiд палуби напiвзатонулого корабля на декiлька футiв. Пес, очевидно, вирiшив, що його рятiвники не хочуть пiднятися на палубу, оскiльки вiн схопиiв Дiка Сенда за край куртки i знову голосно i жалiсно заскавчав.

Рухи собаки i його скавулiння були зрозумiлими краще за будь-якi слова.

Шлюпка наблизилася до крамболу[13 - Бейдевiнд – курс, за якого кут мiж напрямом вiтру i рухом судна становить менше 90?.] лiвого борту. Матроси надiйно закрiпили ii i капiтан Халл з Дiком Сендом плигнули на палубу одночасно iз собакою. Не без труднощiв, повзком дiсталися вони центрального люку, що виднiвся мiж уламками щогли, i спустилися в трюм.

В напiвзатопленому трюмi не було нiяких товарiв. Вiтрильник йшов виключно пiд балластом; тепер пiсок пересипався на лiвий борт i своею вагою втримував човен на боку. Надii на цiнний вантаж не справдилися. Тут не було чого рятувати.

– Тут нiкого немае, – сказав капiтан Халл.

– Нiкого, – пiдтвердив Дiк Сенд, заглядаючи в передню частину трюма.

Але пес на палубi заходився гавкотiнням, наполегливо намагаючись привернути увагу людей.

– Повертаймося, – сказав капiтан Халл.

Вони пiднялися на палубу.

Собака пiдбiг до них i почав тягнути до юта[14 - Ют – кормова частина палуби корабля].

Вони пiшли за ним.

Там, на пiдлозi кубрика[15 - Кубрик – житлове примiщення для команди.], лежало п’ять чоловiк – ймовiрно, трупи. При яскравому свiтлi, що проникав через грати, капiтан Халл побачив, що це були негри.

Дiк Сенд переходив вiд одного до iншого. Йому здалося, що безталаннi ще дихають.

– На борт «Пiлiгрима»! Всiх на борт! – наказав капiтан Халл.

Було покликано усiх матросiв, що залишилися в шлюпцi. Вони допомогли винести потерпiлих вiд кораблетрощi з кубрика.

Це не було легко, проте через декiлька хвилин всiх п’ятьох спустили до шлюпки. Нiхто з них не приходив до тями. Можливо, кiлька краплин бальзаму и ковток води зможуть повернути iх до життя.

«Пiлiгрим» стояв в дрейфi всього за пiв-кабельтова i шлюпка швидко пiдпливла до нього.

За допомогою каната, спущеного з грот-щогли, потерпiлих один за одним пiдняли на палубу «Пiлiгрима». Не забули й собаку.

– Ох, бiдолашнi! – скрикнула мiсiс Уелдон, побачивши п’ять розпростягнутих непорушних тiл.

– Вони живi, мiсiс Уелдон! – сказав Дiк Сенд. – Вони ще живi! Ми врятуемо iх!

– Що з ними трапилося? – запитав кузен Бенедикт.

– Зачекаемо, поки вони прийдуть до тями, i тодi вони самi розкажуть свою iсторiю, – вiдповiв капiтан Халл. – Але перш за все необхiдно дати iм води, в яку додаймо краплину рому. – І, повернувшись до камбузу, вiн голосно крикнув: – Негоро!

Почувши це iм’я, пес весь витягнувся, неначе виконуючи стiйку, глухо загарчала, а ii шерсть стала дибки.

Кок не з’являвся i не вiдповiдав.

– Негоро! – ще голоснiше крикнув капiтан Халл.

Негоро вийшов з камбуза.

Заледве вiн зробив крок, пес плигнув, намагаючись вчепитися йому в горло.

Португалець вiдбив напад кочергою, яку прихопив, виходячи з камбуза. Два матроси схопили собаку.

– Ви знаете цього собаку? – запитав кока капiтан Халл.

– Я?!? – здивовано вигукнув Негоро. – В життi не бачив!

– Як дивно! – прошепотiв Дiк Сенд.

Роздiл четвертий. Врятованi з «Вальдека»

Работоргiвля все ще широко розповсюджена на територii Екваторiальноi Африки. Попри те, що узбережжя континенту патрулюють англiйськi та французькi вiйськовi кораблi, работорговцi продовжують вивозити iз Анголи та Мозамбiку чорношкiрих невiльникiв. «Чорний товар» ще доволi популярний в багатьох краiнах, на жаль, навiть в краiнах цивiлiзованого свiту.

Капiтан Халл знав про це.

Хоча й та частина океану, де зараз знаходився «Пiлiгрим», пролягала осторонь вiд маршрутiв, якими зазвичай користуються кораблi поневолювачiв, капiтан Халл вирiшив, що, вочевидь, негри належали до партii рабiв, яку «Вальдек» вiз на продаж в одну iз колонiй Тихого океану.

«Пiлiгрим» з великою увагою поставився до врятованих негрiв. Мiсiс Уелдон за допомогою Нен та Дiка Сенда напувала iх iз ложки свiжою водою, якоi, вочевидь, вони не бачили декiлька днiв.

Врештi-решт вода та трохи юшки повернули бiдолах до життя. Один iз них, на вигляд старий шiстдесяти рокiв, незабаром вже був спроможним вiдповiдати на питання. Вiн володiв англiйською.

– Що сталося з «Вальдеком»? – найперше запитав капiтан Халл. – Вiн зiткнувся з iншим кораблем?

– Приблизно десять днiв назад, вночi, коли всi спали, на нас наскочив якийсь корабель, – вiдповiв старий негр.

– Що сталося з командою «Вальдека»?

– Я не знаю. Коли ми пiднялися на палубу, там вже нiкого не було, сер.

– Як Ви гадаете, екiпаж «Вальдека» встиг перебратися на борт того судна, з яким ви зiштовхнулися?

– Маю надiю, що так все i сталося, сер.

– Цей корабель, пiсля зiткнення, не зупинився, аби пiдiбрати постраждалих?

– Нi.

– Можливо, вiн затонув?

– О, нi! – заперечив старий негр. – Ми бачили, як вiн зникав у пiтьмi.

Те саме пiдтвердили i iншi врятованi з «Вальдека». Наскiльки це здавалося неймовiрним, проте нерiдко трапляеться, що капiтан корабля, з провини якого вiдбулося зiткнення, поспiшае щезнути з мiсця катастрофи, нехтуючи бiдолахами, приреченими через нього на смерть, i яким вiн навiть не намагаеться надати допомогу!

На осуд заслуговуе навiть вiзник, який, наiхавши на перехожого, намагаеться зникнути, полишаючи жертву власноi неуважностi на iнших. Постраждалому вiд нещасного випадку на вулицi швидко нададуть першу допомогу, але як бути з тими, хто покидае напризволяще потерпiлих у вiдкритому морi? Такi особи знеславлюють рiд людський!

Капiтан Халл мiг би згадати багато випадкiв такоi немилосердноi жорстокостi. Вiн повторив мiсiс Уелдон, що, якими б жахливими не були подiбнi випадки, на
Страница 7 из 10

жаль, вони трапляються i доволi часто.

Потому вiн продовжив:

– Звiдки йшов «Вальдек»?

– Із Мельбурна.

– Отже, ви не раби?

– Нi, сер, – випроставшись, жваво вiдповiв негр. – Ми мешканцi штату Пенсельванiя, громадяни вiльноi Америки.

– Друзi, – промовив капiтан, – знайте, що на борту «Пiлiгрима», американського корабля, нiхто не наважиться вiдняти у вас вашу свободу.

Дiйсно, п’ятеро негрiв, врятованих «Пiлiгримом», були iз штату Пенсильванiя. Найстаршого серед них продали в невiльники у вiцi шести рокiв. Із Африки його доставили в Сполученi Штати, де вiн вже давно отримав свободу. Його молодшi супутники народилися вiльними i нiхто з бiлих не мав права називати iх своею власнiстю. Вони навiть не знали тiеi мови, яку використовували негри до вiйни[16 - Мова про Громадянську вiйну 1861–1865 рокiв мiж пiвнiчними та пiвденними штатами на територii сучасних Сполучених Штатiв Америки. Пiвнiчнi штати офiцiйно скасували рабство чорношкiрих.], мови, в якiй не iснувало вiдмiнювання i всi дiеслова вживалися в неозначенiй формi. Цi негри покинули Америку вiльними громадянами i вiльними громадянами поверталися назад.

Вони розповiли капiтану Халлу, що влаштувалися на плантацiю до якогось англiйця неподалiк Мельбурна, Пiвденна Австралiя. Вони пропрацювали там три роки i, назбиравши грошей, та iз закiнченням строку дii контракту вирiшили повернутися на батькiвщину.

Вони заплатили за проiзд «Вальдеком» як звичайнi пасажири i 5-ого сiчня покинули Мельбурн. Через сiмнадцять дiб, вночi, «Вальдек» зiткнувся з якимось великим пароплавом.

Негри спали в цей час. Вони прокинулися вiд сильного поштовху. Коли через декiлька секунд вони вибiгли на палубу, щогли вже були за бортом, а «Вальдек» лежав на боцi. Вiн не затонув тiльки тому, що в трюм потрапили порiвняно небагато води.

Капiтан та команда «Вальдека» щезли: напевно, деяких скинуло в море, iншi вчепилися за снастi пароплава, що пiсля зiткнення з «Вальдеком» поспiхом зник.

П’ятеро негрiв залишилося на напiвзатонулому човнi за двiстi тисяч миль вiд найближчого суходолу.

Найстаршого звали Томом. Супутники визнавали його своiм керiвником. Том завдячував цьому не лише завдяки вiку, а й своею енергiю та багатому досвiду, накопиченому за довге трудове життя. Іншi негри були молодими чоловiками рокiв двадцяти п’яти – тридцяти. Звали iх: Бат, Остiн, Актiон та Геркулес.

Всi четверо були високi на зрiст, з широкими плечами – на невiльничих ринках Центральноi Африки за них вiддали би високу цiну. Попри те, що зараз вони були зморенi та виснаженi, в око все ж таки впадала могутня постава цих чудових представникiв витривалоi чорноi раси, а також вiдчувалось певне виховання, отримане ними в однiй iз багатьох шкiл Пiвнiчноi Америки.

Отже, пiсля катастрофи Том та його товаришi залишилися самi на потрощеному суднi. Вони не мали змогу нi виправити шкоду, завдану «Вальдеку», нi покинути його, оскiльки обидвi шлюпки було розбито. Врятувати iх могла лише зустрiч з якимось кораблем. Втративши керування, «Вальдек» став iграшкою в руках вiтру та течii. Цим пояснюеться, чому «Пiлiгрим» зустрiв вiтрильник далеко вiд його маршруту, набагато пiвденнiше вiд звичайних шляхiв кораблiв, що прямують iз Мельбурна до Сполучених Штатiв.

Протягом десяти днiв, якi пройшли з моменту катастрофи до появи «Пiлiгрима», п’ятеро негрiв харчувалися продуктами, що знайшли в буфетi кают-компанii. Дiжки з питною водою, що розмiщувалися на палубi, розтрощило пiд час зiткнення, а камбуз, в якому можна було б знайти щось iстiвне, повнiстю залило водою.

На дев’ятий день Том та його товаришi, страждаючи вiд нестерпноi спраги, втратили свiдомiсть, тож «Пiлiгрим» нагодився дуже вчасно.

Том коротко розповiв все це капiтану Халлу. Сумнiватися в правдивостi оповiдання старого негра не було потреби. Факти промовляли самi за себе, та й супутники Тома пiдтверджували його слова.

Вочевидь iнше створiння, врятоване з затонулого корабля, повторило б те саме, якби мало дар мови. Маемо на увазi собаку, який так сильно розлютився, коли побачив Негоро. Цю ворожiсть тварини до корабельного кока неможливо було пояснити.

Дiнго – саме так звали собаку – належав до породи крупних сторожових собак, якi розповсюдженi в Новiй Голандii[17 - Нова Голландiя – колишня назва Австралii.]. Однак, капiтан «Вальдека» придбав Дiнго не в Австралii. Два роки тому вiн знайшов напiвмертвого пса на захiдному узбережжi Африки, поблизу гирла рiчки Конго. Йому сподобалася прекрасна тварина i вiн взяв його до себе на корабель, проте Дiнго не прив’язався до нового господаря. Складалося враження, що вiн тужить за колишнiм господарем, з яким його сильцем розлучили i якого неможливо було вiдшукати в цiй безлюднiй мiсцинi.

Двi лiтери, «С» та «В», на нашийнику – все, що пов’язувало собаку з ii минулим i якi залишалися таемницею для нового хазяiна.

Дiнго був великим, сильним собакою, значно бiльшим вiд пiренейських собак i мiг вважатися чудовим взiрцем новоголандськоi породи. Коли вiн спирався на заднi лапи та закидав голову, ставав зростом з людину. Мускулястий, сильний, жвавий, вiн був одним iз тих собак, якi, не вагаючись, нападають на ягуара або пантеру та не лякаються сутички з ведмедем. Дiнго мав темно-руду густу шерсть з бiлими плямами на писку, довгий хвiст, пишний та гнучкий наче в лева. Розлютившись, такий пес мiг виявитися небезпечним ворогом. Зрозумiло, чому зустрiч з ним не викликала у Негоро ентузiазму.

Дiнго не вирiзнявся товарискiстю, але й злим його не можна було назвати. Швидше вiн здавався сумним. Старому Томовi ще на «Вальдеку» здалося, що Дiнго недолюблюе негрiв. Вiн не намагався завдати iм шкоди, але постiйно тримався вiд них на вiдстанi. Можливо, пiд час його поневiрянь африканським узбережжям туземцi погано поводилися з ним? В будь-якому випадку, вiн не наближався до Тома та його друзiв попри те, що це були хорошi та добрi люди. За той десяток днiв, який вони провели разом на палубi розбитого човна, Дiнго як i ранiше тримався осторонь товаришiв у недолi. Чим вiн харчувався тими днями невiдомо, але, так само як i люди, вiн дуже страждав вiд спраги.

Ось кого пiдiбрали з кораблетрощi. За першоi нагоди судно мусило пiти на дно i, беззаперечно, потягнуло б за собою в океанську безодню виключно померлих. Однак, несподiвана зустрiч з «Пiлiгримом», якого затримали в дорозi штиль та протилежний вiтер, дала можливiсть капiтану Халлу зробити добру справу.

Залишалося тiльки довести цю справу до кiнця, повернувши на батькiвщину усiх врятованих з «Вальдека» негрiв, якi на додачу втратили усi своi заощадження, зароблених впродовж трьох рокiв. Саме це i планувалося зробити. «Пiлiгрим», розвантажившись в «Вальпараiсо», мусив пройти вздовж американського узбережжя до Калiфорнii. Мiсiс Уелдон великодушно пообiцяла Тому та його товаришам, що там вони знайдуть притулок у ii чоловiка, мiстера Джемса Уелдона, i вiн забезпечить iх всiм необхiдним для повернення в Пенсильванiю. Бiдолашнi тепер могли впевнено дивитися у майбутне i iм не залишалося нiчого, окрiм як дякувати мiсiс Уелдон та капiтану Халлу. Дiйсно, вони почувалися винними перед ними i попри те, що були всього бiдними неграми, сподiвалися колись вiддячити iм по-справжньому.

Роздiл п’ятий. «С» та «В»

«Пiлiгрим» йшов далi, намагаючись, за можливостi, дотримуватися курсу на схiд. Стiйкий штиль чимало хвилював капiтана Халла. В тому, що перехiд вiд Ноаоi
Страница 8 из 10

Зеландii до Вальпараiсо триватиме на тиждень або й на два довше, не було нiчого жахливого. Однак, непередбачувана затримка могла зморити пасажирiв.

Проте, мiсiс Уелдон не нарiкала i терпляче ставилася до усiх незручностей плавання.

Ввечерi цього дня, 2-ого лютого, корпус «Вальдека» зник на горизонтi.

Капiтан Халл найперше подбав про Тома та його товаришiв. В затiсний кубрик «Пiлiгрима» не могло помiститися ще п’ять чоловiк, тому капiтан вирiшив розмiстити iх на носi корабля. Втiм, загартованi чоловiки, звиклi до тяжких умов працi, не нарiкали. Якщо б трималася хороша погода – було спекотно та сухо – вони цiлком могли знаходитися там впродовж всiеi подорожi.

Одноманiтнiсть життя на вiтрильнику, яку лиш на недовгий час порушила зустрiч з «Вальдеком», вiдновилася.

Том, Остiн, Бат, Актiон i Геркулес дуже хотiли бути корисними. Однак, коли вiтер постiйно дме в одному напрямку, а вiтрильники вже закрiплено, на кораблi майже немае чим займатися. Зате, коли треба було змiнити галс[18 - Галс – курс вiдносно вiтру.], старий негр та його товаришi поспiшили допомогти екiпажу. Варто зазначити, що, коли гiгант Геркулес починав тягнути снасть, решта матросiв могла лишатися осторонь. Цей могутнiй чоловiк шести футiв на зрiст мiг замiнити собою лебiдку.

Малюк Джек з захопленням дивився як працюе велетень. Вiн зовсiм не боявся Геркулеса i, коли той високо пiдкидав його в повiтря, неначе ляльку, Джек верещав вiд захоплення.

– Вище, Геркулесе! – кричав вiн.

– Прошу, мiстере Джек, – вiдповiдав Геркулес.

– Я занадто важкий?

– Що Ви! Як пiр’iнка!

– Тодi пiдiймай мене високо-високо! Набагато вище!

І, коли Геркулес згрiбав своею широкою долонею обидвi нiжки Джека, витягнувши руку, походжав з хлопчиком палубою, неначе силач з цирку, Джек глядiв на усiх зверху вниз i, уявляючи себе велетнем, смiявся вiд щирого серця. Вiн намагався «стати важче», але Геркулес навiть не помiчав його зусиль.

Таким чином, в малюка Джека було двое друзiв: Дiк Сенда та Геркулеса.

Невдовзi з’явився i третiй – Дiнго.

Як вже зазначалося, Дiнго був вiдлюдькуватим. Беззаперечно, вiн став таким на «Вальдеку», де люди були йому не до вподоби. Однак, на «Пiлiгримi» характер собаки рiзко змiнився. Джек, вочевидь, запав в серце Дiнго. Пес з задоволенням бавився з хлопчиком i цi забавки дуже тiшили малого. Незабаром стало зрозумiло, що Дiнго був iз тих собак, що обожнюють дiтей. Щоправда, Джек нiколи не мучив його. Перетворити пса на жвавого скакуна – хiба не привабливо? Властиво, кожна дитина надала б перевагу такiй конячцi на противагу найкращому дерев’яному жеребцю, навiть на колесах. Джек часто скакав верхи на Дiнго, який залюбки виконував цю примху свого маленького друга: худорлявий хлопчик був для нього набагато легшим, анiж жокей для скакового коня.

А якi втрати щоденно зазнавали запаси цукру в камбузi!

Дiнго швидко став улюбленцем всього екiпажу. Лише Негоро намагався уникати зустрiчi з Дiнго, який з першоi ж секунди, незрозумiло через що, зненавидiв його.

Захоплення собакою, однак, не зменшило iнтересу Джека до старого приятеля – Дiка Сенда. Як i ранiше, юнак проводив зi своiм маленьким другом весь вiльний вiд вахти час. Мiсiс Уелдон, зрозумiло, була дуже задоволена цiею дружбою.

Одного разу – це було 6-ого лютого – вона розмовляла з капiтаном Халлом про Дiка Сенда. Капiтан вiд щирого серця хвалив молодого матроса.

– Запевняю вас, – говорив вiн до мiсiс Уелдон, – цей хлопчина стане чудовим моряком. В нього дiйсно вроджений iнстинкт моряка. Я вражений з якою швидкiстю вiн засвоюе iнформацiю з нашоi справи, хоч i не мае теоретичноi пiдготовки, а як багато вiн вивчив за короткий час!

– Варто додати, – сказала мiсiс Уелдон, – що вiн чесний i добрий, серйозний не по роках та дуже старанний. За всi роки, що ми його знаемо, вiн не разу нас не розчарував.

– Що й казати! – пiдхопив капiтан Халл. – Вiн добрий хлопець! Недарма всi так обожнюють його.

– Коли ми повернемося до Сан-Франциско, – продовжувала мiсiс Уелдон, – чоловiк вiддасть його до морськоi академii, щоб потiм вiн мав змогу отримати диплом капiтана.

– Мiстер Уелден вчинить дуже шляхетно, – зауважив капiтан Халл. – Я впевнений, що Дiк Сенд коли-небудь стане гордiстю американського флоту.

– Бiдолашна сирiтка, в нього було важке дитинство. Йому було важко, – промовила мiсiс Уелдон.

– Дiйсно, але це не дарма. Дiк зрозумiв, що лише важка праця допоможе йому вибитися в люди i зараз вiн на правильному шляху.

– Так, вiн стане людиною сумлiння.

– Погляньте на нього, мiсiс Уелдон, – продовжував капiтан Халл. – Вiн зараз несе вахту бiля штурвалу i не спускае очей з бiзань-щогли. Вiн – зосереджений та уважний, саме тому судно не рискае, а дотримуеться курсу. Хлопчик вже зараз мае навички бувалого кермового. Хороший початок для моряка! Знаете, мiсiс Уелдон, ремесло моряка необхiдно вивчати з дитинства. Хто не почав служити юнгою, той нiколи не стане справжнiм моряком, принаймнi на торговому суднi. В дитинствi з усього отримаеш вигоду i поступово твоi дii стають не лише свiдомими, а й iнстинктивними. В результатi моряк звикае приймати рiшення так само швидко, як i маневрувати вiтрилами.

– Однак, капiтане, iснуе не мало вправних морякiв i в вiйськовому флотi, – зауважила мiсiс Уелдон.

– Так, звичайно. Проте, наскiльки я знаю, майже усi найкращi моряки починали службу з дитинства. Достатньо згадати Нельсона[19 - Нельсон (1758–1805) – англiйський адмiрал.] та багато iнших, якi починали юнгою.

В цю хвилину з каюту вийшов кузен Бенедикт. За звичкою занурений у своi думки, вiн блукав розсiяним поглядом по палубi, заглядаючи в усi шпарини, нишпорив пiд клiткою з курками, проводив пальцем по швах та обшивцi борту – там, де вона була намащена смолою.

– Як ви себе почуваете, кузене Бенедикт? – запитала мiсiс Уелдон.

– Дякую, добре, кузино. Як завжди… Однак, менi кортить якнайшвидше повернутися на сушу.

– Що ви шукаете там пiд лавою, мiстере Бенедикт? – запитав капiтан Халл.

– Комах, пане, комах! – спересердя вiдповiв кузен Бенедикт. – Що ще я по вашому можу шукати?

– Комах? На жаль, вам варто зачекати: у вiдкритому морi вам навряд чи вдасться поповнити свою колекцiю.

– Чому ж, пане? Хiба не можна припустити, що на кораблi виявиться декiлька екземплярiв…

– Нi, кузене Бенедикт, ви нiчого тут не знайдете. – перервала його мiсiс Уелдон. – Гнiвайтесь не гнiвайтесь на капiтана Халла, але вiн утримае свiй корабель настiльки чистим, що усi вашi пошуки будуть марними.

Капiтан Халл розсмiявся.

– Мiсiс Уелдон перебiльшуе, – промовив вiн. – Однак, менi здаеться, що ви дiйсно даремно витратите час, якщо шукатимете комах в каютах.

– Знаю, знаю! – роздратовано вигукнув кузен Бенедикт. – Я вже обнишпорив всi каюти зверху донизу…

– Однак, в трюмi, – продовжував капiтан Халл, – ви, можливо, знайдете декiлька тарганiв. Звичайно, якщо вони вас зацiкавлять.

– Звичайно, зацiкавлять! Як мене можуть не зацiкавити цi нiчнi прямокрилi комахи, якi накликали на себе прокляття Вергiлiя та Горацiя! – вiдказав кузен Бенедикт, гордо випроставшись. – Як можуть не цiкавити мене цi близькi родичi periplaneta orientalis та американського таргана, що мешкають…

– …що забруднюють… – сказав капiтан Халл.

– …що царюють на борту! – гордовито поправив його кузен Бенедикт.

– Непогане царство!

– О! Одразу помiтно, що ви не ентомолог, пане!

– В жодному випадку!

– Послухайте,
Страница 9 из 10

кузене Бенедикт, – посмiхаючись, промовила мiсiс Уелдон, – сподiваюся, ви не вiддасте нас на поталу тарганам заради науки?

– Я бажаю лише одного, кузино! – палко вiдповiв ентомолог. – Лише одного: прикрасити свою колекцiю якимось рiдкiсним екземпляром.

– Отже, вас не задовiльнили новозеландськi знахiдки?

– Навпаки, дуже задоволений, кузино. Менi пощастило спiймати там екземпляр жука-стафiлiна, який до мене знаходили лише в Новiй Каледонii, за декiлька сотень миль вiд Новоi Зеландii.

Цiеi хвилини Дiнго, який грав iз Джеком, пiдбiг до кузена Бенедикта.

– Згинь, згинь! – закричав той, вiдштовхуючи собаку.

– О, мiстере Бенедикт, – вигукнув капiтан Халл, – як можна любити тарганiв й ненавидити собак?!

– Ще таких гарненьких собачок! – сказав маленький Джек, обiйнявши обома рученятами голову Дiнго.

– Так…можливо… – пробурмотiв кузен Бенедикт. – Але ця потворна тварина обдурила моi надii.

– Як, кузен Бенедикт! – вигукнула мiсiс Уелдон. – Невже ви зiбрались зарахувати Дiнго до ряду двокрилих та перепончастокрилих?

– Нi, звичайно, – цiлком серйозно вiдповiв вчений. Але ж Дiнго хоча i належить до австралiйськоi породи собак, був пiдiбраний на захiдноафриканському узбережжi!

– Цiлком вiрно, – пiдтвердила мiсiс Уелдон. – Том чув, як про це говорив капiтан «Вальдека».

– Так це….я думав…я сподiвався…що на цiй тваринi знайдуться будь якi комахи властивi тiльки захiдноафриканськiй фаунi.

– О небо! – вигукнула мiсiс Уелдон.

– Я вважав, що, можливо, знайдеться якась особливо зла блоха ще невiдомого, нового виду..

– Чуеш, Дiнго? – сказав капiтан Халл. Чуеш, пес? Ти не виконав своiх обов’язiв!

– Я даремно вичiсував йому шерсть, – з погано прихованою прикрiстю продовжив ентомолог, – на ньому не виявилося жодноi блохи!

– Як би вам пощастило знайти блох, сподiваюсь, ви б одразу знищили iх? – вигукнув капiтан.

– Добродiю, – стримано зауважив кузен Бенедикт, – ви повиннi знати, що сер Джон Франклiн[20 - Франклiн, Джон (1786–1847) – англiйський мореплавець, дослiдник полярних краiн] нiколи марно не вбивав комах, навiть американських комарiв, якi кусаються незрiвнянно болючiше нiж блохи. Гадаю ви не станете заперечувати що сер Джон Франклiн дещо тямив в морськiй справi?

– Безсумнiвно! – вклонившись, вiдповiв капiтан Халл.

– Одного разу його страшенно покусав москiт. Але Франклiн тiльки дмухнув проганяючи комаху й чемно сказав: «Будь ласка, йдiть. Свiт достатньо великий для нас обох!»

– Ах так! – промовив капiтан Халл.

– Так, шановний!

– А чи знаете ви, мiстере Бенедикт, – зауважив капiтан Халл, – що iнша людина сказала це, набагато ранiше за Франклiна?

– Інша?

– Так. Його звали дядечко Тобi.

– Вiн хто? Ентомолог? – жваво запитав кузен Бенедикт.

– Нi, стернiвський дядечко Тобi[21 - Дядечко Тобi – один iз героiв роману «Життя та думки Трiстрама Шендi» англiйського письменника Лоренса Стерна (1713–1768).] не був ентомологом, хоча це не завадило йому без зайвоi чемностi сказати мусi, яка дзижчала коло його носа: «Забирайся, бiдолаха! Свiт великий, ми можемо жити не заважаючи один одному».

– Молодець цей дядечко Тобi! – вигукнув кузен Бенедикт. – Вiн уже помер?

– Думаю, так, – з незворушним обличчям вiдповiв капiтан Халл, – оскiльки вiн нiколи не iснував.

І всi засмiялися, дивлячись на кузена Бенедикта.

Такi дружнi бесiди допомагали коротати довгi години тривалого плавання. Зрозумiло, що в присутностi кузена Бенедикта розмова весь час оберталась навколо питань ентомологiчноi науки.

Весь час море було спокiйне, слабкий вiтерець ледь надував вiтрила шхуни, i «Пiлiгрим» майже не рухався на схiд. Капiтан Халл нетерпляче чекав, коли ж судно нарештi досягне тих мiсць, де дують справжнi вiтри.

Треба сказати, що кузен Бенедикт намагався посвятити Дiка Сенда в таемницi ентомологii. Але коли юнак ухилився вiд цiеi честi, вчений, за вiдсутностi кращого, почав читати лекцii неграм. Справа закiнчилась тим, що Том, Бат, Остiн та Актеон стали тiкати вiд кузена Бенедикта, як тiльки вiн з’являвся на палубi. Поважному ентомологу доводилось задовольнятися тiльки одним слухачем – Геркулесом, у якого вiн виявив вроджену здатнiсть вiдрiзняти паразитiв вiд щетинохвостих.

Велетень негр тепер жив у свiтi жукiв-кожоiдiв, турунiв, коваликiв, рогачiв, жукiв мертвоiдiв, довгоносикiв, гнойовикiв, сонечок, короiдiв, хрущiв, зернiвок. Вiн дослiдив усю колекцiю кузена Бенедикта, який тремтiв, коли бачив своiх крихких комах в товстих i мiцних, наче лещата, пальцях Геркулеса. Але дивлячись, як велетень-учень уважно слухае лекцii, професор вирiшив заради нього ризикнути своiми скарбами.

В той час як кузен Бенедикт займався з Геркулесом, мiсiс Уелдон вчила читанню та письму маленького Джека, а його друг, Дiк Сенд, знайомив його з основами арифметики.

П’ятирiчнiй дитинi легше запам’ятовувати, коли уроки схожi на цiкаву гру. Мiсiс Уелдон вчила Джека читати не за букварем, а за допомогою дерев’яних кубикiв, на яких були намальованi великi червонi лiтери. Малюк був у захватi вiд того, що лiтери поеднувалися у слова. Спочатку мати складала якесь слово, потiм змiшавши кубики, пропонувала Джеку самому скласти те саме слово.

Хлопчику подобалось вчитись у такiй спосiб. Щодня вiн вовтузився зi своiми кубиками в каютi або на палубi, спочатку складаючи слова, а потiм змiшуючи всi лiтери алфавiту. Ця гра стала причиною подii, настiльки надзвичайноi й несподiваноi, що про неi варто розповiсти детальнiше.

Сталося це ранком 9 лютого.

Лежачи на палубi, Джек складав з кубикiв якесь слово; старий Том мусив знову скласти це слово, пiсля того, як хлопчик змiшае кубики. Дотримуючись правил гри, Том закрив очi долонею, аби не бачити яке слово складае Джек.

Набiр кубикiв складався з великих i малих лiтер та з цифр: таким чином, ця гра була посiбником для навчання не лише читанню, але й рахуванню. Джек складав кубики рядком, а потiм, насупивши брови, обирав потрiбнi йому для того, щоб скласти слова. Хлопчик так захопився цiею нелегкою роботою, що не звертав уваги, на Дiнго, який крутився коло нього. Раптом собака завмер на мiсцi, вирячившись на один з кубикiв. Потiм пiдняв праву лапу, завертiв хвостом, схопив в зуби кубик, вiдбiг в бiк i поклав його на палубу.

На кубику була намальована велика лiтера «С».

– Дiнго, вiддай! – крикнув хлопчик, перелякавшись, що собака розгризе кубик.

Але Дiнго повернувся, узяв ще один кубик i поклав його поряд з першим.

На другому кубику була намальована велика «В».

Джек закричав.

Зачувши його прибiгли мiсiс Уелдон, капiтан Халл i Дiк Сенд, яки саме в той час гуляли по палубi.

Джек розповiв iм про те, що сталося.

Дiнго розрiзняе лiтери! Дiнго вмiе читати! Так, так! Джек бачив це на власнi очi.

Дiк Сенд хотiв повернути кубики Джеку, але Дiнго зустрiв його гарчанням.

Проте юнак пiдняв кубики i повернув iх на свое мiсце. Дiнго знов кинувся до кубикiв, знов вибрав тi ж самi лiтери i вiднiс iх в бiк. Цього разу вiн притиснув кубики лапами, ясно даючи зрозумiти, що не мае намiру iх вiддавати. Іншi лiтери для нього наче не iснували.

– Дивно! – скликнула мiсiс Уелдон.

– Дiйсно, дуже дивно, – сказав капiтан Халл, пильно дивлячись на кубики.

– С, В, – прочитала мiсiс Уелдон.

– С, В, – повторив капiтан Халл. – Такi ж самi лiтери, що i на нашийнику Дiнго! – Том, Ви здаеться, казали, що цей собака лише з недавнiх пiр належав капiтановi «Вальдека»? – несподiвано озвався вiн до старого негра.

Страница 10 из 10

Так, пане. Дiнго потрапив на «Вальдек» лише два роки тому.

– І Ви кажете, що капiтан «Вальдека» знайшов його на захiдному узбережжi Африки?

– Так, пане, бiля гiрла Конго. Я багато разiв чув, як капiтан «Вальдека» говорив про це.

– Отже нiхто не знае кому ранiше належав Дiнго i як вiн потрапив до Африки?

– Нiхто, капiтане. Адже з собаками важче, нiж з покинутими дiтьми: документiв немае, а розповiсти вони нiчого не можуть.

Капiтан Халл замовк i задумався.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/zhul-vern-7567309/p-yatnadcyatir-chniy-kap-tan/?lfrom=931425718) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

notes

Примечания

1

Зi справжнiх китiв мисливцi отримують ворвань (китовий жир) – коштовну промислову сировину – та китовий вус. Китовий вус (роговi пластини) використовуеться при виготовленнi рiзноманiтних виробiв. Зi смугачiв отримують лише ворвань; пластини китового вуса розвиненi в них слабко.

2

Лье – французька мiра довжини, яка на морi становить 5557 м.

3

Кюв’е Жорж (1769–1832) – вiдомий французький натуралiст, визнання якому принесли дослiдження в областi палеонтологii. Запропонував класифiкацiю тваринного свiту, виокремивши в ньому чотири основнi типи; наразi класифiкацiя, якою послуговуеться Жуль Верн, застарiла.

4

Термiн «ентомологiя» походить вiд грецьких «ентомос» – комаха та «логос» – наука.

5

Нинi вiдомо бiльше мiльйона видiв комах, подiлених на бiльш нiж 30 рядiв, в яких налiчуеться бiльше двохсот тисяч рiзновидiв.

6

Маорi – туземцi Новоi Зеландii.

7

Пакетбот – застарiла назва поштово-пасажирського судна.

8

Грот-марс – майданчик, розташований на заднiй щоглi; фор-брам-стеньга – третя складова частина передньоi щогли.

9

Салiнг – горизонтальнi бруси, що з’еднують щоглу.

10

Штирборт – правий борт судна.

11

Штирборт – правий борт судна.

12

Кабельтов – одиниця вимiру вiдстанi, що становить 1/10 морськоi милi (185,2 метра).

13

Бейдевiнд – курс, за якого кут мiж напрямом вiтру i рухом судна становить менше 90?.

14

Ют – кормова частина палуби корабля

15

Кубрик – житлове примiщення для команди.

16

Мова про Громадянську вiйну 1861–1865 рокiв мiж пiвнiчними та пiвденними штатами на територii сучасних Сполучених Штатiв Америки. Пiвнiчнi штати офiцiйно скасували рабство чорношкiрих.

17

Нова Голландiя – колишня назва Австралii.

18

Галс – курс вiдносно вiтру.

19

Нельсон (1758–1805) – англiйський адмiрал.

20

Франклiн, Джон (1786–1847) – англiйський мореплавець, дослiдник полярних краiн

21

Дядечко Тобi – один iз героiв роману «Життя та думки Трiстрама Шендi» англiйського письменника Лоренса Стерна (1713–1768).

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Здесь представлен ознакомительный фрагмент книги.

Для бесплатного чтения открыта только часть текста (ограничение правообладателя). Если книга вам понравилась, полный текст можно получить на сайте нашего партнера.

Adblock
detector