Режим чтения
Скачать книгу

Улюблена українська читанка. Хрестоматія для позакласного та сімейного читання. 1-4 класи читать онлайн - Ольга Ісаєнко

Улюблена украiнська читанка. Хрестоматiя для позакласного та сiмейного читання. 1-4 класи

Ольга Василiвна Ісаенко

«До хрестоматii ввiйшли рiзноманiтнi твори за тематичним спрямуванням: про природу в рiзнi пори року; про дiтей, iхнi стосунки, взаемини в сiм’i; ставлення до природи, людей, працi; твори, у яких звучать мотиви любовi й пошани до рiдноi землi, мови, традицiй украiнського та iнших народiв та в яких утверджуються добро, людянiсть, працелюбнiсть, честь, дружба; гумористичнi твори; казки, легенди, мiфи.

Змiст вiдiбраних творiв розкривае перед читачем рiзноманiтнiсть навколишнього свiту, людських взаемин, сприяе розвитку почуттiв гармонii та краси, формуванню особистiсного ставлення до дiйсностi…»

Улюблена украiнська читанка. Хрестоматiя для позакласного та сiмейного читання. 1–4 класи

сост. Ольга Ісаенко

Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», 2015

ISBN 978-966-14-9663-6 (epub)

Жодну з частин даного видання не можна копiювати або вiдтворювати в будь-якiй формi без письмового дозволу видавництва

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2015

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2015

Дизайнер обкладинки Наталiя Коноплич

Художник Алiса Савицька

Слово до дорослих

До хрестоматii ввiйшли рiзноманiтнi твори за тематичним спрямуванням: про природу в рiзнi пори року; про дiтей, iхнi стосунки, взаемини в сiм’i; ставлення до природи, людей, працi; твори, у яких звучать мотиви любовi й пошани до рiдноi землi, мови, традицiй украiнського та iнших народiв та в яких утверджуються добро, людянiсть, працелюбнiсть, честь, дружба; гумористичнi твори; казки, легенди, мiфи.

Змiст вiдiбраних творiв розкривае перед читачем рiзноманiтнiсть навколишнього свiту, людських взаемин, сприяе розвитку почуттiв гармонii та краси, формуванню особистiсного ставлення до дiйсностi.

Матерiал розмiщено за жанрово-родовими формами в тому порядку, в якому вивчаються вони за програмою в початкових класах. Це допоможе дiтям закрiплювати лiтературнi поняття, з якими вони ознайомилися на уроках читання, збагачувати своi знання та отримувати задоволення вiд знайомства з новими творами украiнськоi i зарубiжноi лiтератури.

Самостiйне читання творiв хрестоматii дiтьми мовчки допоможе активiзувати процеси розумiння, засвоення прочитаного, сприятиме розвитку зоровоi пам’ятi й зростанню темпу читання, порiвняно з читанням уголос.

Завдання до творiв спрямованi на розвиток читацьких навичок: сприймання i вiдтворення в уявi картин життя, змальованих письменником, встановлення зв’язку мiж ними, розумiння авторськоi позицii, характеристики авторського вибору слiв, засобiв вираження емоцiй, почуттiв, ставлення до зображуваних подiй, героiв. Окремi завдання покликанi сформувати в юних читачiв уявлення про слово як засiб створення художнього образу, а також виховати пошану до рiдноi мови.

З чистого джерела народноi мудростi

Украiнськi народнi дитячi пiсеньки та забавлянки

Ой не коси, бузьку, сiна

Ой не коси, бузьку, сiна –

Заросишся по колiна,

Нехай його чапля косить,

Що високу сукню носить.

? Що ти знаеш про косовицю та зберiгання сiна? Для чого його заготовлюють?

Пiвник

Стоiть пiвень на току

У червонiм чобiтку.

Будем пiвника просити:

– Ходи жито молотити.

? Як збирали зерновий урожай у давнину i як збирають у наш час?

Пiсенька житнього вiночка

У полi дорiженька бита –

Котиться вiночок iз жита.

Котиться вiночок по полю,

Проситься хазяiну в стодолу[1 - Стодола – застарiле слово, означае примiщення для сушiння снопiв хлiба перед молотьбою.]:

– Пускай, хазяiне, в стодолу,

Вже ж я набувся на полю.

Вже ж я на полю набувся,

Буйного вiтру начувся,

Дрiбненьким дощем намився,

Ранньоi роси напився….

Я там недовго полежу –

Знову на поле побiжу.

? А чи збирають хлiб у снопи сучаснi фермери? Як називаеться примiщення, де зберiгають зерно в наш час?

Ой гаю мiй, гаю

Ой гаю мiй, гаю,

Я в тобi часто буваю,

Барвiночком прикрашаю,

Василечком засiваю.

Ой ковалю, ковальочку

– Ой ковалю, ковальочку,

Пiдкуй менi чобiточки!

– Почекай-но, Варю,

Нехай вугiлля розпалю.

Куй, куй чобiток,

Подай, Варю, молоток.

Не подаси молотка –

Не пiдкую чобiтка.

– На!

Стук-тук!

Пш-ш-ш!

Чш-ш-ш!

– На!

? До яких слiв е пестливi назви у вiршi?

Індик

На печi iндик

Озуваеться.

До нього iндичка

Озиваеться:

– Індиче-iнде,

Ходiм деiнде,

Бо тут зимонька –

Мерзнуть

Крилонька.

? З поданих словосполучень вибери те, що найближче за значенням до виразу ходiм деiнде, i пiдкресли його: ходiмо далеко, ходiмо куди-небудь, ходiмо разом.

Вийди, вийди, сонечко

Вийди, вийди, сонечко,

На дiдове полечко,

На бабине зiллячко,

На наше подвiр’ячко.

На веснянi квiтоньки,

На маленькi дiтоньки,

Там вони граються,

Тебе дожидаються.

? Назви спiвзвучнi слова (рими) до видiлених слiв.

Ковальок, ковальок

– Ковальок, ковальок,

Пiдкуй чобiток,

А я тобi, ковальок,

Дам за тее п’ятачок.

– Я не хочу кувать.

В мене ручки болять.

? Назви слова з вiрша, якi починаються з однакових букв.

Куй, куй чобiток

– Куй, куй чобiток,

Подай, бабцю,

Молоток.

Не подаси молотка –

Не пiдкую чобiтка.

Молоток золотенький,

Чобiток дорогенький.

? Постав запитання до видiлених слiв.

Приiхали ковалi

Приiхали ковалi,

Стали собi на селi.

– Ковалю, ковалю,

Пiдкуй коня.

Як умiеш, то пiдкуй,

Як не вмiеш, то не псуй.

? Утвори вiд слова пiдкувати нове слово, яке б вiдповiдало на питання що?

Іде коза рогатая

Іде коза рогатая,

Іде коза вухатая

За дiтками-малятами.

Нiженьками туп-туп,

Вiченьками луп-луп:

– Хто лиш сосочку ссе,

Молочка хто не п’е,

Того буцну прийду,

На рiжки посаджу.

? Кому погрожувала коза рогата?

? Назви слова, в яких букви позначають два звуки.

Рано-вранцi на лугу

Рано-вранцi на дуду

Пастушок: «Ту-ру-ду-ду!»

А корiвки в тон йому

Затягнули: «Му-му-му!»

Йди, Муренько, в зелен гай,

В чистiм полi погуляй,

Йди травицi попаси,

Молочка нам принеси.

? Назви слова з вiрша з буквою «у».

Туп-туп

Туп-туп по землицi,

Бо землиця наша.

Нам на тiй землицi родить

Пшеничка i каша.

? Назви слова зi звуками, позначеними буквою «т». Чим цi звуки вiдрiзняються?

Цвiркунець, цвiркунець

Цвiркунець, цвiркунець

Вскочив у хату та й цвiрчить:

– Цвiр-цвiр-цвiр…

А Василь iзлякавсь

Та й на пiчку сховавсь,

Та й кричить.

А Панас не злякавсь,

За цвiркуном погнавсь

Та й зловив.

Цвiркуна вiн зловив,

На столику посадив:

– Ось той звiр!

? Добери за зразком пестливi слова до слiв: рiка, нiч, вода. Зразок: пiч – пiчка.

? Добери 2–3 слова, якi б закiнчувались на – ець.

Зелена травиця

Зелена травиця

Не спить вже давно,

Маленька синиця

Взялась за зерно,

Зайчик – за капусту,

Мишки – за скоринку,

Дiтки – за молочко.

? Кому дiсталась скоринка, а кому капуста? Розкажи, чим iще харчуються синички, зайчики та мишки.

? Назви всi слова з буквою «з».

Курочка

Курочко моя,

Курочко моя,

За водичку, за пшоно

Дай яечко одно,

Курочко моя.

? Прочитай швидко ще тричi, замiнюючи щоразу видiлене слово новим: пшеничка, росичка, травичка.

Галя
Страница 2 из 20

по садочку ходила

Галя по садочку ходила,

Хусточку бiленьку згубила,

Ходить по садочку, блукае,

Хусточку бiленьку шукае.

– Не журися, Галю-серденько,

Ми найшли хустинку бiленьку

У садочку бiля малини,

Пiд зеленим листом тернини.

? Пригадай, бiля яких рослин знайшли хусточку?

Пiшов котик на торжок

Пiшов котик на торжок,

Купив котик пирiжок.

Пiшов котик на вуличку,

Купив котик булочку.

Чи iсти самому,

Чи нести додому?

– Буду iсти трошки сам,

Трошки вдома Борi дам.

? Назви те, що купив котик: морозиво, бублик, пирiжок, тiстечко, булочку, батон, калач.

Ой ходила квочка

Ой ходила квочка

Коло кiлочка!

Кво-кво-кво – коло кiлочка.

Ой висидiла квочка

Четверо курчаток,

Четверо курчаток.

Ходила квочка

Коло кiлочка,

Водила дiток –

Однолiток.

? Назви всi слова, в яких е буква «ч». Де вона стоiть у словi? Добери слово, у якому буква «ч» стояла б у кiнцi.

Качка

Качка йде,

Каченят веде

На попасочку,

На порясочку,

На холодну водицю,

На зелену травицю.

? Чи бачив ти ряску? Що ти знаеш про цю рослину? Де вона росте: у водi чи грунтi?

? Поясни значення виразу: каченят веде на попасочку.

Два пiвники

Два пiвники, два пiвники

Горох молотили,

Двi курочки-чубарочки

До млина носили.

Цап меле, цап меле,

Коза засипае,

А маленьке козенятко

На скрипочку грае.

Танцюй, танцюй, козуленько,

Нiженьками туп-туп,

Татусенько з матусею

Принесуть нам круп, круп.

А вовчок-сiрячок

З лiсу виглядае

Та на бiле козенятко

Скоса поглядае.

? Назви слова за порядком, у якому вони вживаються у вiршi: носили, грае, молотили, засипае, виглядае.

? Як називають дитинчат тварин, про яких iдеться у вiршi?

Ой чук, чук, чук

Ой чук, чук, чук,

Наловив дiд щук!

А бабуся плiточок –

Годувати дiточок,

А бабуся карасикiв –

Годувати Тарасикiв,

А бабуся окунцiв –

Годувати молодцiв.

? Спробуй назвати з пам’ятi риб, яких згадано у вiршi.

? Яких риб ти ще знаеш?

Ой чук-чуки, чуки-чок

Ой чук-чуки, чуки-чок,

Пiшли дiти в садочок,

Там нарвали квiточок,

Там нарвали квiточок,

Сплели донi вiночок.

? З яких квiтiв плетуть вiнки?

? Добери рими до слiв: дiти, вiночки.

Гоп, гоп, горобейки

Гоп, гоп, горобейки,

На бабинi конопельки,

На дiдiв мак,

Нехай буде так.

Гу-ту-ту! Гу-ту-ту!

Гу-ту-у! Гу-ту-ту!

Вари кашку круту,

Пiдсипай молочка,

Погодуй козачка!

Пташка маленька

– Пташка маленька!

Де твоя ненька?

– На макiвцi сидiла,

Дрiбен мачок дзюбала.

– Дзюб, дзюб, дзюбанець!

Ходи, пташко, у танець!

? Яка рослина згадуеться у вiршi? Якого кольору бувають ii квiти?

Летiв горобчик

Летiв горобчик:

– Жив-жив-жив!

– А де ж менi сiсти?

– На печi.

– А що ж менi iсти?

– Калачi.

– Гам!

? Чи знаеш ти, що насправдi iдять горобцi? Розкажи.

Гоп-гоп, козуню

Гоп-гоп, козуню,

Гоп-гоп, сiренька,

Гоп-гоп, бiленька!

У нашоi кiзоньки

Чотири нiженьки.

Бiжить зайчик дорогою

Бiжить зайчик дорогою

Та й скаче,

Затуляеться лапками

Та й плаче:

– Усi ж бо я городи

Обiйшов.

Нiде ж бо я капусти

Не знайшов.

? Перекажи вiрш, iмiтуючи зайчика.

Ходив кiт по току

Ходив кiт по току

В червоному ковпаку,

В червоному ковпаку.

А мишi смiються,

Аж в боки беруться.

? Чи може те, що описано у вiршi, вiдбуватися насправдi?

Зайчику, зайчику

– Зайчику, зайчику,

Де ти бував?

– У млинi, у млинi.

– Що ти чував?

– Там були кравчики,

Перебили пальчики,

Ледве я втiк,

Через бабин тiк,

Та через колоду,

Та хвостиком у воду –

Шубовсть.

? Читай першi чотири рядки у розмовному темпi, а потiм – пришвидшуй темп читання.

? Назви слово, яке вiдтворюе дiю i звук слова шубовсть.

Скажу вам, дiти, казку

Скажу вам, дiти, казку:

Принiс зайчик дров в’язку,

Поколов iх дрiбненько,

Зварив кашу хутенько.

Кашка була солоденька,

Моя казка коротенька.

? Як ти гадаеш, чи багато це – в’язка дров?

Сидить Василь на припiчку

Сидить Василь на припiчку,

Держить кота за ниточку.

Котик зубки розтулив

Та Василька й укусив.

А дзусь, а дзусь, кошеня,

Не займай ти Василя!

Упав, упав

Упав, упав

Зайчик з липки,

Одбив, одбив

Собi лапки.

Сiв за лозою,

Плаче сльозою,

Сiв за хворостом,

Кивае, моргае

Своiм куцим хвостом.

? Закресли в поданих словах по двi букви так, щоб вийшло нове слово: сльозою, хворостом.

Прилетiли журавлi

Прилетiли журавлi,

То великi, то малi,

Сiли вони на люлi

Та й спiвають:

Трi-лi-лi!

Пiшов дiд по гриби

Пiшов дiд по гриби,

Баба по опеньки.

Дiд своi поварив,

Бабинi сиренькi.

? Якi види грибiв ти знаеш?

Був собi журавель та журавочка

Був собi журавель та журавочка,

Наносили сiнця повнi ясельця.

Наша пiсня гарна й нова,

Починаймо ii знова.

Був собi журавель…

Сорока-ворона

Сорока-ворона

На припiчку сидiла,

Дiткам кашку варила.

– Цьому дам, цьому дам,

Цьому дам i цьому дам,

А цьому не дам,

Бо цей буцман

Дров не носив,

Дiжi не мiсив,

Хати не топив,

Дiток гулять не водив –

Справжнiй лежень.

? Скiльки дiток у сороки-ворони?

Пальчику

Пальчику, пальчику,

Де ти бував?

Пальчику, пальчику,

Що ти чував?

– З меньшеньким братом

Я кашу варив,

Із безiменним

Я кашу поiв,

Із середульшим

У лiсi гуляв,

А iз найбiльшим

Пiсню спiвав.

? Намалюй на аркушi свою долоню, домалюй «личко» кожному пальчику. Назви пальцi.

Купив циган порося

Купив циган порося,

А циганка вовка.

Оце пiсня ловка, ловка,

Ловка, та не вся:

Купив циган порося…

Колисковi

Ходить сонко по вулицi

Ходить сонко по вулицi,

Носить спання в рукавицi,

Носить спання в рукавицi.

Чужих дiтей пробуджае,

А Ганнусю присипляе,

А Ганнусю присипляе.

Вступи ж, сонко, вступи до нас!

Буде тобi добре в нас,

Буде тобi добре в нас!

У нас хата тепленькая,

I Ганнуся маленькая,

I Ганнуся маленькая.

Люляй же нам, Ганю, люляй,

Докупочки очки стуляй,

Докупочки очки стуляй.

? Розкажи, яким ти уявляеш сонька?

? Як ти гадаеш, чи iснуе вiн насправдi?

Е-е, дитино

Е-е, дитино,

Поiдемо по сiно,

А я буду сiно класти,

А ти будеш бичка пасти.

Е-е-е! Е-е-е!

Ой ходила журавочка

Ой ходила журавочка

Та й по комишу,

А я свою дитиноньку

Та й заколишу.

Ой ну, люлi-люлi!

? Де ходила журавочка?

? Чи доводилося тобi бачити журавля? Що ти знаеш про цього птаха?

Колискова

Спи, дитино, бо покину,

Сама пiду по калину.

Наламаю калиноньки

Та й покладу в голiвоньки.

А калина буде цвiсти,

А дитина буде рости.

? Чи доводилося тобi бачити, як цвiте калина? А якi в неi ягоди?

? Якою рослиною е калина: деревом, кущем чи травою?

Налетiли гулi

Налетiли гулi,

Сiли на колисцi

В червонiм намистi.

Стали думать i гадать,

Чим дитинку дарувать:

Чи соньками, чи дрiмками,

Чи красними ягiдками!

? Сороки скрекочуть, горобцi цвiрiнчать. А голуби?

Люлi, люлi, люленьки

Люлi, люлi, люленьки,

Купим сину валянки,

Валянки на нiженьках –

Тупцi по дорiженьках.

Буде наш синок ходити,

Новi валянки носити.

Лiчилки

Коза

Раз, два, три, чотири –

Козi дзвоника вчепили,

Коза бiгае, кричить,

Просить дзвоник вiдчепить.

Роман-капiтан

– Роман-капiтан,

Чим ти конi попутав?

– Срiблом-злотом

Пiд
Страница 3 из 20

копитом-ворожбитом.

Дiнь! Брязь!

Вийшов князь.

Бiгла лялька по току

Бiгла лялька по току

У червонiм ковпаку,

Їла цукор i медок,

Вийшов зайчих-корольок.

Бiгли конi пiд мостами

Бiгли конi пiд мостами

З золотими копитами.

Дзень, брязь –

Вийшов з мосту старий князь.

Зайчик

Раз, два, три, чотири, п’ять!

Вийшов зайчик погулять.

Як нам бути, що робити?

Треба зайчика зловити.

Будем знову рахувати:

Раз, два, три, чотири, п’ять,

Зараз я iду шукать!

Раз, два, три, чотири, п’ять

Раз, два, три, чотири, п’ять,

Стали в колi ми кружлять.

Покружляли, розiйшлися,

Нi на кого не дивися.

Раз, два, три, чотири –

Вийшли звiрi,

П’ять, шiсть – пада лист,

Сiм, вiсiм – птахи в лiсi,

Дев’ять, десять – полуницi:

Хто знайде – тому й жмуриться.

У зеленому садку

У зеленому садку

Сидить котик в холодку.

Лапкою чеше вус,

Язичком лиже пуз,

Хвостиком круть-верть.

Сiрiй мишцi смерть!

Пiвень

Стоiть пiвень на току

У червонiм чобiтку.

Будем пiвника просити:

– Ходи жито молотити!

Попiл, попiл, попiльниця

– Попiл, попiл, попiльниця,

А де ж твоя зозулиця?

– Попiд небом лiтае,

Сивим оком кивае.

– Хоч кивай, не кивай –

З цього мiсця утiкай!

На городi бараболя

На городi бараболя,

Кабаки,

Буряки,

Редька, морква, огiрки,

Пастернак,

Повний мак.

А ми кошика вiзьмем

Та повненький наберем.

Хто пiде,

Той вiзьме.

Йшла Маринка на стежинку

Йшла Маринка на стежинку,

Загубила там корзинку.

А в корзинцi паляниця,

Хто ii з’iв – тому жмуриться.

Сорока-ворона

Сорока-ворона

На дубi сидiла,

Боярiв лiчила:

Калина-малина,

Суниця-чорниця,

В’яз.

Хто буде жмуриться,

Той буде князь.

* * *

Раз, два, три!

Раз, два, три!

Дули, дмухали вiтри.

Дули, дмухали щосили

І горiхiв натрусили.

Натрусили так багато,

Поспiшаймо iх зiбрати!

Раз, два, три!

Ловиш ти!

Бiля рiчки, на лузi

Бiля рiчки, на лузi,

Першоцвiт розцвiта.

А хто останнiй, друзi, –

Той з кола вилiта!

Сидить жабка пiд корчем

Сидить жабка пiд корчем,

Починае рити.

Хто до неi доторкнеться,

Той буде жмурити.

Котилася торба

Котилася торба

З великого горба,

У торбi: хлiб-паляниця,

Ведмiдь i лисиця.

Ведмiдь гарчить,

Лисиця пищить,

Торба трiщить.

Трiсь, трiсь, трiсь,

Тiкай у лiс.

* * *

Котилася торба

З великого горба.

Що в теi торбi?

Хлiб, паляниця,

Кому доведеться,

Той поженеться.

* * *

Котилася торба

З високого горба.

А в тiй торбi

Хлiб-паляниця,

З ким захочеш,

З тим подiлися.

* * *

Котилася торба

з високого горба

У тiй торбi – паляницi,

хто знайшов, той жмуриться…

* * *

Тут циганка ворожила,

Кусок сала положила,

Тут воно е,

Щастя мое.

* * *

Раз, два, три, чотири.

Кицю грамоти навчили:

Не читати, не писати,

А за мишками ганяти.

* * *

Сiв метелик на травичку,

Пригадав собi дурничку.

Раз, два, три,

Ти, метелику, лети!

* * *

Ішов кiт

Через сто ворiт,

До кiнця дiйшов,

Котеня знайшов –

Няв!

* * *

Сiла качка на гнiздечко,

Золотi несе яечка.

Скiльки iх там, вiдгадай?

Раз, два, три – i утiкай!

* * *

Зайчик-зайчик-побiгайчик

Винiс хлiба нам окрайчик,

Винiс свiжоi води.

Ой, виходь жмуритись ти.

* * *

За горою кам’яною,

За стiною кiстяною,

Там щука-риба грала,

Золоту пiр’iну мала,

Сама собi дивувала,

Що хороше вигравала.

* * *

Йшла зозуля бiля саду,

Наступили на розсаду.

І сказала: «Ку-ку-мак,

Вибирай один кулак».

? Вивчи напам’ять двi лiчилки, якi тобi найбiльше сподобалися.

Скоромовки

Скоромовка – це вислiв, який навмисне складено з важких для вимови слiв. Потренуйся разом iз друзями чiтко, виразно та швидко вимовляти скоромовки.

• Летiв горобець через безверхий хлiвець, вхопив гороху без червотоку.

• У нашого дiда капелюх не по-капелюхiвськи.

• Ходить посмiтюха по смiттю з маленькими посмiтюшенятами.

• На рiчцi Лука спiймав рака в рукав.

• На припiчку в черепочку три карасики трiп-трiп-трiп!

• Через грядку грiб тхiр ямку.

• Ходить перепел мiж полукiпками зi своiми перепеленятами.

• Летiв крук через сук, через безверхе дерево.

• Летiла лелека, заклекотiла до лелеченят.

• Полукiпок за полукiпком кiп по полю накопичено.

• У нас надворi погода розмокропогодилася.

• Бобер на березi з бобренятами бублики пiк.

• Босий хлопець сiно косить – роса росить ноги босi.

• Бабин бiб розцвiв у дощ – буде бабi бiб у борщ.

• Ворона проворонила вороненя.

• Кричав Архип, Архип охрип. Не треба Архипу кричати до хрипу.

• Бачить лиска, звiдки блиска: хвостом мае – хмари не розмае.

• Пиляв Пилип полiна iз лип, притупив пилку Пилип.

• Пильно поле пильнувати – перепелiв полювати.

• Мишко просить мишку: «Мишко, не топчи мiшки у Мишка».

* * *

Сiв шпак на шпакiвню,

Заспiвав шпак пiвню:

– Ти не вмiеш так, як я,

Так, як ти, не вмiю я!

* * *

На дворi трава,

На травi дрова,

Не рубай дрова

На травi двора.

* * *

Женчик, женчик невеличкий,

На женчику черевички,

І шапочка чорненька,

І латочка червоненька.

* * *

Вiз Устим овес на млин.

Зачепив вусами тин:

Млин гуркоче –

Мiрошник регоче.

* * *

В сiни Мусiй сiно носив.

Мусiю, Мусiю, муку сiю,

Печу паляницi, кладу на полицi.

* * *

Ой був собi коточок,

Украв собi клубочок –

Та й сховався в куточок.

* * *

Ішла баба дубнячком,

Зачепилась гапличком:

Сюди смик, туди смик –

Одчепися, мiй гаплик.

* * *

Ішло дванадцять панiв

Через дванадцять ланiв.

Один каже: Добре просо!

Другий каже: Добре просо!

Третiй каже: Добре просо!

(І так далi.)

* * *

У стозi – пшениця.

Пiд стогом – криниця.

Там щука-риба грала.

Золоте перо мала.

Сама собi дивувала,

Що хороше вигравала.

* * *

Прийшов Прокiп, налляв окрiп.

Іде Гаврило – щось не зварилось.

Прийшов Денис – налляв сiм мис.

Прийшов Тарас – з’iв все нараз.

* * *

Прилетiли горобцi,

Говорили про крупцi.

Не про крупцi,

Не про крупицю,

А про круп’ячко.

* * *

– Ведмедику-ледащо,

Влiз на пасiку нащо?

– Буду джмеликом дзижчати,

Буду мед куштувати.

* * *

Чапля цiпом молотила,

Воду цеберком в сiни носила,

Кулiш жабенятам

На вечерю варила.

* * *

Семен сказав своiм синам:

– Сини-соколи, складiть сiно.

Сини склали скирту сiна.

Семен сказав синам: «Спасибi».

Загадки

Читаючи загадки, звертай увагу на слова, якi допомагають тобi iх вiдгадати. А потiм спробуй сам скласти власнi загадки за опорними словами.

Загадки про школу

Хутко стрибне на папiр,

І, хоч вiр, а хоч не вiр,

Враз напише нове слово.

Ось i речення готове.

Вправно пише у руцi,

Бачать всi старання цi.

    (Ручка)

В сумцi зошит i буквар.

Хто до школи йде?..

    (Школяр)

Бiля школи на перервi

Дiтлахiв гурти веселi.

Однi бiгають, стрибають,

Іншi щось розповiдають,

Дехто весело смiеться,

Бо у них все удаеться.

Раптом продзвенiв дзвiнок.

Всi побiгли на…

    (Урок)

Ось до класу всiх скликае

Голосистий цей дзвiнок,

І ми радо поспiшаем

Не в садок, а на…

    (Урок)

Вiн нам, як мама, дорогий,

Вiн хоче нас навчити.

Любити край чудовий свiй

Це мудрий наш…

(Учитель)

Я iду у перший клас,

Я у школi перший раз,

На «дванадцять» буду вчиться,

Бо старанна…

    (Учениця)

Що ж це за великий будинок буде,

Що, як вулик
Страница 4 из 20

бджолиний, гуде.

Збагачуються в нiм дiти знаннями,

Ласкавий будинок цей з нами.

    (Школа)

Смiються радо до сонця

Чистенькi прозорi вiконця.

Радiсть i смiх дiточок довкола.

Це – наша люба…

    (Школа)

Їдуть братцi

Верхи на конячцi,

Не кусае кiнь вудило,

П’е не воду, а чорнило,

За ним тягнеться слiдок,

За рядком встае рядок.

    (Ручка)

Чорний Іван,

Дерев’яний каптан,

Де носом проведе,

Там помiтку кладе.

    (Олiвець)

Коли хочеш ти читати,

То мене повинен знати.

А коли мене не знаеш,

То нiчого не вгадаеш.

    (Буква)

Подружуся з кожним з вас,

Як пiдете в перший клас.

Бо хоч завжди я мовчу,

Та читати вас навчу!

    (Буквар)

Цю найпершу в школi книжку

Знае будь-який школяр.

До усiх книжок дорiжку

Прокладае наш…

    (Буквар)

Букви в книжцi цiй вивчай

Та докупи iх складай.

Як iх гарно поскладаеш –

Що завгодно прочитаеш!

    (Буквар)

Я негарно написала,

А вона усе злизала.

Олiвцiв моiх сусiдка,

Ця вертлява буквоiдка.

    (Гумка)

• У бiлому полi чорнi ниви. Хто розумiе, той у полi сiе. (Зошит)

• Для письма, сказати прошу, що потрiбно взяти? (Зошит)

Водить дружбу з олiвцями,

Зошитами, папiрцями.

На малюнку щось не те?

Вмить вона його зiтре!

    (Гумка)

Носики в нас кольоровi:

Бiлi, чорнi та бузковi,

Жовтi й синi на кiнцi.

Це, звичайно…

    (Олiвцi)

Кожен учень мене мае,

В мене олiвцi складае.

Мабуть, ти мене впiзнав?

Ну звичайно! Я…

    (Пенал)

Всiм про все вона розкаже

І малюночки покаже.

Усiх розуму навчить,

Хоч сама завжди мовчить.

    (Книга)

– Що ти, донечко, шепочеш?

І чому це ти не спиш?

– Я, матусю, спати хочу,

Але треба вивчить…

    (Вiрш)

Є чарiвник у школi в нас,

Ану впiзнайте, хто вiн!

Озветься – тиша йде у клас,

Озветься ще раз – гомiн.

Щоб не спiзнитись на урок

Нам голос подае…

    (Дзвiнок)

Книжечки маленькi,

Аркушi бiленькi.

В них вчимося ми писати,

Додавати й вiднiмати.

    (Зошит)

Паперовий кораблик щодня

Вiдпливае в краiну Знання.

А надвечiр оцей корабель

Повертаеться в рiдний…

    (Портфель)

Цю з пiдручниками скриню

Я щодня ношу на спинi.

Як до школи прибiгаю,

То тодi ii знiмаю.

    (Ранець)

Букви всi вiд А до Я –

Як одна мiцна сiм’я.

Варто всiх у цiй родинi

Знати грамотнiй дитинi.

    (Абетка)

• Разом стiл я i стiлець. Хто вгадае – молодець. (Учнiвська парта)

На базарi iх не купиш,

На дорозi не знайдеш,

І не зважиш на терезах,

І цiни не пiдбереш.

    (Знання)

Хто скликае на урок?

То гучний шкiльний…

    (Дзвiнок)

На уроках, в книжцi, в школi

Почерпнеш ти iх доволi.

І назавжди у життi

Стануть друзями тобi.

    (Знання)

Загадки про квiти

• Стоять в полi сестрички: жовтi очка, бiлi повiчки. (Ромашки)

• Стоiть тичка, на тичцi – капличка, а всерединi повно людей. (Мак)

Золотисте ситечко

Покотилось в лiтечко.

Загляда в вiконечко,

Наче справжне сонечко.

    (Соняшник)

Не оса, а жало мае,

Не вогонь, а обпiкае,

Коли йдете в лiс гуляти,

Обминiть ii, малята.

    (Кропива)

Сонечко в травi зiйшло,

Усмiхнулось, розцвiло,

Потiм стало бiле-бiле

І за вiтром полетiло.

    (Кульбаба)

Я найперша зацвiтаю

Синiм цвiтом серед гаю,

Вiдгадайте, що за квiтка,

Бо мене не стане влiтку.

    (Пролiсок)

Червона кожушинка,

Всерединi вiтамiнка.

Хто хоче зiрвати,

Той поколеться.

    (Шипшина)

У бiлiй сукнi панi,

Убравшися, стояла.

І сукнi враз не стало –

Згубилася, пропала.

Лиш гудзики тримались

На ниточках все лiто,

Щоб, наче тi вуглинки,

На сонцi почорнiти.

    (Черемха)

У вiнку зеленолистiм,

У червоному намистi

Видивляеться у воду

На свою хорошу вроду.

    (Калина)

Із зеленоi сорочки,

Що зiткав весною гай,

Бiлi дивляться дзвiночки.

Як зовуть iх? Вiдгадай!

    (Конвалii)

Загадки про овочi

• Що то за голова, що лиш зуби й борода? (Часник)

• Без рук, без нiг, а в’еться, як батiг. (Квасоля)

Довгий, зелений.

Добрий i солоний,

Добрий i сирий.

Хто вiн такий?

    (Огiрок)

На городi в нас грядки,

На грядках – ряснi листки:

Там зростають малюки,

Зелененькi ….

    (Огiрки)

В полi хороше менi

Зеленiти навеснi.

Чим же я не молодець?

Маю диво-корiнець,

Все про нього дбаю,

Цукор вiдкладаю.

    (Буряк)

Некрасива, шишкувата,

Як прийде на стiл вона,

Скажуть весело хлоп’ята:

– Ну й розсипчаста, смачна!

    (Картопля)

Хто хустиночку свою

Влiтку надягае?

І по двадцять хусточок

На голiвцi мае?

    (Капуста)

Кажуть, щоб хвороб не знати,

Треба всiм мене вживати.

Може, ви мене й з’iсте,

Тiльки сльози проллете.

    (Цибуля)

На городi вирiс дужий,

Круглий, жовтий i байдужий

До червоних помiдорiв,

До капусти i квасолi.

Хто цей гордий карапуз?

Здогадалися?..

    (Гарбуз)

Загадки про фрукти та ягоди

Народжуеться з квiтки,

Його всi люблять дiтки,

Залiза в нiм багато,

Рум’яне i хрустке.

Ану, скажiть, малята,

То що ж воно таке?

    (Яблуко)

Лампочка вгорi висiла,

Стала смачна, пожовтiла.

Дiти лампочку зiрвали,

З апетитом скуштували.

    (Груша)

Зеленi сережки

На гiллi висiли,

На сонцi нагрiлись

І почервонiли!

    (Вишня, черешня)

Чи то жовта, чи то синя

Соковита господиня.

Чи то сонце, чи то злива –

Пригостить нас влiтку…

    (Слива)

Мовби на однiй нозi,

Вiн зростае на лозi.

Подивись скорiш в вiконце –

Грона сповненi всi сонця!

Кожен скуштувати рад

Соковитий…

    (Виноград)

І червона, й соковита,

Та гiрка вона все лiто.

Припече мороз – вона

Стала добра й смачна.

    (Калина)

Кавунчики дрiбненькi,

Смугастi та кисленькi,

У колючки вбралися

І кущиком назвалися.

    (Агрус)

Я жовтенька, я маленька,

Мов медочок, солоденька.

На баштанi достигаю,

Тепле сонечко вiтаю.

    (Диня)

Загадки про тварин, птахiв, комах i риб

Прийшла кума iз довгим вiником

На бесiду iз нашим пiвником,

Схопила пiвня на обiд

Та й замела мiтлою слiд.

    (Лисиця)

Я руда, низького росту,

Хитра я i довгохвоста.

На курей я вельми ласа –

В них таке смачненьке м’ясо…

Вовку-брату я сестриця,

А зовуть мене…

    (Лисиця)

Вдень я сплю, а прийде нiч –

Отодi вже iнша рiч!

Я виходжу полювати –

Стережись, мишва хвостата!

Не злiчу вже, скiльки штук

За життя я з’iв гадюк.

Я колючий, мов будяк,

А зовуть мене…

    (Їжак)

Гостроносий i малий,

Сiрий, тихий i незлий.

Вдень ховаеться. Вночi

Йде шукать собi харчi.

Весь iз тонких голочок.

Як вiн зветься?..

    (Їжачок)

В лiсi е кравець чудовий,

Шие звiрам вiн обнови.

Для ведмедя – кожушки,

Для лисички – чобiтки,

Для куничок – рукавички,

А для бiлочки – спiднички,

Зайцю – валянки на лапки

А для вовка – теплу шапку,

Ще й собi пошив пiджак…

Хто кравець такий?

    (Їжак)

Я веселенький звiрок,

Плиг з ялинки на дубок.

    (Бiлка)

Руда шубка, пишний хвiст.

Ось дари iй лiс принiс:

Осипають сосни шишки,

Час уже збирать горiшки.

Клопiтлива i метка,

А в дупло несе грибка.

    (Бiлка)

Буркотливий, вайлуватий,

Ходить лiсом дiд кошлатий:

Одягнувся в кожушину,

Мед шукае i ожину.

Лiтом любить полювати,

А зимою – в лiгвi спати.

Як зачуе вiн весну –

Прокидаеться вiд сну.

    (Ведмiдь)

Влiтку медом ласував,

Досхочу малини мав,

А як впав глибокий снiг,

Позiхнув i спати
Страница 5 из 20

лiг.

Бачив чи не бачив сни,

А проспав аж до весни.

    (Ведмiдь)

Звiрята рогатi,

Та ще й бородатi,

Ходять пастись в лози.

Хто? Вгадайте!

(Кози)

• Сiрий, iкластий, хоче вiвцю вкрасти. (Вовк)

Ходить хмуро мiж дубами,

Хижо клацае зубами,

Весь, як е, –

Жорстока лють,

Очi в нього так i ллють.

Зачаiвся ось, примовк.

Грiзний звiр цей, звiсно…

    (Вовк)

• І вдень, i вночi в кожусi на печi. (Кiт)

• Маленьке, сiреньке, а хвостик – як шило. (Миша)

• По горах, по долинах ходить шуба i свитина. (Вiвця)

• Довговухий пострибайчик. Вiдгадайте, хто це?.. (Зайчик)

Вiн такий смугастий,

Вiн такий iкластий,

Найстрашнiший у тайзi,

Перед ним тремтять усi,

Як роззявить пащу: игрр!

Називають звiра…

    (Тигр)

Я страшенний боягуз,

Всiх на свiтi я боюсь.

В полi, в лiсi навкруги –

Скрiзь у мене вороги.

    (Заець)

Я маленький, я вухатий,

Сiрий, бiлий, волохатий.

Я стрибаю, я тiкаю,

Дуже куций хвостик маю.

    (Заець)

Вiн iкластий i сердитий,

Дуже любить землю рити.

Жолудi весь час шукае

Й малюкiв смугастих мае.

    (Кабан)

Дуже товстi ноги маю,

Тихо iх переставляю.

Височезний я на зрiст,

Бiля рота маю хвiст!

    (Слон)

Очi гарнi. Пишнi вii.

Мае дуже довгу шию.

Добре це, бо зручно iсти

Із дерев зелене листя.

    (Жираф)

• Ходить диво по рiвнинi, двi гори несе на спинi. (Верблюд)

Крiзь пустелю навпростець

Йдуть-бредуть неквапом

Схожi, нiби близнюки,

Двi гори на лапах.

    (Верблюд)

Хто це землю вигортае,

Мов купини навертае?

То пiдземний хiд

Рие, рие…

    (Крiт)

Довгi вуса мае, а не кiт.

Бивнi е, та на слона не схожий.

Є плавцi у нього, та не кит.

Хто це, дiти? Здогадались?..

    (Морж)

• Куди повзе – за собою хату везе. (Черепаха)

Швець – не швець,

Кравець – не кравець,

Тримае в ротi щетину,

А в руках – ножицi.

    (Рак)

Що то воно: у водi водиться,

З хвостом родиться,

А як виростае,

Хвiст вiдпадае?

    (Жаба)

• Пiр’я е, та не лiтае, нiг не мае, а не здоженеш. (Риба)

• Пiр’ям махае, хвостом управляе, а на повiтрi помирае. (Риба)

• Ходить панi в срiбному жупанi. (Риба)

• Довгi ноги, довгий нiс, по болотi ходить скрiзь. (Журавель)

• Бiла латка, чорна латка по дереву скаче. (Сорока)

Довгi ноги – довгий нiс.

Прилетiв – обiд принiс.

Смачних жабеняток

Для своiх маляток.

    (Лелека)

• Ось хатина, в нiй – спiвак. Як цю пташку звати?.. (Шпак)

Швидко скрiзь цей птах лiтае,

Безлiч мошок поiдае,

За вiкном гнiздо будуе,

Тiльки в нас вiн не зимуе.

    (Ластiвка)

За вiкном летить снiжок,

Пiднялася вiхола.

Але бачу я пташок,

Що сидять пiд стрiхою!

Чив-чив-чив, чив-чив-чив!

Хто спiвати iх навчив?

Сiрi пташенята цi

Звуться, дiти, …

    (Горобцi)

Крiзь зимовi заметiлi

Пташенята прилетiли.

В них червонi гарнi груди –

Нiби яблука усюди

Хтось розвiсив у дворi.

Звуться пташки …

    (Снiгурi)

У кого бiле черевце

І чорна-чорна спина?

Всi дiти знають вiдповiдь:

Звичайно, у …

    (Пiнгвiна)

Хто гнiзда свого не мае,

Яйця iншим пiдкладае,

А у лiсi в холодку

Все куе, мудруля,

Хто вона?

    (Зозуля)

Величезний на зрiст,

Пишним вiялом хвiст.

До колiн борода.

Що за горда хода!

По усьому двору

Розганя дiтвору.

Порозгонив i зник.

Був це, дiти…

    (Індик)

Маленький, сiренький

По гаях лiтае,

Уночi спiвае.

Як сонце заходить,

Вiн чарiвний спiв заводить.

    (Соловей)

З дерева лунае звук:

Хто там стукае: тук-тук?

    (Дятел)

Уночi гуляе,

А вдень спочивае,

Мае круглi очi,

Бачить серед ночi.

    (Сова)

Не князiвськоi породи,

А ходить в коронi,

Не iздець, а зi шпорами,

Не сторож, а рано будить.

    (Пiвень)

Хоч годинника не мае,

Вранцi вiн нас пiднiмае.

Кожен прокидаеться –

З сонечком вiтаеться.

    (Пiвень)

Наче сонячнi клубочки

Хтось розсипав бiля квочки.

Хто це там пищить, малята?

Здогадалися?..

    (Курчата)

До квiточки лечу,

Лечу – дзижчу.

– Дум-дзум-жу-жу –

Як звуть – не скажу.

    (Бджола)

Ану, хто з дiтей вгадае,

Що за звiр нiг вiсiм мае?

Снуе з ниток тонкi сiтi,

Щоб мушки в них ловити?

    (Павук)

Край дороги, по обнiжку,

Йде тваринка – тонконiжка,

Одна нiжка, п’ята нiжка…

Там iде…

    (Сороконiжка)

Наче птиця, крила мае,

Все лiтае i спiвае:

– Я медок вам ношу,

Не чiпай же, бо вкушу.

Так лякае нас мала,

А зовуть ii…

    (Бджола)

Вертолiт такий маленький

Сiв на квiтку золотеньку.

Усмiхнулася кульбабка:

– Завiтала в гостi…

    (Бабка)

Навеснi барвиста квiтка

На галявинi розквiтла.

Лиш поглянути хотiли –

Враз знялась i полетiла.

    (Метелик)

Хоч не олень – роги мае,

І не птиця, а лiтае.

Чорний-чорний, а не крук,

Це малий, моторний…

    (Жук)

По травичцi вiн стрибае,

І сюркоче, i спiвае,

Заливаеться, як дзвоник,

Називають його…

    (Коник)

Прилетiла цокотуха,

Щось торочить понад вухом.

Всiм набридла байка ця

Без початку i кiнця.

    (Муха)

Летить – пищить,

Сяде – мовчить.

Хто його вб’е,

Свою кров пролле.

    (Комар)

Прилетiв комарик

І принiс лiхтарик,

Щоб стежину вiдшукати

Та у лiсi не блукати.

    (Свiтлячок)

Ця комашка-розумашка

І працюе дуже важко.

В земляну свою хатинку

Тягне довгу соломинку.

    (Мурашка)

Загадки про людину

• Зверху гай, пiд гаем моргай, пiд моргаем слiпко, пiд слiпком видко, пiд видком нюхко, пiд нюхком цапко. (Голова людини: волосся, брови, повiки, очi, нiс, рот)

• Ношу iх багато рокiв, а лiку iм не знаю. (Волосся)

• У вовнi, а не вiвця, лiто й зиму труситься. (Борода)

• Двое лисенят завжди поруч сидять. (Вуха)

• Завжди в ротi, а не проковтнеш. (Язик)

• Крутиться-вертиться, а в ополонку не впаде. (Язик)

• Якби його не було, то не змiг би нiчого сказати. (Язик)

• Лежить колода посеред болота, не гние i не iржавiе. (Язик)

• Завжди в ротi, а не проковтнеш. (Язик)

• За гаем-моргаем лихий собака лае. (Язик)

• Повен хлiвець бiлих овець, а за ними баранець. (Язик i зуби)

• Два ряди сорочок, а мiж ними фартушок. (Зуби, язик)

• Стоiть погрiбець, а в ньому два ряди яець. (Зуби)

• Кiстьми хлiб б’е та в купу кладе. (Зуби)

• Коло прорубнi сидять бiлi голубнi. (Зуби)

• Тридцять два бiлих брати сидять у темнiй в’язницi. Коли ця в’язниця вiдчиняеться, то брати не виходять. (Зуби)

• У хлiвцi два ряди баранцiв, i всi бiленькi. (Зуби)

• На одному каменi двi змii лежать. (Лоб, брови)

• Сопе, хропе, часом чхае, сюди-туди зазирае; на морозi замерзае, бо одежини не мае. (Нiс)

• Мiж двох свiтил я посерединi один. (Нiс)

• Було собi два брати й обидва Кiндрати, через дорiжку живуть, а один одного не бачать. (Очi)

• Кругле, маленьке, а до неба дiстане. (Око)

• А що в свiтi найзiркiше? (Око)

• Вiконницi то зачиняються, то вiдчиняються. (Очi)

• Брат з братом через дорогу живуть, а один одного не бачать. (Очi)

• Круглi озерця нiколи не замерзають. (Очi)

• У двох матерiв по п’ятеро синiв, у кожного свое iм’я. (Пальцi)

• Що то за штука день i нiч стука? (Серце)

• Солоне, а не сiль, бiжить, а не рiчка, блищить, а не золото. Коли б угадати та менш його знати! (Сльози)

• Прийшла бiда – тече вода. (Сльози)

• Без рук, без нiг, а всiх вкладае в постiль. (Сон)

Загадки про рiзне

• Своiх очей не маю, а iншим бачити допомагаю. (Окуляри)

• Стоiть корито, повне води налите. (Ставок)

• Хоч не лiтак, а крилатий, без крил не може працювати.
Страница 6 из 20

(Вiтряк)

• Через воду вiн проводить, а сам з мiсця вiк не сходить. (Мiст)

По полю ходить,

Жне, косить,

Зерно молотить,

Хлiба не просить.

    (Комбайн)

Знизу клин,

Зверху млин.

Тече вода,

А iй не бiда.

(Парасолька)

Ледь помiтний вiн, маленький,

То квадратний, то кругленький,

Як його ти вiдiрвеш,

То штани не застiбнеш.

    (Гудзик)

На однiй нозi танцюю,

Зовсiм я не байдикую.

Ти мене лиш накрути –

Та в таночок знов пусти.

    (Дзига)

Що за хатка – дивина?

З скла прозорого вона.

Табунцями, як у рiчцi,

Рибки плещуться в водичцi.

    (Акварiум)

На дубочку я вродився,

На дубочку й оселився.

Восени я упаду

Та дубочком проросту.

    (Жолудь)

? Склади власнi загадки про будь-якi предмети.

Прислiв’я, приказки

Про мову, слово

• Рiдна мова – не полова: ii за вiтром не розвiеш.

• Хто своеi мови цураеться, хай сам себе встидаеться.

• Без мови не пiдiйдеш i до корови.

• Говорити – то срiбло, а мовчати – то золото.

• Мовчанка гнiв гасить.

• Хто мовчить, той двох навчить.

• Хто багато питае, той багато знае.

• Бджола жалить жалом, а чоловiк – словом.

• Будь господарем своему слову.

• Гостре словечко коле сердечко.

• За словом у кишеню не полiзе.

• Кого слова не беруть, з того шкуру деруть.

• Краще не обiцяти, як слова не здержати.

• Ласкавi слова – весняний дощ.

• На його словi можна мур мурувати.

• Не кидай слова на вiтер.

• Слова ласкавi, та думки лукавi.

• Слово дорожче вiд золота.

• Слово до слова – зложиться мова.

• Слово може врятувати людину, а може i вбити.

• Слово старше, нiж грошi.

• Що сiльце, то слiвце.

• Слово – не горобець, вилетить – не пiймаеш.

• Слово – не полова, язик – не помело.

• Слово до слова – зложиться мова.

• Не кидай словами, як пес хвостом.

• Умiй сказати, умiй i змовчати.

• Давши слово – держись, не давши – крiпись.

• Шабля ранить голову, а слово – душу.

• Обмова – полова: вiтер ii рознесе, але й очi засипле.

• На чужий роток не накинеш платок.

• І вiд солодких слiв бувае гiрко.

• Не говори, що знаеш, але знай, що говориш.

• Рана загоiться, а зле слово – нiколи.

• Удар забуваеться, а слово пам’ятаеться.

• Вiд теплого слова й лiд розмерзае.

• Гостре словечко коле сердечко.

• Слово – не стрiла, а глибше ранить.

• Вода все сполоще, а злого слова – нi.

• Довгим язиком тiльки полумиски лизать.

• Дурний язик головi не приятель.

• Вола в’яжуть мотуззям, а людину словом.

• Бiльше дiла – менше слiв.

? Як ти розумiеш приказку «Не кидай слова на вiтер»?

? Поясни приказку: «Удар забуваеться, а слово пам’ятаеться».

Про життя

• Чоловiк без пригоди не проживе.

• Хто опарився на молоцi, той i на воду дме.

• Не роби комусь, що собi не миле.

• Зле – не гнися, добре – не пнися.

• Вiк прожити – не поле перейти.

• Сiм раз одмiр, а раз одрiж.

• Одрiзаного не приставиш.

• Не розхитуй човна, бо вивернешся.

• Не спитавши броду, не лiзь у воду.

• Не кажи гоп, доки не перескочиш.

• Як постелишся, так i виспишся.

• Не все те переймай, що на водi пливе.

• Не руш нiчого i не бiйся нiкого.

• Не вдержавшись за гриву, за хвiст не вдержишся.

• Живи не як хочеться, а як можеться.

• Наперед не виривайся, а ззаду не лишайся.

• Тим рогом чешися, котрим дiстанеш.

• Хто питае, той не блудить.

• Краще погано iхати, нiж хороше йти.

• Не в тiм сила, що кобила сива, а як вона везе.

• Гладь коня вiвсом, а не батогом.

• Силуваним конем не наiздишся.

• Хто бува на конi, бува й пiд конем.

• Краще з доброго коня впасти, нiж на поганому iхати.

• Горе тому, що на печi: сюди пече, туди гаряче; добре тому, що в дорозi: лежить собi на возi.

• Краще погана дорога, нiж поганий супутник.

• Пiч тучить, а дорога учить.

• Не тодi коня сiдлати, як треба сiдати.

• Не тодi спати, як товариш шапки шукае.

• Дорога спiшна, коли розмова потiшна.

• Часто в дорозi, був пiд возом i на возi.

• Далеко, та легко; а близько, та слизько.

• Як поiдеш в об’iзд, то будеш i на обiд, а як навпростець, то увечерi.

• Навпростець тiльки ворони лiтають.

• Хто навпростець ходить – дома не ночуе.

• Як маеш у торбi, сядеш i на горбi.

• Ідеш на день – бери хлiба на три днi.

• Хлiб у дорозi не затяжить.

• Запас бiди не чинить i iсти не просить.

• Далi положиш – ближче знайдеш.

• Бачили очi, що купували, iжте, хоч повилазьте.

• Не купуй кота в мiшку!

• Водою воду не загатиш.

• У сiнi вогню не сховаеш.

• Диму без вогню не бувае.

• Вогонь добрий слуга, але поганий хазяiн.

• З вогнем не жартуй!

• Не пiдливай оливи до вогню!

• На те щука в морi, щоб карась не дрiмав.

• Якби кицька не скакала, то би нiжку не зламала.

• Кiнь на чотирьох, та й той спотикаеться.

• Усякому овочу свiй час.

• Не дiли шкуру невбитого ведмедя.

• Тихше iдеш – далi будеш.

• Волом зайця не доженеш.

• Голкою криницi не викопаеш.

• Ложкою моря не вичерпаеш.

• Язик до Киева доведе.

• З гарноi дiвки гарна й молодиця.

• З краси не пити роси.

• Вбери й пень, то буде подобень.

• Краса до вiнця, а розум до кiнця.

? Як ти розумiеш приказку «Сiм раз одмiр, а раз одрiж»?

Про здоров’я

• Весела думка – половина здоров’я.

• Було б здоров’я – все iнше наживем.

• Здоров’я – всьому голова.

• Найбiльше багатство – здоров’я.

• Держи ноги в теплi, голову в холодi, живiт у голодi – не будеш хворiть, будеш довго жить.

• Добрi жорна все перемелють.

• Держи голову в холодi, ноги в теплi, проживеш довгий вiк на землi.

• Аби зуби, а хлiб буде.

• Здоров’я маемо – не дбаемо, а стративши – плачем.

• Здоровому все здорово.

• Не здужае третього хлiба з’iсти.

• Старому та слабому годи, як малому.

• Плохеньке порося i в Петрiвку мерзне.

• Здоровий, як циганова коняка: день бiжить, а три лежить.

• Гнила дошка цвяха не приймае.

• Здоров’я входить золотниками, а виходить пудами.

• Хоч мале, та вузлувате.

• Як нема сили, то й свiт не милий.

• Поганому животу й пироги вадять.

• На похиле дерево й кози скачуть.

• Скрипуче колесо довго iздить.

• Подивись на вид та й не питай про здоров’я.

• У здоровому тiлi – здоровий дух.

• Як на душi, так i на тiлi.

• Бережи одяг, доки новий, а здоров’я – доки молодий.

• Без здоров’я нема щастя.

• Гiркий тому вiк, кому треба лiк.

? Поясни приказку «Весела думка – половина здоров’я».

Про сiм’ю

• На сонцi тепло, а бiля матерi добре.

• Нащо й лiпший клад, коли в сiм’i лад.

• Матерi нi купити, нi заслужити.

• Одна мати вiрна порада.

• Нема того краму, щоб купити маму.

• Усе купиш, лише тата й мами – нi.

• Нема у свiтi цвiту цвiтiшого над макiвочки, нема ж i роду рiднiшого над матiночки.

• Материн гнiв – як весняний снiг: рясно випаде, та скоро розтане.

• Мати одною рукою б’е, а другою гладить.

• Слiпе щеня i те до матерi лiзе.

• Нiхто не бачить, як сирота плаче.

• Як сиротi женитися, так i нiч коротка.

• По дочцi й зять милий, по невiстцi й син чужий.

• Поки дiда, поти й хлiба,

• Поки баби, поти й ради.

• Годуй дiда на печi, бо й сам будеш там.

• Якi мамка й татко, таке й дитятко.

• Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина.

• Дитина
Страница 7 из 20

плаче, а матерi боляче.

• У дитини заболить пальчик, а в мами – серце.

• Матерi кожноi дитини жаль, бо котрого пальця не врiж, то все болить.

• Матерi своiх дiтей жаль, хоч найменшого, хоч найбiльшого.

• У кого е ненька, у того й голiвонька гладенька.

• Головонька наша бiдна, що в нас матiнка не рiдна.

• Мене мати цiлий вiк дурила: казала «битиму», та й не била.

• Мачушине добро, як зимнее тепло.

• Мати б’е, то не болить, а мачуха як подивиться, то й на душi холоне.

• Не то сирота, що роду нема, а то сирота, що долi не мае.

• Отець умре – то пiвсироти дитина, а мати – то вже цiлая сиротина.

• З кривого дерева крива й тiнь.

• Яке волокно, таке й полотно.

• Яке корiння, таке й насiння.

• Яке дерево, такi його квiти; якi батьки, такi й дiти.

• Який дуб, такий тин; який батько, такий син.

• Яка гребля, такий млин; який батько, такий син.

• Якi самi, такi й сини.

• Яка мама – така сама.

• Яке зiллячко, таке й сiм’ячко.

• Яблучко вiд яблунi недалеко вiдкотиться.

• Вiд лося – лосята, а вiд свинi – поросята.

• Добра то дитина: коли спить, то не плаче.

• Не ясла до коней ходять, а конi до ясел.

• Добрi дiти доброго слова послухають, а лихi – й дрючка не бояться.

• Шануй батька й неньку, то буде тобi скрiзь гладенько.

• Жiнка для совiту, теща для привiту, матiнка рiдна лучче всього свiту.

• Нема вiрнiшого приятеля, як добра жiнка.

• Не потрiбен i клад, коли у чоловiка з жiнкою лад.

• Чоловiк у домi – голова, а жiнка – душа.

• Без хазяiна двiр, а без хазяйки хата плаче.

• Хату руки держать.

• Чим би дитина не бавилась, аби не плакала!

• Багато няньок – дитина без носа.

• Син мiй, а розум у нього свiй.

• Де одинець – хазяйству кiнець, де сiм – щастя всiм.

• Добрi дiти – батькам вiнець, а злi дiти – кiнець.

• Дiти, дiти, де вас подiти? На пiч покидати та й iсти не дати!

• Вiд малих дiтей голова болить, а вiд великих – серце.

• Малi дiти – малий клопiт; великi дiти – великий клопiт.

• Коли дитини не навчиш у пелюшках, то не навчиш у подушках.

• Гни дерево, поки молоде, учи дiтей, поки малi!

? Поясни прислiв’я: «Материн гнiв – як весняний снiг: рясно випаде, та скоро розтане».

Про працю

• У вмiлого руки не болять.

• Умiння i труд усе перетруть.

• За невмiння деруть ремiння.

• Що вмiть, так того за поясом не носить.

• В умiлого й долото рибу ловить.

• Не все одразу даеться, а потроху та помалу, то зробиш користi чимало.

• Поганеньке ремество краще вiд доброго злодiйства.

• Ремесло не коромисло, плiч не вiдтягне.

• Ремесло на плечах не висить i хлiба не просить, а хлiб дае.

• Добре тому ковалевi, що на обi руки куе.

• Добре ковадло не боiться молотка.

• Хто робить лемешi, той iсть книшi.

• Що маеш робить, то зроби сьогоднi, а що маеш з’iсти, те з’iж завтра.

• Швець знай свое шевство, а в кравецтво не мiшайся.

• Коли не тямиш, то й не берися.

• Що б то був за швець, коли б усiм на один копил чоботи шив.

• Швець без чобiт, а тесля без ворiт.

• Як хочеш шить, то перш вузлика зав’яжи.

• Без сокири не тесляр, без голки не кравець.

• Згаяного часу й конем не доженеш.

• Що нинi втече, то завтра не зловиш.

• Без охоти нема роботи.

• Не почавши – не кiнчиш.

• Не той молодець, що починае, а той, що кiнчае.

• Коли став робить, то байдики не бить.

• Кiнець дiло хвалить, а зробив дiло – гуляй смiло.

• Коваль клепле, доки тепле.

• Куй залiзо, поки гаряче.

• Не доженеш i конем, що запiзниш одним днем.

• Краще на п’ять хвилин ранiше, нiж на хвилину пiзнiше.

• Краще нинi горобець, як узавтра голубець.

• Вiдстанеш годиною, не здоженеш родиною.

• На годину спiзнився, за рiк не доженеш.

• Бджола мала, а й та працюе.

• Дiло майстра величае.

• Раннiй пiзньому не кланяеться.

• Хто в роботi, той у турботi.

• Тяжко тому жить, хто не хоче робить.

• Без роботи день роком стае.

• Де руки i охота, там спора робота.

• Очам страшно, а руки зроблять.

• Не журись, та за дiло берись.

• Слова – полова, а праця – диво.

• Для нашого Федота не страшна робота.

• Сталь гартуеться в огнi, а людина – у трудi.

• Без дiла слабiе сила.

• Треба нахилитися, щоб з криницi води напитися.

• Без труда нема плода.

• Щоб рибу iсти, треба в воду лiзти.

• Без труда не виловиш i рибки iз пруда.

• Не розбивши крашанки, не спечеш яечнi.

• Не побiгаеш – не пообiдаеш.

• Яка кроква, така й лата, яка праця, така й плата.

• Сьогоднiшньоi роботи на завтра не вiдкладай.

• Гiрко поробиш – солодко з’iси.

• Без трудiв не iстимеш пирогiв.

• Без дiла сидiти, то можна одубiти.

• Доки не впрiти, доти не вмiти.

• Взявся за гуж, не кажи, що не дуж.

• Хто дбае, той i мае.

• Попороби до поту, то й поiси в охоту.

? Як ти розумiеш прислiв’я: «Треба нахилитися, щоб з криницi води напитися»?

Про розваги та вiдпочинок

• Добре дiло – утiха, як дiловi не помiха.

• Сопiлка – вiвчаревi втiха.

• Як умiем, так i пiем.

• Музика без’язика, а людей збирае.

• Вмiй пожартувати, та знай, коли перестати.

• Жартувала баба з колесом, доки у спицях застряла.

• З жарту часом i бiда бувае.

• Жартуй, глечику, доки не луснув.

• Дудка знае, нащо грае.

• Аби танцювати вмiла, а робити лихо навчить.

• Не хочеться танцювати, так черевики просяться.

• Танець не робота, а хто не вмiе, то срамота.

? Поясни прислiв’я: «Вмiй пожартувати, та знай, коли перестати».

Про правду

• Правда свiтлiша за сонце.

• Хлiб-сiль iж, а правду рiж.

• Топчи правду в калюжу, а все чиста буде.

• Брехня стоiть на однiй нозi, а правда на двох.

• Правда – як олiя, скрiзь наверх спливае.

• Правда й у морi не втоне.

• Правда i з дна моря виринае, а неправда потопае.

• Все минеться, одна правда останеться.

• Правда суду не боiться.

• Правда очi коле.

• Правду не сховаеш.

• Правдою весь свiт зiйдеш, а неправдою анi до порога.

• Не шукай у других правди, як у тебе ii нема.

• Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже.

• У нього стiльки правди, як у решетi води.

• Стiльки правди, як у кози хвоста.

• Хто бреше, тому легше, а хто правдуе, той бiдуе.

• Бiда на свiтi, коли нема правди!

• Пси виють, а мiсяць свiтить.

• Пес бреше на сонце, а сонце свiтить у вiконце.

• Брехнею свiт перейдеш, а назад не вернешся.

• Брехень багато, а правда одна.

? Поясни прислiв’я: «Брехнею свiт перейдеш, а назад не вернешся».

Про смiливiсть

• Смiливiсть крiпостi бере.

• Чия вiдвага, того й перевага.

• Смiлого й куля не бере.

• Або добути, або дома не бути.

• Чи пан, чи пропав – двiчi не вмирати.

• Мертвого лева й заець скубне.

• Пiшого сокола й ворони клюють.

• Не такий страшний чорт, як його малюють.

• Де наше не пропадало!

• Впiймав чи не впiймав, а погнатись можна.

• Що буде, те й буде, а двi смертi не буде.

• Кров – не водиця, проливати не годиться.

• Голими руками не битися з ворогами.

• То не козак, що боiться собак.

• Не той молодець, що за водою пливе, а той, що проти води.

• Орел не ловить мух.

• Куди орли лiтають, туди сороки не пускають.

• Або на щитi, або пiд щитом.

• Вовка боятися – в лiс не ходити.

• На смiлого собака гавкае, а боягуза кусае.

• Смiливий
Страница 8 из 20

наскок – половина спасiння.

• Як боiшся – не роби, а зробивши – не бiйся.

• Добрий чоловiк – надiйнiше кам’яного мосту.

• Свiт не без добрих людей.

? Як ти розумiеш приказку: «Пiшого сокола й ворони клюють»?

Про науку та навчання

• Учитись нiколи не пiзно.

• Книга вчить, як на свiтi жить.

• Пташка красна своiм пiр’ям, а людина своiм знанням.

• По одежi стрiчають, по уму проводжають.

• Мудрий нiхто не вродився, а навчився.

• Маеш голову, май же й розум.

• Хто хоче бiльше знати, треба менше спати.

• Чого навчився, того за плечима не носити.

• Хто знання мае, той мур зламае.

• Хто пише й малюе, той дiток своiх годуе.

• Потрiбно учиться – завжди пригодиться.

• Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати.

• Не кажи – не вмiю, а кажи – навчусь!

• Учись змолоду – пригодиться на старiсть.

• Здобудеш освiту – побачиш бiльше свiту.

• Шануй учителя, як родителя.

• За одного вченого дають десять невчених.

• Писать – не язиком чесать.

• Не на користь читать, коли тiльки вершки хапать.

• Добро того навчати, хто хоче все знати.

• Наука в лiс не веде, а з лiсу виводить.

? Поясни прислiв’я: «Не на користь читать, коли тiльки вершки хапать».

Про розум

• Хто людей питае, той i розум мае.

• Розумного пошли – одне слово скажи, дурня пошли – скажи, та й сам за ним пiди.

• Розумному натяк – дурневi кийок.

• Розумний не подивуе, а дурний не побачить.

• Що голова, то розум.

• Голова не на те, щоб тiльки кашкет носити.

• Голова без розуму – як лiхтар без свiчки.

• Не звання дае знання, а навпаки.

• Око бачить далеко, а розум ще далi.

• Перед розумом i сила поступаеться.

• Розумнiй головi досить два слова.

• Розуму не позичиш.

• Розум за грошi не купиш.

• Свiй розум май i людей питай.

• Золото без розуму – болото.

• Голова добре, а двi – краще.

• До булави треба голови.

• Треба розумом надточити, де сила не вiзьме.

• І сила перед розумом никне.

• Сила без голови шалiе, а розум без сили млiе.

• Xто розуму не мае, тому й коваль не вкуе.

• Лiпший розум, як готовi грошi.

• Аби розум, а щастя буде.

• Коли б той розум наперед, що потiм.

• Не для шапки голова.

• У голову, як у торбу, що знайдеш, те й сховаеш.

• Незнайко на печi лежить, а знайко по дорозi бiжить.

? Як ти розумiеш приказку: «Голова добре, а двi – краще»?

Про лiто

• Готуй лiтом сани, а взимку – воза.

• Бджоли радi цвiту, а люди – лiту.

• Коли цвiте бiб – трудно о хлiб, а коли мак, то вже не так.

• Що влiтi вродиться, то взимi згодиться.

• Лiтнiй день за зимовий тиждень.

• Лiто на зиму робить.

• Прийде лiто – все розмаiто, прийде зима – нiчого нема.

• Лiтом i баба сердита на пiч.

• Хто лiтом спеки боiться, той зимою не мае чим грiться.

• Хто лiтом гайнуе, взимi голодуе.

• Хто про землю дбае, вона тому повертае.

• Улiтку один тиждень рiк годуе.

• Не питае добрий жнець, чи широкий загонець.

• Не той урожай, що на полi, а той, що в коморi.

• Що лiтом ногами загребеш, то зимою руками не збереш.

• Усе тее пригодиться, що на полi корiниться.

• Не вродив мак – перебудемо й так.

• У червнi на полi густо, а надворi пусто.

• Яка погода в липнi, така буде в сiчнi.

• Опеньки з’явилися – лiто скiнчилося.

? Поясни приказку: «Лiтнiй день за зимовий тиждень».

Про осiнь

• Осiнь усьому рахунок веде.

• Як листя жовтiе, то поле смутнiе.

• Весна багата на квiтки, а осiнь – на снiпки.

• Осiнь збирае, а весна з’iдае.

• Восени багач, а навеснi прохач.

• Восени i в горобця е питво.

• Восени й горобець багатий.

• Як вереснiе, то дощик сiе.

• Восени ложка води, а цебер грязi.

• Восени день блисне, а три кисне.

• Осiнь на рябому конi iздить.

• Жовтень ходить по краю та виганяе птиць iз гаю.

• Плаче жовтень холодними сльозами.

• У листопадi зима з осiнню бореться.

• Як листопад дерев не обтрусить, довга зима бути мусить.

? Як ти розумiеш приказку: «Восени багач, а навеснi прохач».

Про зиму

• Грудень рiк кiнчае, а зиму починае.

• Грудень землю грудить, а хатинки студить.

• Сумний грудень i в свято, i в будень.

• Сiчень не так сiче, як у вуха пече.

• Сiчень сiче, ще й морозить, газда з лiсу дрова возить.

• Мiсяць лютий спитае, чи взутий.

• У холод кожен молод.

• Так холодно, що якби не вмiв дрижати, то змерз би.

• Мерзлякуватому й на печi холодно.

• Мiсяць лютий гостро кутий.

• Як лютий не лютуй, а на весну брiв не хмур.

• Якби менi та сила, що в сiчнi, каже лютий, то я б бику-третяку роги вломив.

• Зима без снiгу – лiто без хлiба.

• Багато снiгу – багато хлiба.

• Як снiг упаде, то пастух пропаде, а як розтане, пастух устане.

• Де снiг буде – хлiба прибуде, де вода розiллеться – сiна набереться.

• Синиця пищить – зиму вiщить.

• То снiг, то завiрюха, бо вже зима коло вуха.

• Держись, Хома, iде зима!

• Прийшла покрова – сиди, чумак, дома.

• Покрова землю листом покрива.

• Як зазимiе, то й жаба онiмiе.

• До завiрюхи треба кожуха.

• На новий рiк прибавилось дня на заячий скiк.

• Мороз не велик, а стоять не велить.

• Зимове сонце, як мачушине серце: свiтить, а не грiе.

• Зимове тепло – як мачушине добро.

• Узимку сонце крiзь плач смiеться.

• Сонце блищить, а мороз трiщить.

? Як ти розумiеш приказку: «Зимове тепло – як мачушине добро»?

Про весну

• Весна днем красна, а на хлiб пiсна.

• Весна красна квiтками, а осiнь плодами.

• Де цвiток – там медок.

• Весняний день рiк годуе.

• Весна ледачого не любить.

• У березнi сiм погод надворi: сiе, вiе, крутить, мутить, рве, зверху лле, знизу мете.

• Бувае март за всi мiсяцi варт.

• Весна – нашi батько й мати, а як не посiеш – не будеш збирати.

• Пiзня весна не обдурить.

• Сухий березень, теплий квiтень, мокрий май – буде хлiба врожай!

• Сухий марець, мокрий май – буде жито, як той гай.

• Коли квiтень з водою, то травень з травою.

• Як у травнi дощ надворi, то восени хлiб у коморi.

• Майська роса краща вiвса.

• Май холодний – рiк хлiбородний.

• Бувае погода в маi: худобi iсти дай, а сам на пiч тiкай.

• Ластiвка день починае, а соловей кiнчае.

• Прийде тиждень вербовий, бери вiз у дорогу дубовий.

• Як почав орать, то в сопiлку не грать.

? Поясни приказку: «Як почав орать, то в сопiлку не грать».

Про погоду

• Дощ iде не там, де ждуть, а там, де жнуть, не там, де просять, а там, де косять.

• Іди, дощику, де чорно! – Нi, пiду, де вчора.

• Дощ упору – золото.

• Буде погода, як не потече з неба вода!

• Ластiвки низько лiтають – дощ обiцяють.

• Як сiно косять, то дощiв не просять.

• Чайка сiда в воду – чекай доброi погоди.

• Де багато пташок, там нема комашок.

• Зозуля житнiм колосом удавилася.

• До першого грому земля не розмерзаеться.

? Поясни приказку: «Іди, дощику, де чорно! – Нi, пiду, де вчора».

Прислiв’я i приказки iнших народiв

• Книги – джерело знань. (Адигей.)

• Говори не про те, що прочитав, а про те, що ти зрозумiв. (Азерб.)

• Чорнi лiтери краснi днi приносять. (Вiрм.)

• Книга – дзеркало душi. (Груз.)

• Книга – пожинок для розуму. (Груз.)

• Без працi й книги нема знань. (Молд.)

• У того, хто з книгою, – четверо очей.
Страница 9 из 20

(Молд.)

• Книги – краще великого скарбу. (Тадж.)

• Дiм без книги – день без сонця. (Татар.)

• Мовлене слово полине, а написане постiйно житиме. (Удмурт.)

• Жодна посудина не вмiщуе бiльше того, що може вмiстити в собi, крiм книги – келиха знань. (Араб.)

• Незаписанi думки – пропаще добро. (Удмурт.)

• Слово без крил, але воно лiтае. (В’етнам.)

• Позиченi в людей грошi мусиш вiддати iм, позичений з книжки розум залишиться при тобi. (Індонезiй.)

• У гарнiй книзi буква кожна – золото. (Корей.)

• Гарний друг, як стрiчаешся з ним, гарна книга, коли ти читаеш ii. (Монгол.)

• Дiстати з книг знання – покласти скарб у кишеню. (Монгол.)

• Вiд гарних книг усе бiльше втiх. (Франц.)

• Хто читати добре вмiе, той все бiльше розумiе. (Франц.)

• Щоб змiст у книжцi краще осягти, сто раз ii читати мусиш ти. (Япон.)

За лiсом, за пралiсом

Украiнськi народнi казки

Казки про тварин

Що кому любе

Один чоловiк мав кота, гусей та курей. Як настало лiто й сонце добре припекло, гуси пiшли воду шукати й зустрiли курочку.

– Куди йдете, гуси?

– Шукаемо воду, бо дуже сонце грiе.

– І я йду з вами, – каже курочка.

Зустрiли вони кота, а вiн проситься:

– І я з вами пiду, добре?

– Ходи.

Ідуть, iдуть i нарештi побачили озеро. Гуси знялися на крила й полетiли у воду. Плавають, пiрнають, i так iм добре!

Курочка й кiт стали на березi й дивляться. Сонце пече. Дуже хотiли б залiзти у воду, але бояться… Аж ось помiтили у водi таких, як вони, кота й курочку.

– Ну, коли вони не бояться, то чого нам боятися?

І стрибнули у воду… Але нараз почали тонути. Ледве вибралися на берег.

Кiт глянув на озеро, i так йому стало недобре, що вiн утерся лапками та й каже:

– Не полiзу я бiльше у воду. Помиюся я й на печi.

А курочка собi:

– І я не буду бiльше купатися. Лiпше попорпаюся у попелi.

Удома курочка скочила в купу пороху й од радостi замахала крилами.

– Це моя купiль! У сто раз лiпша, як вода!

А кiт шмигонув до хижi, скочив на пiч, замурчав i почав лапками митися.

– Не промiняю я теплу пiч на озеро.

І вiд того часу гуси купаються у водi, коти миються на печi, а кури порпаються в поросi.

? До яких слiв iз тексту поданi слова та вирази е близькими за значенням: швидко заскочив, краще, розгрiбати попiл, хатка. Склади речення з цими словами.

Пiддурена ворона

Ворона лiтала над селом i схопила на току курча. Курча було чимале, уже в пiр’ячко вбиралось. Ворона зi здобиччю полетiла в ближнiй лiсок, сiла на дерево невисоко од землi й почала довбать курча.

Побачила лисиця, захотiлось iй молоденькоi курятинки. Пiдiйшла до дерева, обiйшла навкруги нього разiв зо два (все позирала на ворону), а далi почала морочить iй голову:

– Яка ж ти гарна птиця! Я нiяк на тебе не намилуюсь. Що за носик, що за хвостик! А пiр’ячко… Вiд сонця аж блищить! Я думаю, така красуня й орла привабить. Недарма ти iси такий ласенький шматочок. По всьому видно, що у тебе мае бути ангольський голосочок!

Ворона умлiла од похвальби, забула й про курча, котре у дзьобi держала; роззявила рота й крикнула:

– Так! Так!

Курча впало додолу, а лисиця схопила його й гайда.

? Чому ворона випустила курча?

? На який розмiр указуе слово чимале – маленький чи великий?

? Поясни вираз морочити голову.

? Вибери слова, якими можна пояснити вираз ангольський голосок: мелодiйний, скрипучий, нiжний, грубий, рiзкий.

? Чи справдi у ворони «ангольський» голосок? Якщо нi, то який?

Чайки i рак

Залiз рак у корчi та й iсть зелений листок, що впав iз верби. Чуе – сiли на воду двi чайки. Сiли й розмовляють. Одна каже:

– Що найкраще в свiтi?

Друга вiдповiдае:

– Найкраще в свiтi – висота. Високо-високо сяе сонце. Безмежне сине небо…

Пiдслухав рак розмову чайок i вирiшив подивитись: яке ж воно, те сине небо? Вилiз на берег, звiв очi, глянув i злякався: у тому синьому небi не було нi мулу, нi корчiв, нi болота.

– Нi, найкраще в свiтi – це маленька затишна печера…

? Що кому любе у цiй казцi?

? Запитай у п’ятьох друзiв-однокласникiв, що для них найкраще у свiтi. А що найкраще для тебе?

Хворий лев i лисиця

Коли лев постарiвся вже й не мiг зловити для себе нiякоi звiрини, зробився хворим i почав йойкати. Іншi звiрi йшли на те дивитися. Котрий прийшов до його печери дивитися, вiн з’iдав кожного й тим пiддержував собi життя. Чекав вiн, чи не прийде й лисиця. Та лисиця була дуже мудра, тож до печери не йшла, лише здалека з ним розмовляла.

Каже до неi лев:

– Уже всi звiрi вiдвiдували мене в моiй недузi, а ти – нi!

На те вiдповiла лисиця:

– Багато приходить, але мало виходить, тому я настiльки розумна, що не йду близько до тебе, бо ти не такий хворий, як голодний.

? Якою постае в казцi лисиця? А яким лев?

? Як лев обдурював звiрiв?

Хитрий iжак

Одного разу бiгла лисиця до саду й здибала по дорозi iжака:

– Добрий день, iжаче!

– Доброго здоров’я! – каже iжак.

– Ходи зо мною у виноградник.

А вiн каже:

– Ой страшно, лисичко, бо там господар накладае сильце: можем упасти у бiду.

– О, я, – каже, – не боюся, я навчена, то дам собi раду!

І пiшли.

Наiлися вони винограду й вертаються, а лисичка й пiймалася у сильце.

– Гей, – каже, – iжачку-братчику, рятуй!

– Ой, нi, не поможу, бо я казав, що не знаю; а ж ти менi казала, що навчена.

– Ой, – каже, – я уже зi страху забула геть усе.

Уздрiв iжак, що бiда, i зачав iй радити.

– Нiчого, – каже, – не роби, лиш як господар прийде, то ти зробися неживою – опусти голову, ноги, наче мертва, i, може, ця штука удасться.

А тут i господар. Став над лисицею i каже:

– От, – каже, – шкода, що я не був чотири днi у саду, аж лисиця засмердiлась.

Узявся одною рукою за нiс; а другою вхопив лисичку за хвiст та й викинув ii через плiт.

А лисицi лиш цього було треба. Схопилася та й пiшла додому.

Щось четвертоi днини iде лисичка знов у виноград. Іде попри iжакову нору й знов кличе його у товариствi у виноград.

– Невже ти забула, що з тобою було?

– Ходи, ходи.

От наiлися вони знов винограду та й лиш зачали iти, а тут iжак упав у сильце.

– Агов, – каже, – сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй i ти мене.

– А що я тобi поможу? Я тобi не поможу нiчого!

Та й iде геть.

– Рятуй, бiйся Бога!

А лисичка й не чуе. Але iжак заплакав:

– Сестричко! Дуже ми жили файно, ходи хоч розпрощайся зо мною.

Вернулася лисичка, та й обнялися обое.

– Ой, – каже iжак, – поцiлуймося, бо знаеш, що менi смерть зараз.

І лисиця вивалила язик i хоче iжака цiлувати. Тодi iжак зловив лисицю зубами за язик i мiцно тримае. Зачала лисиця пищати не своiм голосом так, що учув господар та й прибiг до саду. Є здобич! Узяв вiн хутко лисицю, убив, а iжака поволеньки вибрав iз сильця i пустив у сад.

І вiд того часу вiн дуже iжакiв шанував, бо мав од них користь.

? Поясни значення слова файно.

? Хто з тварин повiвся в небезпецi як друг?

? Чим кориснi iжаки в саду?

Чапля, черепаха та рак

Десь-не-десь та колись давно жила-була коло однiеi рiчки чапля. Усiм вiдомо, що кожна чапля живе бiля рiчки чи болота, бо вона звiдтiль годуеться: ловить рибку, жаб та всяку водяну тварину, – та тим i живе на свiтi. Так i оця чапля жила собi коло рiчки. Довгенько вона уже тут жила, ловила з рiчки рибу й тим годувалася.

От як прожила вона уже скiльки-то рокiв, так зробилась
Страница 10 из 20

дуже стара й уже не здужала сама й риби пiймати. А iсти все-таки щодня хочеться. Думала-гадала вона, як своему горю пособить, та так нiчого й не придумала.

На ii щастя, прийшла до неi одного разу в гостi стара черепаха, що жила у тiй рiчцi. А черепаха та колись давненько в неi кумувала, так ото, було, й ходить стару чаплю провiдати. Прийшла до чаплi черепаха, сiли вони пiд кущиком комишу та й сидять, гостюють. Стала чапля жалiтися черепасi на свою старiсть та гiрке життя, а черепаха й каже:

– Треба вам, кумасю, пособить у вашому горi! У рiчцi риби наплодилось так багато, що вже стае тiсно, i через те й менi життя плохеньке. Я надумала ось яку штуку: як повернусь я назад, так i розкажу всiм рибам, що чула вiд вас, що люди хочуть випустити iз рiчки воду й виловить усю рибу; а як хто хоче живий зостаться, так нехай попросить вас перенести його в другу рiчку. От ви й будете потрошку ту дурну рибку носить та тим i будете до смертi годуеться.

Дуже дякувала чапля своiй кумi за таку гарну думку. А черепаха, повернувшись у рiчку, зiбрала коло себе великий гурт риби та й каже.

– Ходила я в гостi до своеi куми чаплi та чула од неi, що над нашою рiчкою збираеться велике лихо…

– Яке? – питають швиденько деякi цiкавi рибки.

– Таке велике лихо, що й розповiдати страшно! Збираються люди з нашого ставка випустити воду, щоб виловити усю рибу… Для мене це дiло не дуже страшне, бо люди мною не користуються; та як захочу, так i сама перелiзу iз цiеi рiчки в другу; а от вам, рибам, прийдеться, мабуть, усiм пропасти!

Перелякалась у рiчцi уся риба, почувши од черепахи отаке лихо. Зачала вона од великого горя скрiзь по рiчцi метатися, стрибати та пiдкидатися, а як допомогти собi в такiй бiдi – не знае. Зiбралось знову коло староi черепахи чимало риби, та й стали вони гуртом просити черепаху, щоб порадила, що тепер робити в такiй великiй пригодi.

А черепаха й каже.

– Знаю я один спосiб, як вам од свого лиха утекти. Як настане завтра ранок та побачите ви над берегом стару чаплю, мою куму, так ви й просiть ii, щоб вас порятувала. Вона дуже добра птиця i вам, знаю, не вiдмовить. Просiть ii, щоб попереносила вас у другу рiчку… Ото тiльки бiда, що вона уже дуже стара стала, так за раз багато не вiзьме… Ну, а все-таки хоч по однiй кожний день носитиме, так i то добре!

Рано-вранцi, тiльки стало свiтати, а риба вся так i сунула до берега, де стояла коло води стара чапля. Дуже зрадiла чапля та iще бiльше стала дякувати кумi за добру вигадку.

А риба пiдпливла до самоi чаплi, та кожна й просить, щоб скорiше ii од великоi бiди порятувала. Вибрала чапля найбiльшу рибину, узяла ii та й понесла нагору; а як одлетiла уже далеченько од рiчки, так там сiла собi любенько та й з’iла ту рибу, а кiсточки на мiсцi залишила.

Стала вона так щодня носить рибку з рiчки та iсти; та й пiдправилась на старостi. Багато вона отак виносила риби з рiчки, а там нiхто й не помiчае, бо дуже велика сила ii наплодилась.

Один раз дiзнавсь i старий рак вiд риби про те саме iхне лихо, що люди думають випустити з рiчки воду. Хоч i старий вiн був той рак, а все-таки i йому не хотiлось попасти до людей у руки, бо вiн давненько iще чув, що люди варять ракiв у киплячiй водi та iдять i ласують ними ще дужче, нiж рибою. От вiн пiдлiз i собi аж до берега, де стояла чапля, та й проситься, щоб вона однесла i його туди, де вона рибу носить. А чапля зроду не бачила ракiв, бо вони все сидять аж на самому днi, а тiльки чула вона од людей, що вони дуже смачнi.

– А хто ти такий? – питае чапля.

– Та я ж рак.

– Ну, якщо ти рак, так давай я тебе зараз однесу, бо я ракiв ще не носила, – каже чапля.

Узяла вона рака та й понесла. Принесла вона його аж на те мiсце, де щодня iла рибу. Побачив рак, що там валяеться багато риб’ячих кiсток, та й догадався, нащо чапля сюди рибу носить. Тiльки хотiла чапля його клювати, а вiн ухопився обома клешнями за шию та й задавив ii, а сам повернувся у рiчку та й розповiв рибi геть-чисто все, як було.

Тодi тiльки риба дiзналася, яким великим ворогом була для неi ота стара чапля, i дуже дякувала раковi, що вiн ii задавив.

? Назви героiв казки.

? Чому чапля живе бiля рiчки чи болота?

? Прочитай прислiв’я та поясни iхнiй змiст: «Спасибi за рибу, а за раки нема дяки», «Бiда, раче, – вода кипить».

Лисичка-сестричка

Украла собi лисичка-сестричка курочку та й бiжить. Бiжить вона, бiжить, коли ж нiч уже близько. Бачить лисичка хатку, заходить туди, вклонилася низенько та й каже:

– Добривечiр, люди добрi!

– Доброго здоров’я!

– Пустiть переночувати!

– Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, нiде буде тобi вiдпочити.

– Дарма, я пiд лавкою зiгнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

Хазяi й кажуть:

– Добре, ночуй!

– А де ж я свою курочку подiну?

– Пусти ii пiд пiч.

Лисичка так i зробила. А вночi нишком устала, курочку з’iла й пiр’ячко загребла.

Другого дня прокинулася раненько, вмилася бiленько, хазяiновi на добридень дала.

– Ой, де ж моя курочка?

– А пiд пiччю.

– Я дивилася, там нема.

Сiла лисичка та й плаче:

– Тiльки й було добра, що курочка, та й ту забрано. Вiддай менi, хазяiне, за курочку качечку!

Нема що робити – треба давати. Узяла лисичка качечку в мiшок та й пiшла. Бiжить вона, бiжить, аж застала ii на дорозi нiч. Бачить вона хатку, заходить туди та й каже:

– Добривечiр, люди добрi!

– Доброго здоров’я!

– Пустiть переночувати!

– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, нiде буде тобi лягти вiдпочити.

– Дарма, я пiд лавкою зiгнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

– Ну добре, ночуй!

– А де ж я свою качечку подiну?

– Пусти ii в хлiв мiж гуси.

Так лисичка й зробила. А сама вночi нищечком устала, качечку з’iла й пiр’ячко загребла.

Другого дня прокинулася раненько, вмилася бiленько, хазяiновi на добридень дала.

– А де ж моя качечка?

Глянули в хлiв – нема. Хазяiн i каже:

– Мабуть, гусей випускали та випустили i ii.

А лисичка плаче:

– Тiльки й добра було, що качечка, та й ту забрано. Вiддай менi, хазяiне, за качечку гусочку!

Нема що робити – треба давати. Узяла вона гусочку в мiшок та й пiшла. Іде та й iде… Аж iзнову вечiр настае. Бачить лисичка, що стоiть хатка, зайшла туди та й каже:

– Добривечiр, люди добрi! Пустiть переночувати!

– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, нiде буде тобi лягти.

– Дарма, я пiд лавкою зiгнуся, хвостиком обгорнуся, так i переночую.

Люди кажуть:

– Ну добре, ночуй!

– А де ж я свою гусочку подiну?

– Пусти ii в хлiв до ягнят.

Лисичка так i зробила. А сама вночi нищечком устала, гусочку з’iла й пiр’ячко загребла.

Другого дня прокинулася раненько, вмилася бiленько, хазяiновi на добридень дала, а тодi:

– А де ж моя гусочка?

Подивилися – нема. От лисичка й каже хазяiновi:

– Де я не бувала, такоi пригоди не зазнавала, щоб у мене що вкрадено!

Хазяiн i каже:

– То, може, ягнята затоптали ii.

А лисичка:

– То вже як хоч, хазяiне, а вiддай менi ягня.

Вiддали. Узяла лисичка в мiшок те ягня та й пiшла.

Бiжить вона, бiжить, застала ii знову нiч. От вона, побачивши хатку, стала проситися на нiч:

– Пустiть, люди добрi, переночувати!

– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, нiде буде тобi й лягти.

– Дарма, я пiд лавкою зiгнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

– Добре, ночуй!

– А де ж
Страница 11 из 20

я свое ягня подiну?

– Пусти в загороду.

Лисичка так i зробила. А вночi нищечком устала та й з’iла те ягня.

Другого дня прокинулася раненько, вмилася бiленько, хазяiновi на добридень дала та й питае:

– А де ж мое ягня?

Сiла й ну плакати та примовляти:

– Де я не бувала, такоi пригоди не зазнавала, щоб одне було добро, та й те вкрадено!

Хазяiн iй каже:

– Невiстка гнала воли, то, може, й випустила.

А лисичка йому:

– Ну, як собi хоч, хазяiне, а вiддай менi невiстку!

Свекор плаче, свекруха плаче, син плаче, дiти плачуть.

А лисичка таки зав’язала невiстку в мiшок. От iще вона не пiшла, та якось там на часину вискочила з хати, а син узяв, вив’язав з мiшка невiстку, а ув’язав собаку. Прийшовши, лисичка взяла, не розв’язуючи, той мiшок iз собакою та й понесла. Несе та ще й приказуе:

– За курочку – качечку, за качечку – гусочку, за гусочку – ягнятко, а за ягнятко – невiстку!

Та як струсоне тим мiшком, а собака: «Авурр!..» А лисиця:

– А, капосна невiстко, пособачилася! Ану, гляну на тебе, яка ти е.

Сiла та й розв’язала мiшок. Тiльки розв’язала – собака звiдти як вискочить! Лисичка навтiки, собака за нею та далi в лiс… От-от дожене! Нi, таки добiгла лисичка до нори, заховалася.

Сидить вона в норi, а собака над норою – не може влiзти. Лисичка й давай питатися ушей:

– Ушечки моi любi, що ви думали-гадали, як вiд того проклятого хортища втiкали?

– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, щоб хорт не догнав, золотоi кожушини не порвав.

– Спасибi ж вам, моi любi ушечки, я вам сережки золотi куплю.

Тодi до очей:

– Що ви, оченьки моi любi, думали-гадали, як вiд того проклятого хортища втiкали?

– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, туди-сюди розглядали, щоб хорт не догнав, золотоi кожушини не порвав.

– Спасибi ж вам, моi оченьки любi, я вам золотi окуляри куплю.

Потiм до нiг:

– Що ви, нiженьки моi любi, думали-гадали, як вiд того проклятого хортища втiкали?

– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, швидше втiкали, щоб хорт не догнав, золотоi кожушини не порвав.

– О, спасибi ж вам, моi нiженьки, я вам куплю червоненькi черевички зi срiбними пiдкiвками.

– А що ти, хвостище-помелище, думало-гадало, як вiд того проклятого хортища втiкало?

А хвiст розсердився, що лисичка до нього так неласкаво заговорила, та й каже:

– Те я думав-гадав, помiж ногами плутав, щоб хорт догнав, золоту кожушину зняв.

Розсердилася лисиця на хвоста та й вистромила його з нори.

– На тобi, хортище-собачище, хвоста, вiдкуси!

А хорт як ухопив, так увесь хвiст i вiдкусив.

От тодi лисиця пiшла мiж зайцi. А зайцi тодi ще хвостатими були.

Побачили вони, що лисиця куца, i давай з неi смiятися. Вона iм i каже:

– Дарма, що без хвоста, але я вмiю хоровода скакати.

– Як?

– Та так! Тiльки треба вам хвости позв’язувати, то й ви навчитеся.

– Ну, позв’язуй!

Позв’язувала iм хвости, а сама збiгла на шпиль та звiдтiля як гукне:

– Тiкайте, бо йде вовчище!

? Придумай власне продовження казки.

? А тепер прочитай кiнцiвку казки.

Зайцi як дременуть в усi боки – так хвости й пообривали. Пiсля того як посходилися докупи, бачать – усi без хвостiв. От i давай питатися один одного:

– Ти був у лисички?

– Був.

– І я ж, братику, був!

Почали вони змовлятися, щоб якось вiддячити лисицi. А вона й пiдслухала. Бачить, що лихо, та мерщiй з того лiсу, бiльше про неi й не чули.

Журавель сватае чаплю

Жили собi на болотi журавель i чапля. Нудно було журавлю самому жити, пiшов вiн до чаплi посватати ii. А вона:

– У тебе одiж коротка, ноги дуже довгi, iди геть, довгошиiй!

І журавель пiшов до свого дому. Тодi чапля надумалася:

– Нудно менi самiй. Ось пiду я та посватаюся до журавля.

І приходить до нього:

– Вiзьми мене, журавлику, за жiнку!

А вiн вiдповiдае:

– Іди геть. Було вчора погоджуватися!

Пiшла чапля з плачем додому, а журавель схаменувся:

– Шкода, що не взяв чаплю за жiнку.

І приходить, вклоняеться:

– Чапле, пiди все ж таки за мене замiж!

А чапля йому:

– Було мене тодi брати, коли я сваталася!

І так вони до нинiшнього дня ходять.

? Про що розмовляли чапля й журавель? Чи дiйшли вони згоди?

? Прочитай i вивчи скоромовку: «В чаплi чистi черевички, чапля чапае до рiчки». Який звук чуеться найчастiше?

? Добери ласкавi звертання до журавля i чаплi.

Котик i пiвник

Були собi котик i пiвник та й побратались. От котиковi треба йти по дрова, вiн i каже пiвниковi:

– Сядь же ти, пiвнику, на печi та iж калачi, а я пiду по дрова, та як прийде лисичка, то не озивайсь!

Пiшов.

Коли це бiжить лисичка:

– Пiвнику-братику, вiдчини! Пiвнику-братику, вiдчини! Як не вiдчиниш, вiконце видеру, борщик виiм i тебе вiзьму!

А пiвник каже:

– Тоток-тоток, не велiв коток! Тоток-тоток, не велiв коток!

От лисичка вiконце видерла, борщик виiла й пiвника взяла. Несе його, а вiн кличе котика – спiвае:

– Мiй котику,

Мiй братику!

Несе мене лиса

За кленовi лiса,

За крутii гори,

За бистрii води…

От котик почув, прибiг, вiдняв пiвника, принiс додому та й каже знов:

– Гляди ж, пiвнику, як прийде лисичка, не вiдкликайся, бо тепер я пiду далi.

Пiшов.

А лисичка вже й бiжить. Стук-стук у вiконце:

– Пiвнику-братику, вiдчини! Пiвнику-братику, вiдчини! Як не вiдчиниш, вiконце видеру, борщик виiм i тебе вiзьму.

А пiвник усе:

– Тоток-тоток, не велiв коток! Тоток-тоток, не велiв коток!

От вона вiконце видерла, борщик виiла i його взяла. Несе, а пiвник знову:

– Мiй котику,

Мiй братику!

Несе мене лиса

За кленовi лiса,

За крутii гори,

За бистрii води…

Раз проспiвав – не чуе котик; вiн удруге, голоснiше – котик прибiг, вiдняв його, принiс додому та й каже:

– Тепер же я пiду далеко-далеко i, хоч як будеш кричати, не почую; то вже мовчи, не озивайся до лисички!

Пiшов.

Коли ж iзнов лисичка:

– Пiвнику-братику, вiдчини! Пiвнику-братику, вiдчини! Як не вiдчиниш, вiконце видеру, борщик виiм i тебе вiзьму!

А пiвник:

– Тоток-тоток, не велiв коток! Тоток-тоток, не велiв коток!

От лисичка вiконце видерла, борщик виiла i його взяла.

Несе, а пiвник спiвае – раз, удруге, втрете… Котик не почув, i понесла лисичка пiвника додому.

Увечерi приходить котик додому – нема пiвника… Вiн зажурився, а далi зробив собi бандурку, узяв мiшок i молоток i пiшов до лисиччиноi хатки – сiв i заграв:

– А в лисички-лиски новий двiр,

Чотири дочки – на вибiр,

П’ятий Пилипко.

Пилипко-липко,

Вийди на ганок – подивись,

Як бубни бубнять, як сурми сурмлять – погляди!

А лисичка саме пекла палянички. От старша дочка лисиччина й каже:

– Мамо, пiду я подивлюсь, хто це так гарно грае, i паляничку вiзьму.

– Іди, – каже лисичка й дала iй паляничку.

Дочка пiшла, а котик ii – цок, та в лоб, та в мiшок, та й знову став грать. От i друга дочка каже лисичцi:

– Пiду i я, мамо!

– Іди, доню!

І дала паляничку, i ця пiшла. А котик i ту – цок, та в лоб…

А пiсля i третя дочка, i четверта. А Пилипко ждав-ждав i каже:

– Пiду я, мамо, зажену iх. Чого вони так забарились!

Пiшов. А котик i його – цок, та в лоб, та в мiшок. А потiм забiг у хату до лисички i ii вбив. А тодi до пiвника – та й понiс його додому.

От вони живуть, i хлiб жують, i постолом добро возять.

? Вибери правильну вiдповiдь.

1) Пiвник жив: з котиком; з курочкою.

2) Пiвник вiдповiдав лисичцi: «Тоток-тоток, не велiв коток»; «Тоток-тоток,
Страница 12 из 20

заходь, браток».

3) У лисички було: чотири дочки й три сини; чотири дочки й один син.

4) Лисичка пекла вдома: пирiжки; палянички.

Цап i баран

Були собi чоловiк та жiнка, мали вони цапа й барана.

От, було, цап побiжить на город по капусту – i баран туди, цап у сад – i баран за ним.

– Ох, жiнко, – каже чоловiк, – проженiмо ми цих барана й цапа, а то за ними нi сад, нi город не вдержаться. А забирайтесь-но, цапе й баране, собi куди-небудь, щоб вас не було у мене в дворi.

Пiшли вони. Ідуть та й iдуть. Посеред поля лежить вовча голова.

– Бери, баране, голову, бо ти дужчий.

– Ох, бери, цапе, ти, бо ти смiливий.

Узяли голову та вкинули у торбу.

Ідуть та й iдуть, коли вiддалiк горить вогонь.

– Ходiмо й ми туди, там переночуемо, щоб нас вовки не з’iли.

Приходять, аж то вовки кашу варять.

– А, здоровi були, молодцi!

– Здоровi-здоровi! Ще каша не кипить, а м’ясо буде з вас.

Ох, як там цап налякався, а баран давно вже труситься. Цап i придумав:

– А подай лишень, баране, оту вовчу голову!

Принiс баран.

– Та не цю, а подай бiльшу! – каже цап.

Баран знову тягне ту саму.

– Та давай ще бiльшу!

Ох, тут уже вовки злякалися. Стали вони думати-гадати, як би вiдтiля утекти.

От один iз них i починае:

– Славна, братцi, кумпанiя, i каша гарно кипить, тiльки нiчим долить – пiду я по воду.

Як пiшов вовк по воду, то й не вернувся: «Хай вам абищо!»

Набридло другому його дожидати:

– Е, вражий син, пiшов та й сидить, нiчим кашi долить.

Як побiг, так i той не вернувся. А третiй сидiв-сидiв, а тодi й каже:

– Ось пiду лишень я, так я iх прижену.

Як побiг, так i той радий, що втiк.

Тодi цап до барана:

– Нумо скорiше хапатись, щоб нам кашу поiсти та звiдси убратись.

Ох, як одумався один вовк:

– Е, щоб нам трьом цапа й барана боятися?! Ходiмо, ми iх поiмо, вражих синiв.

Прийшли, аж тих уже немае – побiгли та й на дуба забрались.

Стали вовки гадати, як би iх наздогнати. Як стали йти, то й знайшли iх на дубi. Цап вилiз аж на верх, а баран несмiливий – так нижче.

– От лягай, – кажуть вовки закудланому вовковi, – ти старший, то й придумай, як нам iх добути.

Лiг вовк догори ногами й почав ворожити. Баран на гiллi сидить та так i дрижить весь. Як упаде, та просто на вовка!

Цап тут як закричить:

– А подай-но менi ворожбита!

Вовки як схопились, так аж пил по дорозi закурився.

А цап та баран безпечно пiшли собi.

? Як кмiтливiсть допомогла цапу та барану подужати вовкiв?

? Вибери акторiв iз своiх друзiв, розподiли ролi, а сам виконуй роль автора. Перекажiть разом казку або iнсценiзуйте ii.

? Знайди абзац, у якому слова в реченнi заримованi, як у вiршi.

? Перекажи казку, не використовуючи дiалогiв.

? Вибери речення зi словами, що починаються на букву «п». Прочитай.

? Намалюй з букви «б» барана. Помiркуй, з яких букв i яких тварин можна намалювати.

? Вiдгадай загадки.

1) Бородате, а не дiд; iз рогами, а не вiл; не кiнь, а задки б’еться; не корова, а доiться; все в пуху, але не птаха; дере лико, а проте постольцiв не плете.

2) Нi в спеку, нi в холодище не скидають кожушище.

? Чим харчуються цап, баран та вовк?

? Що тобi сподобалось у цiй казцi?

Лисове серце

Ходив лис берегом понад водою i, як побачить яку маленьку рибку, котра пiдпливе до берега на сонцi погрiтися, мерщiй хапав ii й поiдав. Побачили це бiльшi риби, i стало iм нiяково, що до iхнього господарства втручаеться якась патлата мара. Попливли вони до свого короля по раду, що мають робити. Король вислухав iх i каже:

– Приведiть його сюди, на глибину Днiстра. Тут ми затягнемо його у воду, розпоремо, виймемо серце, з’iмо й будемо такi мудрi, як лис.

Подалися риби виконувати наказ короля. Пiдпливли двi риби до берега, зупинилися бiля лиса й кажуть:

– Просимо пана, чи не попливли б ви з нами? Чогось потребуе вас наш король.

– Чому ж нi? Як треба, то й треба.

Сiв лис на риб:

– А ви не знаете, чого вашому королевi треба од мене?

– А чому б нi, знаемо. Вiн казав, що треба ваше серце вийняти та з’iсти, то будемо такi мудрi, як ви.

– Е, коли так, то завертайте назад, бо я зоставив серце вдома. Але я прибiжу й за хвилину принесу сюди.

Завернули риби назад, плигнув лис на берег та й каже:

– Якi-бо ви дурнi! Та хiба ж е хто такий, що ходив би без серця?

Риби зрозумiли, що лис обдурив iх, але вже пропало, бо що ж вони б йому тепер зробили?

? Яким завжди змальовують лиса в казках? Яка хитрiсть лиса в цiй казцi?

? Намалюй малюнок до першого абзацу казки.

? Чи любиш ти лiпити з пластилiну? Злiпи лиса, назви його та придумай якусь пригоду про себе й лиса.

? Добери з тексту по 5 слiв, що закiнчуються на голосний i на приголосний: 1) про риб; 2) про лиса.

? Вiдгадай загадки.

1) Довге хвостище, руде волосище, хитре носище.

2) Мае пiр’я, та не лiтае; нiг не мае, а не здоженеш.

? Склади власну загадку за змiстом казки.

Совинi дiти

Сонце вже заходило. Усi деннi птахи вертались до своiх гнiзд пiсля цiлоденноi тяжкоi працi й укладалися спати, а панi Сова тiльки що прокинулась вiд сну. Розправила крила, обдивилася навкруги, чи нема часом якого потайного ворога, що чигае на ii добро.

Наказала дiтям, щоб сидiли тихо в гнiздi й не рипались, а сама полетiла по здобич. Думка була така, щоб спiймати на вечерю яку дурноголову мишу, пiдстрелену перепеличку або пришелепуватого горобця, що запiзнився до гнiзда, дзюбаючи соняшник, – кого доля пошле, бо ще дурнi не перевелися i на ii вiк iх вистачить.

Прилiтае iз здобиччю… аж немае дiтей ii в гнiздi.

– Ой гвалт! Рятуйте, птахи добрi!.. Калавур! Сталось нечуване лиходiйство, якого свiт не чув!.. Пропала краса й надiя всього совиного роду!.. Хто чув, хто бачив того ворога лютого, що повитягував з гнiзда моiх малих хорошунчикiв?

– Я бачила, – каже ворона, облизуючись, – як чорний кiт нiс двое поганих окатих вилупкiв, – то, може, були твоi?

– Нi, нi, – вiдказуе сова, – моi були щонайкращi в цiлому свiтi.

– Я чула, – каже ворона, – що й горобчиха говорила те саме сьогоднi, як ти спiймала ii горобеня!

? Чому для кожноi матерi ii дiти найкращi?

? Прочитай поданi слова. Добери до них з тексту вiдповiднi iменники: цiлоденна, потайний, дурноголова, пiдстрелена, пришелепуватий, нечуване, совиний, малi, окатi.

? Чи шкода тобi совиних пташенят? А горобеняти? Помiркуй про вiдносини птахiв у природi.

? Схарактеризуй матiр-сову за казкою.

? Розкажи, що ти знаеш про спосiб життя сов.

? Придумай власне закiнчення казки.

Лисиця та рак

Бiжить лисичка полем. Добiгае до рiчки, аж дивиться – рак вилiз iз води на камiнь та клешнi гострить, щоб гострiшi були.

– Здоров був, раче! – каже йому лисичка. – З тим днем, що сьогоднi! Це ти, мабуть, до косовицi готуешся, що клешнi об камiнь гостриш?

Привiтався рак та й каже:

– Я клешнями роблю те, що ти зубами; тож треба, щоб гострiшi були.

А лисичка тодi йому:

– Тепер я бачу, чого з тебе люди смiються, розказуючи, як ти сiм лiт по воду ходив, та й ту на порозi розлив! Як його ходити у свiтi, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!

– Може, колись тее й правдою було, та тепер брехнею стало!

? Розкажи, якi в рака клешнi. Що вiн ними робить?

? Де вiдбуваються подii в казцi?

? Чому кажуть, що кип’яток тiльки рака красить?

Ведмiдь i павучок

Одного разу пiсля довгоi мандрiвки лiсом ведмiдь
Страница 13 из 20

залiз у свiй барлiг i мiцно заснув. А коли прокинувся, то побачив, що по його лапi повзе павучок.

– Що це ти собi надумав? По менi, ведмедевi, лазити?! – роздратовано пробурмотiв звiр.

Розсердився на павучка й хотiв був його вбити.

Що мiг вдiяти маленький павучок проти такого велетня?

– Даруйте, дядьку, я бiльше не буду, – почав благати павучок ведмедя. – Вiдпустiть мене, я вам ще в пригодi стану.

– Чим же ти, дрiбнота, можеш менi послужити? – здивувався старий ведмiдь. – Яка може бути з тебе помiч?

Але все-таки пожалiв маленького й вiдпустив.

Через деякий час у лiс прийшли мисливцi. Ходять, блукають у лiсовiй гущавинi то в один бiк, то в другий, а дичини нема. Хотiли вже додому повертатися, як несподiвано натрапили на слiди ведмедя i почали за ним ганятись. Бiдний ведмiдь не знав куди подiтися, щоб урятуватися вiд мисливцiв. Ось-ось виб’еться iз сил, як раптом угледiв пiд величезною скелею яму й скочив туди.

Павучок це бачив i одразу про все здогадався. Полiз скоренько до тоi ями й швидко обснував ii густою павутиною. Потiм став чекати, що буде далi.

Посидiв трохи, аж тут бiжать мисливцi. Прибiгли й стали неподалiк вiд скелi.

– А може, наш бурмило сидить у тiй ямi, що пiд скелею? – сказав один iз мисливцiв.

– Туди вiн не мiг залiзти, – озвався другий мисливець. – Хiба ти не бачиш – там повно павутиння. Якби ведмiдь залiз туди, то павутиння порвав би. Хiба не так?

– Це правда! – пiдтвердили iншi мисливцi.

Постояли, покрутилися та й пiшли далi. А старий бурмило сидить собi тихенько в тiй ямi й вiд страху нi живий нi мертвий. Так злякався, бiдолаха, що не смiв навiть поворухнутися. І сидiв там довго-довго. А врештi вирiшив визирнути – подивитись, чи нема якоiсь небезпеки.

Лiзе ведмiдь iз тоi ями й очам своiм не вiрить: яма заснована густим павутинням, а павучок гойдаеться на ньому й смiеться.

– Бачите, дядьку, – озвався вiн до ведмедя, – якби не мое павутиння, то вас давно не було б на свiтi. Ви мене тодi пожалiли, то i я вас пожалiв. Як кажуть: «Старе добро не забуваеться».

– Щиро тобi дякую, павуче, що ти врятував мене вiд смертi, – вiдповiв зi сльозами на очах старий ведмiдь.

Вiдтодi ведмiдь ставився до павучка з великою повагою i вдячнiстю.

? Знайди в казцi слова, якими замiнено слово ведмiдь. Як iще називають ведмедя?

? Добери з тексту слова, близькi за значенням до поданих: побачив, просити, маленький.

? Що означають вирази: нi живий нi мертвий; очам своiм не вiрить; старе добро не забуваеться?

Чарiвнi казки

Царiвна-змiя

Їхав козак через поле, дивиться: копиця сiна горить, а в полум’i змiя звиваеться та й проситься:

– Врятуй мене, козаче. Сунь у вогонь свого списа, я по ньому виберуся.

Козак сунув спис у вогонь, змiя влiзла на нього, ковзнула козаковi на шию, тричi навколо неi обвилася й каже:

– Носи мене, юначе, поки не знайдеш олов’яне царство.

Багато часу минуло, аж дiстався козак до олов’яного царства. Бачить: царський замок. Щойно в’iхав на широкий двiр, зiрвалася з його шиi змiя, вдарилася об землю, перетворилася на вродливу дiвчину й мовила:

– Знай же, що я – царева дочка. Через те, що не схотiла стати дружиною Кощiя, вiн наклав на мене закляття i я перетворилася на змiю. А ти звiльнив мене вiд злих чар. Тепер ходiмо до мого батька, вiн обов’язково захоче вiддячити тобi. Але ти нiчого не бери, окрiм староi коцюби.

Не хотiлося царю коцюбу вiддавати, та робити нiчого – за порятунок доньки нiчого не шкода, ось вiн i каже:

– Пам’ятай, козаче, вдариш коцюбою об землю – вмить з’явиться палац, вдариш двiчi – вiн зникне!

Узяв козак подарунок, подякував та й подався мандрувати. Якось трапився йому дiдусь: обiдраний, брудний, а худющий – аж свiтиться!

Пожалiв його козак, зiскочив з коня, ударив коцюбою об землю – у ту ж мить з’явився казковий палац. Вибiгли до них слуги – пiдхопили, у лазнi вимили, у чисте одягли й за стiл посадили.

– Їжте, дiду! – каже козак.

Наiвся старий, подякував, а потiм i каже:

– Дозволь менi, козаче, за твое добро вiддячити. Ось тобi меч-саморуб. Із ним тобi нiяке вiйсько не страшне!

Уклонився козак старому:

– Тодi й ви, дiдусю, вiзьмiть вiд мене подарунок – чарiвну коцюбу. Вона вам ще не раз у пригодi стане!

А сам сiв на коня та й поiхав назад до царя.

У цей час на олов’яне царство напали вороги. Побачив козак вiйсько незлiченне, махнув мечем – i ворожоi сили як не бувало!

Цар так зрадiв, що виiхав козаку назустрiч, обiйняв його, поцiлував та й вирiшив одружити його зi своею дочкою. І прекрасна царiвна була цьому дуже рада!

? Яку чарiвну силу мала царева коцюба?

? Де в побутi використовуеться коцюба?

? Чому козак подарував коцюбу дiдусевi?

? Обведи слова, якими описано дiдуся з казки: смiливий, худющий, тонкий, високий, товстий, обiдраний, брудний, сивобородий, охайний.

Дарунки з трьох зернин

В одному селi жив великий дiдич. Мав стiльки полiв, лiсiв, худоби й усiлякого добра, що навiть цiсар йому заздрив. А в того дiдича служив бiдний чоловiк Максим. Слуга мав хатку з одним вiкном. Вiтер зiрвав з покрiвлi солому, i, коли йшов дощ, вода текла по стiнах. У хатинi жила й Максимова родина. Родина немаленька, а iсти було нiчого. Настала весна. Треба щось посiяти, а в мiшку нi зернини. Жiнка сумуе, плаче:

– Люди вже позасiвали, а в нас iще й не орано. Роби щось, чоловiче, бо не доживем до другого року.

– Не журися, – вiдповiв Максим, – я пiду до дiдича й попрошу, аби позичив нам хоч трохи насiння. Засiемо, i на другий рiк у нас буде свое.

– Ну, йди, не чекай.

Пiшов Максим до дiдича. Став перед порогом i каже:

– Так i так, свiтлий пане, не маю чим засiяти свiй кавалок поля. Дайте менi хоч трохи насiння, аби моi дiти не повмирали з голоду.

Дiдич витрiщився на нього й закричав:

– Аби мати – треба робити!

– Та я роблю у вас день i нiч!

– Ти, лайдаку, не кажи менi дурниць!

Опустив Максим голову й пiшов додому. Розповiв жiнцi, що йому дiдич вiдповiв. Надворi сонечко грiе. Пташки з теплих краiв прилетiли, всюди весело. А Максим сидить зi своею жiнкою на призьбi й сумуе, бо дiти ходять голоднi та слабi, як мухи. Раптом до Максимовоi хатки прилетiли двi ластiвки й почали лiпити пiд стрiхою гнiздечко. Максим уздрiв iх i сказав:

– Бiднi ластiвочки, нащо ви лiпите гнiздечко пiд такою дрантивою стрiхою? Таж як пiде дощ, то вам дiтей затопить.

Та ластiвки не розумiли людськоi мови. А якщо й розумiли, то мовчали. Злiпили гнiздечко, виклали пiр’ячком, знесли яечок i висидiли зграйку маленьких пташенят. Коло хати Максима стало так весело, що душа радiла. Але одного разу звiдкись явився страшний змiй, який почав тягнутись до ластiв’ячого гнiздечка. Дiти заверещали:

– Тату, до наших ластiв’ят лiзе якийсь змiй!

Максим вибiг надвiр, схопив довбню, i почалася бiйка не на життя, а на смерть. Гепав змiя по хребтi, поки його не переламав. Змiй ледве вiдповз i сконав у темному яру. Трьох ластiв’ят страшний змiй схопив, а четверте пташеня вдалося врятувати. Але й з ним сталася бiда: йому пiд час бiйки поранили нiжку. Максим забрав пташечку до хати, дiти ii дозирали, годували. Коли могла пташка вже лiтати, випустили на волю, аби шукала своiх маму й тата. Минуло лiто, i настала осiнь. Ластiвки полетiли у вирiй. Усю землю завiяло снiгом. Та минула й зима, пташки вернулися додому, до своiх гнiздечок.
Страница 14 из 20

У Максимовiй хатi злиднi так розсiлися, що не дають дихати. Та ось одна ластiвочка ударила крильцем у шибку. Максим вийшов надвiр i спитав:

– Чого ти хочеш, дорога пташино?

Ластiвочка поклала йому на долоню якесь зеренце й прощебетала:

– Посiй перед дверима.

Через якусь хвилину прилетiла знову. Поклала на долоню друге зеренце:

– Посiй перед вiкном.

Фуркнула й вернулася з третiм зеренцем:

– Посiй коло криницi.

Максим красно подякував iй i зробив так, як вона сказала. Посiяв три зернини, почав чекати врожаю. Другого дня вранцi дiти повставали й повибiгали на сонечко. Але скоро вернулися в хату, вкрай переляканi.

– Тату, у нас коло хати щось таке дивне виросло, ой-йой-йой!

– Та чи вам наснилося?

– Нi, тату, подивiться.

Вийшов Максим i бачить – перед порогом, пiд вiкном i коло криницi три величезних гарбузи. Схотiв пiдняти, але де там! – треба силу велета. Гарбузи уже достигли, блищали, як сонечко.

– Жiнко, ану, розпалюй у печi вогонь, – втiшився Максим. – Звари на обiд гарбузяноi кашi.

Закотив гарбуз до хати й нагострив нiж. Коли розрiзав на двi половини, то очам не повiрив: там був бiлий хлiб, калачi, бринза, м’ясо, ковбаса, солонина – варене, смажене, солодке, квасне й гiрке… Максим викладав те добро на стiл, а в гарбузi нiчого не зменшувалося. Як поiли добре, жiнка накрила чарiвний гарбуз бiлим рушником. А Максим закотив до хати другого. Розрiзав його на двi половини, а там таке вбрання, що й найбiльшi пани подiбного не бачили: шовковi сорочки, новенькi черевики, всiлякi спiдницi, намиста, коралi. Було все, чого бажав Максим, його жiнка й дiти. Жiнка вiд утiхи аж заплакала й накрила той гарбуз найфайнiшою скатертиною. Максим закотив до хати й третiй гарбуз. Розрiзав i злякався: з нього висипалася цiла купа золота. Накидав повну скриню золотих, i жiнка накрила гарбуз полотном.

– Тепер ви, дiточки моi, не будете вже голодувати, а я не буду кланятися захланному дiдичевi, – каже весело Максим.

Вiн файно вбрав своiх дiтей, жiнку й сам ходив по селу, як газда, а не як жебрак. Через кiлька днiв став будувати собi хату. Люди здивувалися, що в бiдного Максима з’явилися такi гаразди. Хтось розповiв дiдичевi. Прийшов пан та й питае:

– Скажи менi, Максиме, звiдки в тебе багатство?

Максим вiдповiв:

– Я, пане, не краду, i на мене нiхто не робив. А все, бачите, принесла менi мала ластiвка.

І розповiв, що з ним було. Дiдич вислухав Максима й пiшов до палацу. Його мучило бажання розбагатiти ще бiльше. Злiпив пiд карнизом ластiв’яче гнiздо й почав загулювати пташок. І якось так сталося, що двi ластiвки дали себе загулити: залетiли в те гнiздо, нанесли яечка й сiли висиджувати iх. Як ластiв’ята вивелися й трохи пiдросли, дiдич почав визирати змiя. Але змiй не приходив. Це дуже злило дiдича: пташки от-от вилетять, тодi iх не зловиш! Одного разу вiн приклав драбину, вилiз до гнiзда. Сам за змiя побив ластiв’ят, а одному з них поранив нiжку. Забрав ту пташку до палацу, дозирав цiле лiто. А восени випустив, аби собi летiла у вирiй. Минули осiнь i зима. Настала весна. З теплих краiв вернулися пташки. До вiкна палацу пiдлетiла ластiвка. Дiдич вибiг надвiр i спитав ii:

– Який подарунок ти принесла менi, ластiвочко?

Вона дала три зеренця i прощебетала:

– Посiеш перед дверима, пiд вiкном i коло криницi.

– Дякую тобi, пташечко. Тепер я стану багатшим вiд самого цiсаря!

Дiдичевi виросли так само три величезнi гарбузи. Узяв барду[2 - Сокира, тесак.], вдарив по одному й розрiзав на двi половини. А звiдти несподiвано вилетiла хмара сарани. Кинулася на його лани та з’iла все, що там росло. Розтяв другий гарбуз. Звiдти вибухнув вогонь. Спочатку загорiвся дiдичiв палац, а потiм весь маеток. Третього гарбуза не встигли й розрiзати. Люди кажуть, що в ньому е кублище гадюк, якi вилiзуть тодi, коли дiдич вернеться й захоче знову панувати. А Максим ще довго жив i не журився.

? Який герой тобi найбiльше сподобався? Чому?

? У чому виявилась чарiвнiсть гарбузiв?

? Хто такi дiдич, цiсар?

? Де треба було посадити зернини?

? Чи знаеш ти, чим небезпечна сарана?

Калинова сопiлка

Були собi дiд i баба. У дiда дочка, i в баби дочка. От i пiшли вони в гай по ягоди. Так дiдова збирае та й збирае, та й назбирала повну миску, а бабина вiзьме ягiдку, то й з’iсть. От i каже дiдова:

– Ходiмо, сестро, додому, подiлимось.

От iдуть i йдуть шляхом, а бабина говорить:

– Ляжмо, сестро, вiдпочиньмо.

Полягали. Дiдова, втомившись, заснула, а бабина взяла нiж i встромила iй у серце, викопала ямку й поховала ii. А сама пiшла додому й каже:

– Дивiться, скiльки я ягiд назбирала.

А дiд i питае:

– Де ж ти мою дочку дiла?

– Іде ззаду.

Коли ж iдуть чумаки й кажуть:

– Станьмо, братця, отут одпочинемо.

От i стали. Глянуть – над шляхом могила, а на могилi така гарна калина виросла! Вони вирiзали з тiеi калини сопiлку, i став один чумак грати, а сопiлка говорить:

– Ой, помалу-малу, чумаченьку, грай,

Та не врази мого ти серденька вкрай!

Мене сестриця з свiту згубила –

Нiж у серденько та й устромила.

А другi кажуть:

– Щось воно, братця, значить, що калинова сопiлка так промовляе.

От прийшли вони в село та й натрапили якраз на того дiда:

– Пусти нас, дiду, переночувати, ми тобi розкажемо пригоду.

Вiн iх i пустив. Тiльки вони увiйшли у хату, зараз один сiв на лавi, а другий став бiля його та й каже:

– Ану, брате, вийми сопiлку й заграй!

Той вийняв. Сопiлка й говорить:

– Ой, помалу-малу, чумаченьку, грай,

Та не врази мого ти серденька вкрай!

Мене сестриця з свiту згубила –

Нiж у серденько та й устромила.

Тодi дiд каже:

– Що воно за сопiлка, що вона так гарно грае, що аж менi плакати хочеться! А дай я заграю!

Хлопець йому й дав. А та сопiлка говорить:

– Ой, помалу-малу, мiй таточку, грай,

Та не врази мого ти серденька вкрай!

Мене сестриця з свiту згубила –

Нiж у серденько та й устромила.

А баба, сидячи на печi:

– А дай лиш сюди, старий, i я заграю!

Вiн iй подав, вона стала грати, а сопiлка й говорить:

– Ой, помалу-малу, матусенько, грай,

Та не врази мого ти серденька вкрай!

Мене сестриця з свiту згубила –

Нiж у серденько та й устромила.

А бабина дочка сидiла на печi в самому куточку. І злякалась, що всi дiзнаються. А дiд i каже:

– А подай iй, щоб заграла!

От вона взяла, аж сопiлка й iй одказуе:

– Ой помалу-малу, душогубко, грай,

Та не врази мого ти серденька вкрай!

Ти ж мене, сестро, з свiту згубила –

Нiж у серденько та й устромила!

Тодi-то вже всi дiзналися, що воно е. По дiдовiй дочцi обiд поставили, а бабину прив’язали до кiнського хвоста та й рознесли по полю.

? Куди ходили сестри?

? Хто зробив iз калини сопiлку?

? Що вмiла робити сопiлка?

? Прочитай порiвняння, якi часто використовують у мовi украiнцi: дiвчина – як у лузi калина; говорить, як на калиновiй сопiлцi грае; стоiть – як калина при дорозi. Як ти гадаеш, коли iх уживають?

Подарунки Вiтра

Були дiд i баба, i дуже вони бiдно жили. Свариться баба з дiдом:

– Вiдколи я вiддалася за тебе, то все бiдуем i бiдуем. І все через тебе.

Мав дiд трохи грошей, i взяв вiн собi за тi грошi гектар поля на рiк. І посiяв на тiм полi пшеницю.

Ходить дiд у поле, дивиться – файна пшениця росте. Каже дiд бабi:

– Добре нам тепер буде, будемо мати свiй хлiб.

Прийшов вiн раз на поле, подивився – пшеницю вже можна
Страница 15 из 20

жати. Нагострив дiд серпи, завтра пiдуть з бабою жати. А вночi знялася буря з градом i град побив дiдовi всю пшеницю. Приходить дiд з поля i каже:

– Бабо, побив град нашу пшеницю.

А баба ще гiрше свариться з дiдом:

– Треба було жати вчора, треба було позавчора!

Набридло це дiдовi, покинув вiн бабу й пiшов. Ішов, скiльки йшов, i зайшов у лiс. І забачив у лiсi хатку. Заходить у хатку, а там якась баба. Привiтався вiн, а баба й питае:

– Куди, чоловiче добрий, iдеш?

А вiн i розказуе, що баба свариться з ним за пшеницю.

– Виросла нам файна пшениця, а вночi знялася буря з градом i побила всю.

– І в людей побив град?

– Нi, лиш мiй гектар побив.

Баба й каже:

– Моi сини – Вiтри. Котрийсь iз них зробив це. Прийдуть додому, спитаю iх.

Приходить старший син, баба питае його, а вiн каже:

– Нi, я в тiй сторонi не був.

Приходить другий син, питае стара i його. І другий каже, що не був у тiй сторонi. Приходить третiй. Мати спитала його, а вiн засмiявся та й каже:

– Так, це я зробив. Але я тобi, дiду, допоможу. На оцю скатерку. Як простелиш ii, то що схочеш тобi буде. І iсти, i пити – всього доволi.

Дiд узяв скатерку й пiшов.

За день вiн додому не дiйшов. Довелося ночувати у корчмi. А корчмар каже йому:

– Дiду, це корчма, тут усе дають лиш за грошi. Це не те, що у вуйка якогось переночувати й повечеряти задурно.

– Менi нiчого не треба, у мене все е, – каже дiд.

Та бере застеляе стiл скатеркою, i з’явилося на тiй скатерцi iсти й пити, що хочеш. Сiв iз дiдом i корчмар за стiл, сiла й корчмарева жiнка. Наiлися, напилися. А корчмар усе стараеться напоiти дiда.

Напився дiд i лягае спати. А корчмар зняв чарiвну скатерку зi столу, заховав ii, а на стiл поклав iншу. Устав дiд рано, взяв скатерку й пiшов додому.

Баба забачила дiда й знов свариться з ним. А дiд iй каже:

– Мовчи, бабо, тепер ми заживем.

І простелив дiд скатерку. А на скатерцi нiчого нема.

Баба ще гiрше свариться:

– То ти ще й обманюеш мене?!

Думае дiд: «Що ж це зробилося зi скатеркою? То, мабуть, Вiтер обдурив мене». І пiшов дiд знову до Вiтра.

А Вiтер каже:

– Дiду, як ти загубив мою скатерку, то дам тобi гаманець. Будеш мати з нього грошей стiльки, скiльки схочеш. Лиш спорожниш його, а вiн уже знов повний.

Дiд узяв того гаманця i пiшов додому.

За день дiд не мiг дiйти додому й знов зайшов до корчмаря. Той зустрiв його як старого знайомого. Посадив дiда за стiл, п’ють, iдять. Корчмар i запитуе:

– Покажiть, дiду, ще якiсь чудеса. Що у вас е цiкавого?

А дiд виймае гаманець i показуе корчмаревi. Спорожнив гаманець на стiл – купа золота! Поклав гаманець у кишеню, тодi витягае, спорожняе – знов купа золота.

Напоiв дiда корчмар. Дiд заснув, а корчмар витягнув iз дiдовоi кишенi гаманець, а в кишеню поклав iнший.

Встав дiд рано й пiшов додому. А жiнка знов свариться з дiдом. Дiд i каже:

– Не сварись, бабо, тепер ми будемо добре жити до самоi смертi.

Витягае дiд гаманець, витрушуе на стiл – нiчого нема. А баба ще гiрше свариться.

– Другий раз мене обманюеш!

Іде дiд знову до Вiтра. І скаржиться:

– Не слухаеться мене гаманець, нема в нiм бiльше грошей.

А Вiтер знае, що робиться, лиш не каже дiдовi нiчого. Усмiхнувся вiн i сказав:

– Даю тобi, дiду, ще оцю сумку. Як захочеш бачити, що в нiй е, то вiдкрий ii i крикни: «Два з сумки!» А як не захочеш бiльше бачити тих двох, то крикни: «Два в сумку!» – i закрий сумку.

Вийшов дiд i йде додому. І захотiлося йому бачити, що е в сумцi. Вiдкрив вiн сумку й каже:

– Два з сумки!

Як вийшли два з сумки, як зачали дiда молотити! Пригадав дiд, що Вiтер казав.

– Два в сумку! – крикнув вiн, i тi два лишили його й пiшли в сумку.

Дiд закрив сумку й пiшов далi. І прийшов знов до того корчмаря. Зрадiв корчмар.

– О, старий знайомий прийшов!

Та садить дiда за стiл. Наiлися, напилися. А корчмар запитуе:

– Ану, дiду, що за чудеса в тебе е? Показуй.

Дiд i каже:

– Два з сумки!

Як вийшли два з сумки! Як зачали корчмаря бити, як зачали молотити! Б’ють до смертi. Корчмар кричить:

– Жiнко, вiддай дiдовi його скатерку й гаманець, хай вiн мене лишить живого!

Узяв дiд скатерку й гаманець.

– Два в сумку! – крикнув вiн, закрив сумку й пiшов.

Приходить дiд додому, а баба знов свариться. Дiд думае: «За те, бабо, що ти зi мною стiльки сваришся, провчу тебе». Та вiдкрив сумку.

– Два з сумки!

Як вийшли два з сумки, як зловили бабу! Б’ють, аж порох летить! Побачив дiд, що вже досить бабi, i крикнув:

– Два в сумку!

Та бере скатерку, застеляе стiл. І на столi, що лиш на свiтi бувае, – iж i пий. Сiли вони з бабою за стiл. Дiд був дуже хороший чоловiк. Каже вiн бабi:

– Бабо, iди попроси до нас у гостi сусiдiв.

Напросила баба сусiдiв, i сусiди наiлися й напилися, скiльки хотiли й чого хотiли.

І дочувся пан, що в дiда е такi чудеса: скатерка й гаманець. Приiхав вiн бричкою до дiда, зайшов до хати.

– Здрастуй, дiду!

– Здрастуйте.

– Чув я, що в тебе, дiду, чудесна скатерка е.

– Еге, – каже дiд, – е.

Простелив дiд скатерку. Пан зроду не бачив таких напиткiв i наiдкiв. Сiв пан з дiдом i бабою за стiл, наiвся, напився, чого тiльки хотiв, а потому й питае дiда:

– Де ж твiй чудесний гаманець?

Показуе дiд i гаманець. А пан подивився та й каже дiдовi:

– Цю скатерку й цей гаманець загорни в папiр, вiднеси в мою бричку й поклади пiд сидiння.

Дiд почав просити пана:

– Я старий, баба стара, як же ми будемо без цього жити? Не берiть, прошу вас.

А пан не хоче й слухати. Забачив дiд, що не впросить, та й каже:

– У мене ще одна цiкава рiч е.

Та вiдкрив сумку й крикнув:

– Два з сумки! Рахуйте пановi костi!

Як вискочили два з сумки, як узяли пана в роботу!

Пан кричить не своiм голосом:

– Не треба менi нiчого! Лиши мене тiльки живого!

А дiд мовчить, хай пана ще помолотять. А тодi крикнув:

– Два в сумку!

І закрив сумку.

Поiхав пан, а дiд з бабою лишилися. І мали вони чим жити, поки не вмерли. І самi iли-пили й сусiдiв годували. І бiльше баба з дiдом не сварилася.

? Якою змальована баба у казцi?

? Вiд чого пропав урожай пшеницi на дiдовому полi?

? Як загладив свою провину Вiтер?

? Яку з цих чарiвних речей хотiлось би мати тобi?

Чому море солоне?

Були два брати – Буркун i Веселун. Буркун був багатий, а Веселун – бiдний. У скрутнi часи Веселун не мiг нiчого заробити, прийшов до свого брата.

– Дай менi, брате, iжi в дорогу, iду по свiту щастя шукати.

Дав йому Буркун хлiба, солонини. Гадае собi: «Вiдправлю його в свiт, може, пропаде».

Іде Веселун, iде й прийшов до печери в лiсi. Думае: «Ану, гляну, що тут е».

У тiй печерi жили карлики. Їх не було вдома, лише дiвчина, у якоi зуби – як граблi, волосся – як хмиз, вона саме готувала обiд. Придивився Веселун, а вона варить у казанi ящiрок та жаб.

– Сховайся, бо прийдуть карлики, побачать тебе та вб’ють, – каже йому.

А вiн не сховався. Дочекався карликiв i познайомився з ними. Кличуть вони його iсти, а вiн каже:

– У мене е що iсти, давайте спочатку мое з’iмо.

Карлики хлiба та солонини зроду не iли, i дуже iм присмакувало. Почали вони радитися, що подарувати гостевi за такий обiд. Подарували йому млинок. Як покрутити, то сiль падае.

Повернувся Веселун додому. Меле сiль, продае. Дiзнався брат, прийшов i каже:

– Я тобi давав iжу, то дозволь i менi намолоти трохи солi.

Дав йому Веселун млинка. Через якийсь час посилае по нього хлопця. «Ой, –
Страница 16 из 20

подумав, – намеле Буркун солi, то й мою не будуть купувати».

Буркун шкодуе, що намолов мало, але млинок вiддав. Коли сiль у нього скiнчилася, знову пiшов до брата. Випросив млинок, сiв на човен – i в море, аби брат Веселун не знайшов його. Хотiв багато солi намолоти та ще дужче розбагатiти.

Сiв собi скраю на човен i меле, меле. З одного боку переважило, човен перекинувся, i багач упав на дно моря. І нинi там меле сiль. Вiд того й вода у морi солона.

? Хто тобi найбiльше сподобався в казцi? Чому?

? Розкажи, що вмiв робити млинок.

? Яку чарiвну рiч ти б хотiв мати? Чому?

? Якi моря ти знаеш?

? Розкажи про море, на якому тобi довелось побувати.

Дерево до неба

Десь за горами, за лiсами, не знати в якiй державi жив один цар. Старий уже був. Держава велика, а наслiдника нема. Тiльки одна донька.

Пiдросла дiвка, вже на видданнi, i цар почав думати, як би дочку видати замiж, зняти клопiт iз старечих плечей: керувати на старiсть державою – то не легка справа!

Дав по всiх сусiднiх краях знати, аби приiздили до нього свати. Який хлопець полюбиться доньцi, той вiзьме ii за жiнку. Як це оголосили, з усiх сторiн свiту почали сходитися герцоги, барони та простi хлопцi, хто дуже красивий був.

Кожний хотiв статися царем i взяти собi красуню за жiнку.

А дiвка подивилася на одного, на другого, на третього. Не сподобалися iй. І сказала батьковi, що немае такого, хто б сподобався.

Цар розсердився:

– Донько, подумай добре! Я вже старий. Час менi на вiдпочинок.

Але дiвка мудруе.

Був у царя чудовий сад навколо палацу, такий прекрасний, що подiбного на цiлому свiтi не було. Якi лише на свiтi ростуть – у теплих, гарячих краях – квiти й дерева, такi й там були. А серед того саду росло дерево вже таке високе, що верху його нiхто не мiг бачити. Цим деревом-чудом дуже пишався цар.

Одного разу, коли доньцi уже надокучило слухати докори за одруження, вона вийшла в сад. Сонечко грiло. День був ясний, теплий.

Ходить дiвчина межи квiтами й бесiдуе з ними:

– Не бiйтеся, квiтоньки, не лишу я вас, хоч як батько буде намагатися видати мене за якогось далекого принца.

Та одного ясного дня зiбралася хмара, загримiло, заблискало й потемнiло…

? Пофантазуй, що сталося далi.

? Прочитай казку далi.

Випав страшний град. Тривало це недовго. Знову небо прояснилося i почало сонечко свiтити.

Але сад був чорний од спустошення: усi квiти поламанi, листя з дерев збите… І все геть посохло, наче гарячою водою було спарене.

Вийшов цар з палацу й не впiзнав саду. Постарiв, але такого нiколи не бачив, нiде нi квiтки, нi листка. Аж плакати хочеться. Кличе доньку. А вона не озиваеться. Шукав, шукав – не знайшов. Кличе слуг. Тi бiгають, питають… Нема!

Злякався цар. Послав вiстi, куди лише мiг. Потiм надiслав своiх гiнцiв у чужi держави й пообiцяв тому, хто знайде доньку, цiле свое царство.

Тисячi людей шукали царiвну, але та пропала, наче земля ii проковтнула.

Дуже зажурився цар. Одна в нього була дочка й зникла. Нiщо йому не миле. З великого жалю захворiв.

Ходять до нього лiкарi, та дарма: цар хирiв i хирiв.

Раз задрiмав цар у саду, i приснилося йому, що того дня, коли страшна буря пройшла серед дня, у хмарi був семиголовий змiй. Вiн ухопив його доньку й понiс на верх високого дерева. А на тому деревi стоiть змiiв палац, у ньому полонянка…

Пробудився цар i думае собi: «Сон сном, але може бути й правда. Бо того дня справдi моя донька пропала. Ану, спробуймо!»

І дав знати по всiх державах, що якби знайшовся такий витязь, котрий вилiзе на височезне, аж до неба, дерево й визволить його доньку, то вiддасть ii за нього замiж i всi володiння передасть йому.

Ой, як почули це молодi люди, почали сходитися iз цiлого свiту до царського двору: герцоги, барони, графи, навiть гарно вбранi циганськi легенi… Котрий себе хоч трохи вважав лазiем, кожний побував у царя, бо кожний мав охоту стати його наслiдником. Лiзли – однi вгору, iншi вниз. Декотрi пiднялися так високо, що ледве iх уже було видно, але далi не могли й злазили.

Так тривало день, другий, третiй… Далi – тиждень, два… Успiху нiякого!

Та був у царя один свинарчук – колись давно королi й царi мали стада всякоi худоби. Дивився, дивився, як пани намагаються вилiзти на дерево, й думае собi: «Гей, якби цар дозволив менi, принiс би я од змiя його доньку!»

І не перестав думати про це, коли доглядав стадо. Навiть якось промовив уголос:

– Гей, якби цар дозволив менi!

А стара свиня-льоха почула цi слова, пiдiйшла до нього, почухалася й каже:

– Газдо, спiши до царя й проси дозволу лiзти. Ти вилiзеш на високе дерево й визволиш принцесу. Я тебе добре знаю. Цю пораду даю через те, що ти нас гарно доглядав. Хай цар зарiже старого безрогого буйвола, злуплять з нього шкуру, а з тоi шкури хай накаже пошити для тебе три кожухи.

Іван послухав стару льоху й пiшов до царя. Той сидiв зажурений у саду, дарма його смiшив придворний блазень.

– Чого, Іване, ти прийшов?

– Пресвiтлий царю! Бачу, тут багато лазiiв. Дозвольте й менi лiзти. Обiцяю, що приведу вам принцесу-доньку.

Засмiявся цар, хоч невесело в нього на душi:

– Тобi, Іване, на дерево лiзти? Лiпше погодься бути цьому дурневi за помiчника. Дурна твоя бесiда!

Розсердився хлопець:

– Пресвiтлий царю, дозвольте менi лiзти!

Тодi цар питае свого блазня:

– Ну, що ти скажеш на Іванову бесiду?

– Дайте менi Івана помiчником, бо вiн ще дурнiший, анiж я.

Гiрше розсердився легiнь.

– Пресвiтлий царю, – каже грiзним голосом, – не слухайте дурного, бо з дурноi дiрки дурний вiтер вiе. Накажiть зарiзати безрогого буйвола та iз його шкури пошити три кожухи. І дозвольте менi лiзти. Якщо вернуся без принцеси, робiть з моею головою, що захочете.

Дивиться цар на хлопця i говорить:

– Добре. Буде, як ти хочеш. Заб’емо буйвола. Але пам’ятай: без моеi доньки щоб ти не вернувся! Як не приведеш ii, упади iз дерева й лiпше зломи собi голову. Бо коли сам не зломиш, то кат тобi ii вiдрубае.

Вернувся Іван до своiх свиней. А цар дав наказ зарiзати буйвола й пошити з його шкури хлопцевi кожухи. Як було готово, покликав Івана:

– Зробили по-твоему. Вiзьми кожухи й можеш лiзти. Або царство, або смерть!..

Івановi бiльше не треба казати. Одягнув один кожух, а iншi два прив’язав на плечi. Узяв сокиру й пiшов пiд дерево. Людей – страх! Усi чекають…

Іван оглянув дерево й затяв сокиру. Став на сокиру, потiм вийняв i затяв над головою: так пiднiмався все вище й вище. Скоро зник з очей.

Цiлий день лiз, а понад вечiр уже кожуха на грудях порвав. А лiзти ще високо. Одяг на себе другий кожух – знову лiзе, лiзе… Та через день подерся i той.

– Ну, кожуше, – каже третьому, коли на себе одягнув, – хоч доти держи, доки я до першоi гiлляки долiзу.

І долiз до гiлки, котра рiвно вбiк росла.

Хлопець сiв на гiлку й говорить сам собi: «Іване, вернися!» А другим голосом: «Іване, не вертайся, лiзь смiливо далi!»

І доти долiз, що подерся i третiй кожух: груди – у кровi…

Не зважав на це Іван. Добрався вже до першого листя, заплющив очi й каже:

– Ну, свiте, здоров був! Або виграю, або програю!

І з заплющеними очима скочив на перший лист. Лиш простерся…

Розплющуе очi, а тут такий свiт, як i долi, звiдки вiн прийшов: трава росте, поля, лiси, гори…

Іде, iде, блудить. Нараз бачить: на горi палац обертаеться на качачiй нозi.

Ударив Іван сокирою в цю
Страница 17 из 20

ногу, i палац зупинився. Навколо дверi й брами нараз повiдчинялися, i хлопець – шмиг! – у царський двiр. Тiеi ж митi всi дверi зачинилися i палац знову крутиться.

Іде Іван, розглядаеться, а нiде нiкого. Коли зайшов у палац, бiжить до нього дiвчина. Дивиться – а то царська дочка! Вона до нього:

– Ой Іванку, як ти сюди потрапив?

– Не питай нiчого, збирайся до батька, бо той вмирае за тобою.

Вона як це почула, то аж зблiдла:

– Іване, не кажи такого, бо коли тебе почуе змiй, мiй чоловiк, – зразу кiнець буде й менi, й тобi!..

Не встигла договорити, а змiй уже тут: сiм голiв, i з кожноi горлянки палахкотить полум’я, на сiм метрiв усе палить. Злякався Іван.

– Що це за створiння? – питае змiй. – Зараз же йому кiнець.

Дiвчина осмiлилася i заговорила:

– Це ж мiй вiрний слуга! Не може без мене й прийшов сюди, аби й тут менi служити!

Змiй притих та хмуро так ще поглядае на Івана.

– Добре, не вб’ю тебе. Але задарма хлiба не будеш iсти. Іди за мною. Дам тобi роботу.

Іде Іван за змiем. У кiнцi двору хлiв. Змiй вiдiмкнув дверi, а там на помостi лежить кiнь обшарпаний: мухи бринять над ним, шкура облiзла. Не може встати, лише крекче.

– Бачиш цього коня? Будеш його доглядати, годувати й поiти. Давай йому доста всього, але того не давай, що буде просити.

– Та як то все давати, а що просить – не дати?

– Я тобi сказав, а ти виконуй!

І пiшов, а потiм обернувся:

– Іване, якщо спробуеш мене обдурити, тут тобi й смерть…

? Як ти гадаеш, послухався Іван змiевого наказу чи порушив його?

? Що може попросити кiнь у Івана?

? Яким може стати кiнь пiсля Іванового догляду?

? Прочитай далi й перевiр своi здогадки.

Почав Іван носити коневi iсти: доброго сiна, конюшини, вiвса, ячменю. А кiнь i в рот не бере. Лежить i голову не пiдводить. Іван пожалiв його, гладить i примовляе:

– Їж, конику, iж… Може, поздоровшаеш. Я тебе по- людському буду обслуговувати.

Кiнь слухае, слухае i людським голосом озвався:

– Виджу, хлопче, ти доброго серця. Та задарма силуеш мене iсти сiно та овес. Це не моя iжа.

– А чим же тебе годувати?

– Я iм гарячi вуглини, а п’ю полум’я. Давай менi гарячi вуглини й напувай полум’ям, тодi буду здоровий.

– Але змiй наказав того не давати, що будеш просити!

– Як ти слухатимеш змiя, то не визволиш принцесу, бо я знаю, що ти б хотiв ii урятувати. А тут нема нiкого, хто може змiя знищити, лиш я. Через це вiн мене отак мучить, аби я загинув.

– Проси, конику, що хочеш! Усе дам, аби визволив принцесу!

– Я вiд тебе багато не прошу. Лиш у недiлю, коли змiй- шаркань полетить за гори, спали купу дров, а я гарячих вуглин поiм. І буде все гаразд. Та будемо дiяти таемно.

Так i сталося. Коли була недiля, змiй розпростав крила й полетiв. Івановi тiльки того й треба. Запалив дрова. Ще вони не догорiли, набрав лопату жару й понiс коневi. Кiнь одним духом проковтнув i вже годен був пiдвести голову. Понiс Іван другу й третю лопату жару. Як кiнь це з’iв, уже й на ноги встав.

Тодi Іван зняв з нього ланцюги. Кiнь вибiг на двiр, поковтав усе полум’я й поiв увесь жар.

Іван приглядаеться: коник не простий! Шерсть золота, замiсть чотирьох у нього п’ять нiг, крила зверху лопаток стирчать.

– Но, Йване, виконав ти все, що я тобi казав. Починаймо дiяти, доки змiя-шарканя нема. Іди у пивницю: там е сiдло, шабля i вуздечка. Принеси на мене. Поспiшай!

Пiшов Іван. Шукае, шукае – бачить змiевi бочки iз вином. Намацав у потемку сiдло, шаблю, вуздечку. Взяв i несе. Якраз вийшов з пивницi, а змiй на дверях!..

– Що ти наробив, хлопче? Ти мене обдурив. Тепер пропадеш!

Вихопив iз рук Івана шаблю й хоче йому вiдрубати голову.

Той просить:

– Вiдпусти мене, нiколи бiльше тебе не обдурю…

– Не вiдпущу, мусиш тут загинути. Та спершу вип’емо вина за твоi грiхи.

Завiв Івана знову до пивницi, розбив бочку, налив собi й хлопцевi по одному вiдровi. Змiй п’е, а Йван просить:

– Вiдпусти мене.

– Не вiдпущу. Тепер вип’емо за моi грiхи. – І знову налив собi вiдро вина. Далi – друге, трете, четверте… Сiм вiдер вина випив! Сп’янiв i розум стратив. Танцюе, спiвае, ходить узад-уперед, крутиться. А тодi впав i заснув як мертвий.

Іван зрадiв: узяв тихенько шаблю й хоче рубати змiя. Але думае собi: «Одну голову вiдiтну, а шiсть ще зостанеться. Змiй прокинеться одразу й знищить мене!»

Вхопив сiдло й вуздечку й побiг до коня. Розповiв, що сталося в пивницi.

– Дуже добре ти зробив, що не чiпав змiя. Ти б його не вбив. Давай сюди сiдло!

Кiнь форкнув – i з сiдла вся iржа пропала, а появилося коштовне камiння.

– Сiдлай мене й тiкаймо!

Осiдлав Іван коня.

– Но, куди йдемо?

– Не питай. Чимскорiше маемо вибратися звiдси!

Пiднявся кiнь. Летiв, летiв i, зрештою, у темному лiсi спустився на землю.

– Ну, Іване, тут, у цьому лiсi, е дикий кабан. Уважай, бо дикуна мусимо забити.

? Як ти гадаеш, як дикий кабан може бути пов’язаний зi змiем? Чому його треба було вбити?

У його головi – живий заець, i того треба вбити, а у зайця в головi дiамантова скринька, i в тiй скриньцi сiм жукiв. У тих жуках i е сила змiя-шарканя. Якщо iх уб’емо, вiн утратить мiць. Дивись, бiжить на нас дикун…

Глянув Іван: дикун величезний, а iкла – як шаблi. Роззявив пащу й женеться на них… Кiнь пiдхопився у повiтря, i, коли п’ятою ногою вдарив кабана в голову, той лише простягся. Іван шаблею розколов йому голову, а звiдти нараз вихопився заець. Іван на коня. Кiнь наздогнав зайця й ногою вбив його.

Тодi Іван спокiйно злiз iз свого коня, розтяв зайцевi голову й вийняв дiамантову скриньку. А в скриньцi жуки дзижчали.

Іван розглянувся й побачив плескатий камiнь. Поклав скриньку на той камiнь, а другою брилою так гепнув, що iз жукiв i слiду не стало!

– Ну, можемо спокiйно вертатися, – каже йому кiнь.

Іван сiв на коня й прилетiв у палац. Дивиться – серед двору змiй ледве повзе, на ноги звестися не може. Коли Іван приступив до нього, той жалiбно сказав:

– Гей, Іване, знищив ти мене, вiдiбрав мою силу.

– Не лише силу, а й життя твое вiзьму та царiвну заберу.

– Іване, все бери, що маю: золото, срiбло, дiаманти, – тiльки життя менi лиши! Я ж тебе не вбив…

– Нi! Тут тобi смерть! – Ухопив шаблю й усi сiм голiв повiдрубував.

Іван зайшов у палац i каже принцесi:

– Можемо збиратися додому. Вiльна дорога!

Дiвчина бере своi речi, а Іван вийшов надвiр, походжае й думае: «Сюди я вилiз. А як звiдси вибратись? Може, менi самому вдалося б злiзти, а з дiвчиною…»

Сказав про це принцесi. Тепер обое журяться, ходячи по дворi. Нараз перед ними з’явився кiнь.

– Чого журишся, мiй газдо?

– Тяжке дiло вибратися звiдси…

– Не журися! Готовi обое?

– Готовi…

– Тодi сiдайте на мене! Зажмуртеся!

Зажмурили очi й лише чують, як летять кудись зi страшною швидкiстю.

Через кiлька хвилин кiнь дубнув ногами, на тверде скочив.

– Розплющте очi й розгляньтеся…

Вiдкрили очi, бачать – вони у батенька серед двору! А тут багато людей. Усi засмученi.

– Що сталося?

– Цар помирае!

Принцеса й Іван швидко побiгли до палат. Цар лежить – одна нога в могилi…

А коли донька заговорила, старий, почувши ii голос, нараз розплющив очi. Вiдразу схопився зi смертноi постелi. Здоров’я повернулося, почав говорити. Якби були музики, то й танцював би! Аж помолодшав.

– Як ти тут опинилася?

Тодi дiвчина розповiла батьковi про все, що трапилося. Цар вислухав i каже:

Страница 18 из 20

Іванку, був час, що я тебе хотiв призначити помiчником дурня. Проте межи нами була й така угода: як приведеш мою дочку, будеш моiм зятем. Даю за тебе едину доньку та призначаю своiм наслiдником.

Запросив цар музик, й почалася велика гостина.

Два тижнi справляли молодим весiлля. Цар прикликав не лише царедворцiв, але й весь народ. І кривi, i слiпi гуляли, танцювали.

Іван ще й тепер царюе, як не вмер…

? Згадай, де зберiгалося життя Кощiя Безсмертного з iншоi казки? У чому схожiсть i в чому вiдмiннiсть з цiею казкою?

Солдат i смерть

Прослужив солдат у царя тридцять три роки, i вийшла йому одставка. Дав йому цар три копiйки, вiн i пiшов собi. Йшов-йшов, аж перестрiвають його три старцi:

– Дай, служивий, милостинку.

– Нате.

Вийняв копiйку й оддав. Трохи згодом перестрiвають його ще три старцi.

– Дай, служивий, милостинку.

– Нате.

Оддав другу копiйку.

Пiд вечiр уже ще три старцi просять:

– Дай, служивий, милостинку.

– Нате.

Оддав i третю копiйку.

Іде та й думае, що це воно буде, що роздав останнi три копiйки. Аж ось ще йдуть три старцi.

– Дай, служивий, милостинку.

– Нате.

Скинув шинелю й оддав.

– Ну, – кажуть старцi, – чим тебе, служивий, нагородити, що ти з останнього милостиню дав? Проси у нас три просьби.

– А що ж я, – каже, – буду просить? Як задумаю, щоб грошi в кишенi були; щоб люльку не накладать i не закурювать, а як загадаю, щоб сама готова була; та щоб була торбинка така: я про що не подумаю, зараз щоб там i було.

– Добре, служивий, iди собi з Богом.

Ото сказали та й зникли, наче iх тут i не було. От солдат пройшов трохи. «Дай, – дума, – подивлюсь, чи не збрехали». Засунув у кишеню руку – так i витяг жменю грошей.

Сiв ото спочивати, витяг люльку, аж вона вже й куриться.

– Е, – каже, – i це добре.

Покурив-покурив та так, не гасячи, у кишеню засунув, вона сама й погасла.

Дивиться – летить пара качок; вiн розшморгнув торбинку та:

– А в торбинку!

Так тi качки туди й загули. От приходить вiн у город, а в тому городi в багатого купця був дiм такий, що у ньому нiхто не жив, бо там завелись чорти. Вiн до того купця:

– Що даси? Я можу вигнати чортiв.

– Як, – каже, – виженеш, я тебе до смертi догодую.

Ото нагодували його, напоiли, пiшов вiн на нiч у той дiм. Опiвночi чуе – щось стукотить-гримотить. Помiст лопнув, вилазить чорт.

– Чого ти? – питае солдат.

– Я тебе з’iм!

Солдат торбинку розшморгнув та:

– А в торбинку!

Як крикне, так той чорт туди й загув. Зашморгнув його там солдат та вже бив-бив. Давай той чорт проситись:

– Пусти. Внукам, – каже, – i правнукам забороню сюди ходити.

Пустив його солдат.

От уранцi повiв вiн купця в дiм, i стали там жити. А довелось тому солдатовi вмирати, вiн наказуе:

– Покладiть зi мною безпремiнно оцю люльку й торбинку.

Ото поклали йому те все, поховали його. Приходить вiн на той свiт. Дивиться – пекло, вiн i вбравсь туди. Зараз кiлочки забивае, амунiцiю свою розвiшуе.

– Що, – питае, – горiлка е?

– Є.

– Тютюн е?

– Є.

– Огонь е?

– Є.

– От рай, так рай!

Ходить по пеклi, муштруеться.

Аж ось приходить той самий чорт, що вiн його на цiм свiтi бив, та як побачив його, як заголосить:

– Це ж той самий, що мене колись бив! Вiн нам i тут життя не дасть; треба його якось вижити.

Так чорти вже й злякалися. Повиходили з пекла, а його там самого зачинили.

– Що ж, братцi, давайте мiрятися: кому випаде – облупим того та шкуру на бочку натягнем, як на барабан, ударимо, то, може, вiн i вискочить.

От помiрялись, облупили, якого випало, натягли шкуру, як ударять, а солдат:

– Ах, у похiд, у похiд!

За амунiцiю та з пекла, а чорти вскочили та й заперлись там.

От ходить вiн по тому свiту, нiде нема йому пристановища, аж стрiчае його святий Петро.

– Іди, – каже, – в рай, там тебе давно ждуть.

Пiшов солдат, де там той рай у Бога.

Бог i поставив його коло свого палацу на вартi. Ходить вiн, аж iде смерть. Солдат до неi:

– Бабусю, чуеш? Ти це куди?

– До Бога, служивий.

– За чим?

– Та спитати, що менi на землi робити.

– Почекай тут, я пiду спитаю.

Приходить перед Бога.

– Прийшла, – каже, – смерть, питае, що iй на землi робити.

– Хай, – каже Бог, – морить самих старих людей три роки.

От вiн вертаеться та й згадав: «А там же е у мене брати, вона i iх умертвить».

Виходить та й каже:

– Велiв Бог, щоб ти три роки самi старi дубки гризла.

От через три роки знов смерть iде до Бога.

– Пожди тут, я пiду спитаю, – каже солдат.

Приходить до Бога.

– Прийшла, Боже, смерть, питае, що iй робити.

– Скажеш, щоб три роки мертвила самих середнiх людей.

Вiн i роздумавсь: «Адже у мене там, може, племiнники е». Вийшов та й каже:

– Сказав Бог, щоб ти три роки гризла самi середнi дубки.

– Спасибi, служивий, – та й пiшла.

Ото через три роки знову смерть прийшла, та така худа.

– Спитай, служивий, що менi ще робити?

Вiн пiшов.

– Прийшла, Боже, смерть, питае, що iй робити?

– Хай, – каже, – мертвить маленьких дiтей.

Вiн i згадав, що у нього е онуки, виходить та й каже:

– Сказав Бог, щоб ти ще три роки гризла самi молодi дубки.

Подякувала смерть i пiшла. Через три роки приходить, а солдат не угледiв ii, вона й проскочила сама до Бога. Як прийшла, то й розжалiлась, за що ii Бог голодом карае.

– Це вiн тобi все набрехав! Пiди його самого ще раз умертви.

От вийшла вона до солдата та й каже:

– Подавай душу!

А солдат розшморгнув торбинку та:

– А в торбинку!

Вона у неi i вскочила. Вiн зашморгнув ii там та й закинув у болото.

? Якi подii у казцi пов’язанi з числом три?

? У чому полягала чарiвнiсть торбинки?

? Як солдат перехитрив смерть?

Соцiально-побутовi казки

Чоботи

Був собi чоловiк багатий i мав тiльки одного сина. От як умирав вiн, то призвав до себе сина та й каже йому:

– Гляди ж, синку, щоб у тебе, як я i вмру, було так, як i в мене, – щосуботи були чобiтки новенькi.

Син i каже:

– Добре, тату.

Ото як умер батько, син, дождавши п’ятницi, йде до торгу в мiсто, купив собi чоботи й приходить у недiлю в церкву в нових чоботях. Дождали другоi п’ятницi – вiн знов iде в мiсто, купив чоботи, надiв у недiлю, а тi взяв та нагору закинув. І так вiн робив кожноi недiлi, поки все, що в його було: i воли, i конi, i клуня, i повiтки, i город – усе попродав на чоботи.

От як не стало вже нiчого й продавати, вiн сiв собi та й давай журиться: «Що це батько менi наробив? Нащо вiн сказав, щоб у мене щонедiлi були новенькi чобiтки? А тепер менi цим зробив так, що я не маю нiчого – зовсiм бiдний став!» А батько йому не сказав, а вiн сам не розшолопав, що батько не купував щонедiлi чоботи, а тiльки iх кожноi суботи вимаже гарненько дьогтем – от вони й стануть новенькi.

Потiм вiн надумався: «А що, у мене ж е багато чобiт, що я позакидав нагору, полiзу, поздiймаю та буду носить». От вiн носив тi чоботи, носив, аж поки не стало, а далi й каже: «Адже нагорi в мене е ще батькiвськi шкарбани, дiстану iх, то ще, може, яку годину походжу». Коли до тих шкарбанiв – аж там грошi заховав батько. Вiн за тi грошi закупив собi знов i волiв, i все хазяйство, та й став таким хазяiном, яким був батько; а чоботи вже не купував щонедiлi, а латав iх, як часом подеруться, а в недiлю або свято мазав iх дьогтем.

От як бiда його навчила хазяйнувати та чоботи носити.

? Як чоботи навчили
Страница 19 из 20

хлопця хазяйнувати?

? Вiдгадай загадки.

1) Удень б’ють дорогу, а вночi сплять бiля порогу.

2) Удень iз ногами, а вночi без нiг.

3) Обидва схожi, як брати, завжди удвох, куди б не йти: пiд лiжком, коли всi сплять, пiд столом, коли iдять.

? Склади дiалог за питаннями й опорними словами.

Запитання:

• Що ж тобi батько наказав?

• Як ти виконував наказ?

• А чому ж тепер зажурився?

• Чи всi ти чоботи зносив?

• Звiдки ж у тебе знову воли й усе хазяйство?

Опорнi слова: йшов до торгу в мiсто; бiдний; багато чобiт; батькiвськi шкарбани; щосуботи чобiтки новенькi.

? Чому в народi кажуть: «Праця годуе, а лiнь марнуе»; «Не зазнавши гiркого, що ти знаеш про солодке»?

Кiвш лиха

У багатого батька був один син, а батько нажив худобу не абияк, а таки чесно: багато поту вилилося з нього, багато кровi зiпсувалося, поки заблищали в кишенi червiнцi. Синовi про те байдуже: вiн вирiс серед червiнцiв, то йому вони не дорогi були. Як дасть батько, то вiн так i сiе грiшми, як половою, аж слiд його сяе. Дививсь-дививсь на це батько – i гiрко йому було, що син робити не хоче, а його заробленим добром так нехтуе. Уже й казав, i вмовляв – нiчого не вдiе. Ото й надумавсь батько. Пiшли якось батько з сином до рiчки, посiдали, балакають. Іде якийсь чоловiк i несе горобця встреленого. І заманулося синовi нащось того горобця купити – зараз i вийма золотого.

– Дай менi! – каже батько.

Син дае. Батько замiривсь рукою стиха на рiчку, наче хоче золотого кинути, а синовi й байдуже. Батько вдруге замiривсь. Син нiчого. Узяв батько тодi та й кинув у воду червiнця. Син навiть i не спитавсь у батька, нащо то й до чого, а зараз полiз у кишеню та й вийняв другого червiнця. Батько баче, що лиха година, та й каже синовi:

– Ось вiддай менi капшук з грiшми!

Син дае. Тодi батько знов:

– Іди ж ти, – каже, – як оце ти е, та зароби червiнця! Як заробиш, отодi приходь i поживеш мою худобу, а то як ти такий, то краще я на сирiт вiддам…

Син аж засмiявся:

– Пiду, – каже, а собi дума: «От розумний батько – чи диво то червiнця заробити!»

От i пiшов вiн; iшов вiн чи довго, чи нi, та й замислився: «Що ж я робити вмiю? Письма я знаю!» От i пiшов вiн скрiзь по мiсту шукати роботи письменськоi. Та куди не поткнеться – скрiзь не треба. А тут уже й iсти хочеться. Продав вiн кожушинку – ходить у легенькому, а вже холодна осiнь. Прийшов у бакалiйницю, проситься у крамарчука у прикажчики. Питаються в нього:

– Де ж ви були? Що знаете?

– Я, – каже, – жив бiля батька, був коло хлiборобства…

– Та й тiльки? – кажуть йому. – Не треба нам таких. Узяти вас хiба за хлопця-попихача, так ви бiльше iз’iсте, нiж зробите.

Що його робити? А тут холодно, а тут iсти хочеться! Пiшов вiн до Днiпра – там пароплавiв та всяких суден без лiку стоiть. Нiчого робити – найнявся вiн лантухи тягати. Так, як лозинка од вiтру, гнувся вiн пiд тими лантухами важкими, ноги трусились, горiли. Увечерi з незвички як упав на вулицi, так i заснув. Був би замерз, та солдат-полiцiянт побачив, до полiцii одвiз: думав, що п’яний.

Другого дня те саме, третього, четвертого – усе те саме. Вiн уже й недоiдае, й недопивае, щоб бiльше грошей зоставалося, а ще далеко до золотого, бо й плата мала, i сили в його небагато.

Робить – i так усю осiнь i зиму проробив. І повеснi зiбралось у його стiльки грошенят, що вимiняв вiн за iх золотого.

Тодi йде до батька. Прийшов, аж батько стоiть бiля млина, саме бiля рiчки.

– Здоровi, тату!

– Здоров, синку! – каже батько. – Ну, синку, принiс?

Лiзе син у кишеню та потихеньку, як скляне, виймае щось загорнуте у ганчiрочку, а потiм ще й у папiрець, – еге, червiнець, та й боiться давати батьковi.

Узяв батько, повертiв того золотого в руках та як замiриться на рiчку… Син як ухопить батька обома руками за руку, як крикне:

– Ой батечку, батечку! – А сам як не свiй.

Тодi батько засмiявся та й каже:

– Ну, тепер я бачу, що ти знаеш, почому кiвш лиха, як достаеться червiнець. Отепер ти менi син i моя худоба буде тобi.

І з того часу син годi вже грошi розкидати – такий працьовитий та хазяйновитий зробився.

? Чому було гiрко батьковi за сина?

? Як ти гадаеш, чи легко заробляти грошi?

? Для чого людям потрiбна професiя?

? Чому у народi поважають працьовитих людей, а нероб зневажають?

? У чому проявився кiвш лиха для сина?

? Яка реакцiя була у хлопця, коли батько хотiв кинути грошi в рiчку?

? Поясни, як ти уявляеш професii крамарчука, прикажчика.

Скiльки в небi зiрок?

В одного чоловiка були великi маетки, i вiн часто хвалився, що краще вiд нього нiхто не живе, бо вiн нiякоi журби не мае.

Дiзнався про це цар i дуже розгнiвався, як таке може бути, що цар мае журбу, а хтось ii не мае.

Написав цар чоловiковi листа, загадавши двi загадки: щоб полiчив у небi зiрки й щоб написав царевi, де е середина свiту. І дав термiн – чотири днi. А якщо цього не зробить, то здiйме йому голову з плiч.

Прочитавши листа, чоловiк дуже зажурився.

Довiдався про це один циган i напросився пiти замiсть нього до царя, якщо той дасть йому корову.

– Я тобi дам i три корови, якщо мене виручиш, – вiдказуе.

Тодi циган помився, поголився, переодягнувся, сiв на коня i помчав до царя.

– От я i приiхав до вас, славний царю, зi своiми вiдповiдями на вашi загадки, – каже циган царевi.

Тепер цар питае:

– Ну, чи полiчив ти, скiльки в небi зiрок?

– Полiчив, – вiдповiдае циган.

– Ну, то скiльки ж у небi зiрок? – питае цар.

– Саме стiльки, скiльки на цьому коневi волосин, – вiдповiдае циган. – Якщо не вiрите, славний царю, то й ви полiчiть, – додае.

Бачить цар, що загадку розгадано, i не знае, що на це сказати.

Потiм запитав другу загадку:

– А де середина свiту?

Циган покрутився на одному мiсцi, стукнув паличкою об землю i каже:

– Якраз тут i е середина свiту. Якщо не вiрите, славний царю, то помiряйте.

Не знав цар, що на це цигановi вiдповiсти, i вiдпустив його додому.

Приходить циган до чоловiка й розповiдае, як було. Вiддячив той цигановi: дав три корови та ще й триста золотих грiшми.

– Оце тобi, цигане, за те, що ти врятував мене вiд смертi, – сказав на прощання.

? Чи знаеш ти, де розташована середина свiту?

? Чи можна насправдi полiчити зiрки на небi?

? Добери прикметники до слова зiрка: яскрава, вечiрня…

? Вiдгадай загадки.

1) У синьому мiшечку золотих гудзикiв багато.

2) Тисяча овець, а мiж ними один баранець.

? Склади власну лiчилку про зiрки, небо, мiсяць.

Чудо-груша

Жив на свiтi один бiдний чоловiк. Тiльки й багатства в нього було, що дiтки. Та ще корiвка, але така вже вона стара була – самi костi та шкура. Нi телят, нi молока вiд неi не було.

Не раз люди казали йому, щоб зарiзав ii, то дiти хоч кiстку якусь обгризуть.

– Нi, – каже вiн, – я цього не зроблю. Скiльки рокiв годувала нас, а тепер ii рiзать та iсти! Нехай уже вiд своеi смертi гине.

А корiвка вже й не встае. Пiдiйшов вiн до неi та й говорить, як з людиною, оплакуе, що вже скоро не стане ii, як погано iм буде без неi. Чухае, пестить ii. Коли чуе, корова заговорила до нього людською мовою:

– Добрий мiй хазяiне, спасибi тобi за все, за ласку, за те, що ти жалiеш мене. Тепер же ти послухай i зроби так, як я кажу. Коли мене не стане, вiзьми мене закопай у себе бiля хати пiд вiкном, а там побачиш, що буде.

Так вiн i зробив, як корiвка казала. На третiй день бачить,
Страница 20 из 20

що на тому мiсцi росте якесь дерево. З кожним днем все бiльшае i бiльшае. За весну виросла велика груша.

Зацвiла, а на осiнь i грушi вродили. Так рясно! А якi грушi! Здоровi та гарнi, а добрi вже якi! Таких груш ще нiхто не бачив. Посмакували вони грушами, сусiдiв пригостили. Тодi хазяiн каже, що треба ще й пана грушами пригостити. Бо пан у них був добрий, не такий, як iншi, що з людей знущаються. Понiс вiн до пана цiлий кошик груш. У пана якраз були гостi – iншi пани.

Побачили такi грушi, а як покуштували, то й кажуть:

– Це чудо, а не грушi. Таких груш у свiтi нема.

Питае пан:

– Де такi грушi ростуть?

Розказав чоловiк пановi все про корову. Всi здивувались. Пан тодi каже:

– Дам я тобi корову, нехай твоi дiти молоко п’ють.

Веде чоловiк корову додому, радий-радiсiнький.

Зустрiчае його один багач, питае, де корову взяв. Розказав чоловiк i багатому, як йому пан корову подарував. Не вiрить той. Захотiв сам побачить грушу. А як побачив та покуштував груш, то вiд заздростi мало не луснув. А тут пани приiхали грушi купувати. Гарнi грошi дають за них.

Є вже в бiдного й молоко, i грошi. А багач злиться, мiсця собi не знаходить, що в бiдного така груша е.

«Як у мене нема, то i в тебе не буде», – подумав вiн. Дiждався ночi, нагострив сокиру добре й пiшов грушу рубати. Як розмахнувся, з усiеi сили вдарив по грушi, а груша була дуже тверда. Як вiдлетить сокира, та вдарила його по нозi. Вiд болю вiн знепритомнiв, упав пiд грушею.

А хазяiн чув, як щось бухнуло. Вийшов з хати подивитись. Побiг людей покликав, по лiкаря послав. Зiйшлися люди, побачили, що багач сам собi накоiв. Комусь зло робив, а воно обернулося проти нього. Нiхто й не жалiв його; кажуть, що заробив, те й одержав.

А груша росла собi, кожного року врожай добрий давала. Хазяiн мав добро сам i з iншими дiлився. А люди шанували його.

На цьому казцi кiнець, а хто слухав – молодець.

? Знайди зачин i кiнцiвку казки, перечитай iх.

? За що люди шанували хазяiна?

? Добери слова, протилежнi за значенням до поданих: злий, зневажати, бiднiсть.

Мудра Оленка

Було собi два брати – один убогий, а другий багатий. От багатий колись зласкавився над бiдним, що не мае той нi ложки молока дiтям, та й дав йому дiйну корову, каже:

– Потроху вiдробиш менi за неi.

Ну, бiдний брат вiдробляв потроху, а далi тому багачевi шкода стало корову, вiн i каже вбогому братовi:

– Вiддай менi корову назад!

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/olga-sa-nko/ulublena-ukra-nska-chitanka-hrestomat-ya-dlya-pozaklasnogo-ta-s-meynogo-chitannya-1-4-klasi/?lfrom=279785000) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

notes

Сноски

1

Стодола – застарiле слово, означае примiщення для сушiння снопiв хлiба перед молотьбою.

2

Сокира, тесак.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Здесь представлен ознакомительный фрагмент книги.

Для бесплатного чтения открыта только часть текста (ограничение правообладателя). Если книга вам понравилась, полный текст можно получить на сайте нашего партнера.